4. Загальний порядок ліквідації або припинення.

Стаття 33 Закону визначає, що юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов’язків іншим юридичним особам-правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу, перетворення (реорганізації) або в результаті ліквідації за рішенням засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ним органу за судовим рішенням або рішенням органу державної влади, прийнятим у випадках передбачених законом.

Державна реєстрація припинення діяльності юридичної особи проводиться у разі:

- прийняття юридичною особою рішення про припинення діяльності;

- визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації через порушення, допущені при створенні юридичної особи, яке неможливо усунути;

- ведення діяльності, що суперечить установчим документам або такої, що заборонена законом;

- невідповідність мінімального розміру статутного фонду юридичної особи вимогам закону;

- неподання протягом року органам державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону;

- наявність в Єдиному державному реєстрі запису про відсутність юридичної особи за вказаним місцезнаходженням;

- визнання суб’єкта господарювання – юридичної особи банкрутом.

Підставами для постановлення судового рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця є:

- визнання фізичної особи-підприємця банкрутом;

- провадження нею підприємницької діяльності, що заборонена законом;

- неподання протягом року органам державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону.

Правовими наслідками припинення підприємницької діяльності є позбавлення її суб’єкта права на здійснення підприємницької діяльності і виключення його з Єдиного державного реєстру.

Ліквідація суб’єкта господарювання здійснюється ліквідаційною комісією, яка утворюється власником (власниками) майна суб’єкта господарювання чи його (їх) представниками (органами), або іншим органом, визначеним законом, якщо інший порядок не передбачений законом.

Орган (особа), який прийняв рішення про ліквідацію суб’єкта господарювання, встановлює порядок та визначає строки проведення ліквідації, а також строк для заяви претензій кредиторами, що не може бути меншим, ніж 2 місяці з дня оголошення про ліквідацію.

Ліквідаційна комісія або інший орган, який проводить ліквідацію суб’єкта господарювання, вміщує в друкованих органах відповідно до закону повідомлення про його ліквідацію та про порядок і строки заяви кредиторами претензій, а явних (відомих) кредиторів повідомляє персонально у письмовій формі у встановлені строки.

Одночасно ліквідаційна комісія вживає необхідних заходів щодо стягнення дебіторської заборгованості суб’єкта господарювання, який ліквідується, та виявлення вимог кредиторів, з письмовим повідомленням кожного з них про ліквідацію суб’єкта господарювання.

Згідно із законодавством підприємство, що ліквідується, зберігає господарську правосуб’єктність для цілей ліквідації протягом усього процесу ліквідації та продовжує функціонувати в якості самостійного суб’єкта господарських відносин.

Однак повноваження з управління майном підприємства переходять до ліквідаційної комісії. Якщо підприємство ліквідується за рішенням суду, останній призначає в рішенні щодо припинення юридичної особи у зв’язку з її ліквідацією комісію з припинення (ліквідаційну комісію) та встановлює строк і порядок її роботи.

Однією з основних дій ліквідаційної комісії є стягнення дебіторської заборгованості підприємства та виявлення вимог кредиторів. Дебіторська заборгованість – це сума боргів, що належить підприємству від юридичних та фізичних осіб.

Обов’язком комісії є також складання ліквідаційного балансу та надання його власнику або органу, який призначив ліквідаційну комісію. Якщо ліквідаційна комісія не виявила майна, це не звільняє її від обов’язку скласти ліквідаційний баланс.

Претензії кредиторів до суб’єктів господарювання, що ліквідується, задовольняються з майна цього суб’єкта, якщо інше не передбачене законом.

Претензії, що не задоволені через відсутність майна суб’єкта господарювання, претензії, які не визнанні ліквідаційною комісією, якщо їх заявники у місячний строк після одержання повідомлення про повне або часткове відхилення претензії не звернуться до суду з відповідним позовом, а також претензії, у задоволенні яких за рішенням суду кредиторові відмовлено, вважаються погашеними.

Законодавець встановлює загальне правило, відповідно до якого претензії кредитора до суб’єкта господарювання, що ліквідується, задовольняються за рахунок майна цього суб’єкта.

До майна суб’єктів господарювання ГК відносить сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне значення, виробляються чи використовуються у діяльності суб’єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна.

Майно, за рахунок якого задовольняються претензії кредиторів має назву ліквідаційної маси. За загальним правилом до ліквідаційної маси включаються всі види майнових активів суб’єкта господарювання, що ліквідується, визначенні на дату відкриття ліквідаційної процедури в процесі банкрутства або на дату прийняття компетентним органам рішення про ліквідацію, а також майнові активи, виявлені в процесі ліквідації.

До складу ліквідаційної маси долучається майно, закріплене за суб’єктом господарювання на праві власності.

Процес ліквідації є особливим станом, в якому досить тривалий час перебуває суб’єкт господарювання. Цей стан, серед іншого, характеризується припиненням примусових дій з боку держави, спрямованих на виконання виконавчих документів.

У випадку ліквідації боржника – юридичної особи, в тому числі в наслідок визнання боржника банкрутом, виконавчий документ передається до ліквідаційної комісії або арбітражного керуючого для вирішення питання про подальший порядок виконання рішення у встановленому законодавством порядку.

У разі направлення виконавчого документа до ліквідаційної комісії або арбітражного керуючого арешт з майна боржника знімається за постановою державного виконавця, затвердженого начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований.

При направленні виконавчого документа до ліквідаційної комісії або арбітражного керуючого виконавче провадження підлягає закінченню.

Після завершення розрахунків з кредиторами складається ліквідаційний баланс, який затверджується учасниками суб’єкта господарювання або органом, що призначив ліквідаційну комісію.

Майно, що залишилося після задоволення претензій кредиторів, використовується за вказівкою власника або розподіляється між учасниками суб’єкта господарювання відповідно до установчих документів.

Претензії кредиторів до суб’єкта господарювання, що ліквідується, задовольняються з майна цього суб’єкта з дотриманням черговості, яка визначена ст. 112 ЦК України:

- у першу чергу задовольняються вимоги щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю, та вимоги кредиторів, забезпечені заставою та іншими засобами;

- у другу чергу задовольняються вимоги працівників, пов’язані з трудовими відносинами, вимоги автора про плату за використання його інтелектуальної творчої діяльності;

- у третю чергу задовольняються вимоги щодо податків, зборів (обов’язкових платежів);

- у четверту чергу – всі інші вимоги.