1) Створюються компетентним органом місцевого самоврядування у розпорядчому порядку;

2) При його створенні відокремлюється частина комунальної власності;

3) Підприємство належить до сфери управління компетентного органу місцевого самоврядування.

Власником комунального підприємства є територіальна громада села, селища, міста, району в місті. Виконавчі органи місцевого самоврядування здійснюють управління комунальними підприємствами.

Майно, що є комунальною власністю територіальної громади, залежно від виду комунального підприємства, закріплюється за таким підприємством:

або на праві господарського відання – комунальне комерційне підприємство

або на праві оперативного управління – комунальне некомерційне підприємство.

Статутний фонд комунального підприємства формується виконавчим органом відповідної ради, визначеною останньою як орган управління підприємством.

До статутного фонду комунального підприємства передається майно, що перебуває у комунальній власності відповідної територіальної громади.

Найменування комунального унітарного підприємства має містити слова «комунальне підприємство» і вказівку на орган місцевого самоврядування, до сфери управління якого входить дане підприємство.

Комунальне підприємство є самостійним суб’єктом господарювання і не несе відповідальність за зобов’язаннями органів місцевого самоврядування.

Безпосереднє управління господарською діяльністю комунального підприємства здійснює його керівник (директор, начальник), якого призначає на посаду орган, до сфери управління якого належить підприємство, і є підзвітним цьому органу.

Відповідно до вимог постанови КМУ «Про умови і розміри оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній і комунальній власності та об’єднань державних підприємств» від 19 травня 1999р. з керівником комунального підприємства укладається контракт, в якому визначаються права та обов’язки сторін, умови матеріального, організаційно – технічного, соціально – побутового забезпечення його діяльності, строк дії контракту, умови його розірвання.

Керівник комунального підприємства звітує перед органом уповноваженим відповідною радою який заслуховує звіт керівника. Рішення органів державної влади і місцевого самоврядування є обов’язковими для суб’єкта господарювання незалежно від форм власності.

Лекція № 6 Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів підприємництва.

Питання:

1.Зовнішньоекономічна діяльність.

2.Іноземні інвестиції.

3.Спеціальні режими господарювання.

1. Зовнішньоекономічна діяльність, та її правове регулювання. Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюється на підставі розділу 7 ГКУ, Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 року.

Відповідно до ст. 377 ГКУ зовнішньоекономічною діяльністю суб’єктів господарювання є господарська діяльність, яка в процесі її здійснення потребує перетинання митного кордону України майном, зазначеним у ст.139 ГКУ або робочою силою.

Зовнішньоекономічна діяльність характеризується такими ознаками:

1) за своєю сутністю є господарська діяльність спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність;

2) здійснюється визначеним у законодавчому порядку колом суб’єктів;

3) обов’язковою умовою віднесення того чи іншого виду діяльності до зовнішньоекономічної є перетин митного кордону України майном чи робочою силою.

При цьому під майном розуміється сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи) які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб’єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб’єктів.

Принципи здійснення зовнішньоекономічної діяльності можна поділити на дві групи: загальні та спеціальні.

Принципами є основоположні, керівні засади, правила положення, які визначають сутність певного явища.

До загальних принципів належать принципи господарювання зокрема:

- забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою всіх суб’єктів господарювання;

- свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом;

- вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України;

- захист національного товаровиробника;

- заборона незаконного втручання органів держаної влади та місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

Спеціальними принципами зовнішньоекономічної діяльності є:

- принцип свободи зовнішньоекономічного підприємництва, що полягає у праві суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності добровільно вступати у зовнішньоекономічні відносини та здійснювати її у будь – яких формах не заборонених законом;

- принцип юридичної рівності, який полягає в рівності перед законом усіх суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності незалежно від форм власності, організаційно

- правової форми й інших ознак;

- принцип митного регулювання при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності;

- принцип оподаткування.

Відповідно до ст.3 Закону суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності є:

1) господарські організації – юридичні особи, створені відповідно до ЦК, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до ГК, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

2) громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці. Цей перелік є вичерпним.

З переліку виключено осіб, які не мають статусу юридичної особи, а також інших суб’єктів, передбачених законами України.

Згідно вимог ГК брати участь у зовнішньоекономічних відносинах не можуть також філії, представництва, інші відокремлені підрозділи українських господарських організацій, а також структурні одиниці іноземних суб’єктів господарської діяльності, які не є юридичними особами згідно із законами України, але мають постійне місцезнаходження на території України.

Підприємницькою діяльністю відповідно до вимог чинного законодавства не можуть займатися з метою отримання прибутків органи державної влади та місцевого самоврядування, військовослужбовці, службові особи органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного арбітражу, державного нотаріату, а також органи державної влади і управління, які повинні здійснювати контроль за діяльністю підприємств.

Судові органи можуть тимчасово обмежити особу в підприємницькій дієздатності. Так, особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю, не можуть бути зареєстровані як підприємці з правом здійснення відповідного виду діяльності до закінчення строку, встановленого вироком суду.

Також обмеження поширюється на осіб, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини. Вони не можуть бути зареєстровані як підприємці, не можуть виступати співзасновниками підприємницької організації, а також займати у підприємницьких товариствах та їх спілках керівні посади і посади пов’язані з матеріальною відповідальністю.

Усі суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності мають рівне право здійснювати будь – які її види, прямо не заборонені законами України, незалежно від форм власності та інших ознак.

Серед основних прав суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності слід виділити такі:

- право володіти, користуватися та розпоряджатися результатами зовнішньоекономічної діяльності на власний розсуд;

- право відкривати свої представництва на території інших держав. Дане право мають як суб’єкти господарювання України, так і іноземні суб’єкти, що мають право в установленому законом порядку відкривати на території України свої представництва;

- право на участь у міжнародних неурядових економічних організаціях.

Фізичні особи, які постійно проживають на території України, мають право займатися зовнішньоекономічною діяльністю з моменту набуття ними цивільної дієздатності та відповідної реєстрації їх як суб’єктів підприємницької діяльності.

Реєстрація фізичної особи суб’єктом підприємницької діяльності здійснюється державним реєстратором у виконавчому комітеті за місцем проживання фізичної особи – підприємця.

Місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо) у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово і яке має певну адресу, за якою здійснюється зв’язок з фізичною особою підприємцем. Державна реєстрація проводиться відповідно до положень Закону України «Про реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» від 15 травня 2003 року.

Фізичні особи, які не мають постійного місця проживання на території України, набувають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність, якщо вони є суб’єктами підприємництва за законами країни їх постійного місця проживання.

Юридичні особи набувають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність з моменту набуття ними статусу юридичної особи. За юридичною особою визнається загальна правосуб’єктність, тобто юридична особа визнається такою, що здатна мати такі самі цивільні права та обов’язки, як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

Певні види зовнішньоекономічної діяльності чинним законодавством віднесено до видів діяльності, здійснення яких потребує наявності спеціального дозволу (ліцензії).

На території України, для іноземних суб’єктів господарювання запроваджується 3 правових режими:

- національний режим, відповідно до якого іноземним суб’єктам господарської діяльності надається обсяг прав та обов’язків не менший, ніж суб’єктам господарської діяльності України.

Національний режим застосовується щодо всіх видів господарської діяльності іноземних суб’єктів цієї діяльності, пов’язаної з їх інвестиціями на території України, а також щодо експортне – імпортних операцій іноземних суб’єктів господарської діяльності тих країн, які входять разом з Україною до економічних союзів.

– режим найбільшого сприяння, у межах якого іноземним суб’єктам господарської діяльності надається обсяг прав, преференції і пільг щодо мит, податків і зборів, якими користуються іноземний суб’єкт будь якої іншої держави, якій надано згаданий режим, за винятком випадків, коли зазначені мита, податки, пільги та збори за ними встановлюються в рамках спеціального режиму.

Режим найбільшого сприяння надається на основі взаємної угоди суб’єктам господарської діяльності інших держав згідно з відповідними договорами України та засновується у сфері зовнішньої торгівлі;

- спеціальний режим, який застосовується до територій спеціальних економічних зон згідно зі ст. 24 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», а також до територій митних союзів, до яких входить Україна, в разі встановлення будь – якого спеціального режиму згідно з міжнародними договорами за участю України.

Окремо Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» передбачає правові режими для товарів, що імпортуються з держав – членів СОТ:

- національний режим, який означає, що стосовно імпортних товарів походженням з держав – членів СОТ надається режим не менш сприятливий, ніж для аналогічних товарів українського походження, щодо податків, зборів, встановлених законами та іншими нормативно – правовими актами правил і вимог внутрішнього продажу, пропозицій до продажу, купівлі, транспортування, розподілу або використання товарів, а також внутрішнього кількісного регулювання щодо змішування, переробки або використання товарів у певних кількостях чи пропорціях; - режим найбільшого сприяння, який стосується мит, митних зборів, методів стягнення таких мита і зборів, правил і формальностей у зв’язку з імпортом і означає що, будь яка перевага, сприяння, привілей чи імунітет, які надаються стосовно будь – якого товару, що походить з будь якої держави, повинні негайно і безумовно надаватися аналогічному товару, який приходить з території держав членів СОТ або держав, з якими укладено двосторонні або регіональні угоди щодо режиму найбільшого сприяння.

Усі суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право на здійснення будь – яких видів зовнішньоекономічної діяльності і зовнішньоекономічних операцій, якщо інше не встановлено законом.

До видів такої діяльності належать:

- експорт та імпорт товарів, капіталів та робочої сили;

- надання суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності України послуг іноземним суб’єктам господарської діяльності;

- наукова, науково – технічна, науково – виробнича, навчальна та інша кооперація з іноземними суб’єктами господарської діяльності; навчання та підготовка спеціалістів на комерційній основі;

- міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами у випадках передбачених законами України;

- кредитні та розрахункові операції між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб’єктами господарської діяльності; створення суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності банківських, кредитних та страхових установ за межами України та на території України;

- спільна підприємницька діяльність між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб’єктами господарської діяльності, що включає створення спільних підприємств різних видів і форм, проведення спільних господарських операцій та спільне володіння майном як на території України, так і за її межами;

- підприємницька діяльність на території України, пов’язана з наданням ліцензій, патентів, ноу – хау, торговельних марок та інших нематеріальних об’єктів власності з боку іноземних суб’єктів господарської діяльності, аналогічна діяльність суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності за межами України;

- організація та здійснення діяльності в галузі проведення виставок, аукціонів, торгів та інших подібних заходів, що здійснюються на комерційній основі; організація та здійснення оптової, консигнаційної та роздрібної торгівлі на території України за іноземну валюту у передбачених законами України випадках;

- товарообмінні (бартерні) операції та інша діяльність, побудована на формах зустрічної торгівлі між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб’єктами господарської діяльності;

- орендні, в тому числі лізингові, операції між суб’єктами зовнішньоекономічної господарської діяльності; - операції з придбання, продажу та обміну валюти на валютних аукціонах, валютних біржах та на міжбанківському валютному ринку;

- робота на контрактній основі фізичних осіб України з іноземними суб’єктами господарської діяльності як на території України, так і за її межами;

- інші види зовнішньоекономічної діяльності, не заборонені прямо і у виключній формі законами України.

Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності – це здійснення державою комплексних заходів щодо впорядкування, контролю, нагляду за зовнішньоекономічною діяльністю та запобігання зловживанням та порушенням у цій сфері.

Основними засобами регулюючого впливу держави є:

- засоби тарифного регулювання. Це засоби митно – тарифного регулювання, які передбачають вплив на економічний стан суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності.

До їх числа належать регулювання цін і тарифів, встановлення різних видів мит, зборів та інших загальнообов’язкових платежів, надання інвестиційних, податкових та інших пільг, дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій, встановлення штрафних санкцій за порушення правил здійснення зовнішньоекономічної діяльності;

- засоби нетарифного регулювання – група засобів, які передбачають безпосередній (прямий) вплив на відповідні суспільні відносини. Нетарифне регулювання зовнішньоекономічної діяльності є складовою частиною заходів по захисту національного ринку, національного виробника, виконання окремих міжнародних зобов’язань.

Воно охоплює комплекс таких заходів, як заборона окремих видів експорту або імпорту, ліцензування, квотування, патентування, сертифікація, стандартизація, застосування нормативів та лімітів, встановлення індикативних цін, екологічний, фітосанітарний, ветеринарний, валютний та інші види контролю.

Для захисту економічних інтересів України, прав і законних інтересів суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, створення рівних умов для розвитку усіх видів підприємництва у сфері зовнішньоекономічних відносин та використання суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності доходів та інвестицій, заохочення конкуренції і обмеження монополізму суб’єктів господарювання здійснюється державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Органи держави, які здійснюють державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності є: ВРУ, КМУ, НБУ, Міністерство економіки України, Державна митна служба України, АМК.