Комерційне право

Лекція №1 Господарська діяльність

Питання:

1.Поняття, методи і система господарського права.

2.Поняття та види підприємницької діяльності.

3.Правові засади державного регулювання підприємницької діяльності.

4. Конкуренція у сфері господарювання.

1. Поняття, методи і система господарського права.

Господарська діяльність складається з двох понять:

- організації господарської діяльності;

- здійснення господарської діяльності.

Господарська діяльність – це суспільно-корисна діяльність, яка здійснюється суб’єктами господарювання на професійній основі, якщо її результати реалізуються за плату.

Господарська діяльність – це діяльність членів суспільства, їхніх об’єднань і асоціацій з відтворення матеріальних благ.

Перш за все це виробничо - господарська діяльність, яка визначається господарською за наявності 2-х умов:

- результати цієї діяльності повинні бути призначенні не для особистого споживання осіб, що їх створили, а для задовільнення потреб третіх осіб;

- передача результатів цієї діяльності повинна здійснюватися на платній основі, що дає можливість суб’єкту, який здійснює таку діяльність продовжувати її.

До господарської діяльності відноситься діяльність з кредитування, страхування, надання послуг у галузі торгівлі, культури, освіти, охорони здоров’я тощо за умови, що всі ці послуги надаються за плату.

Під господарською діяльністю розуміють діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, яка спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність за своєю сутністю є поєднанням майнових і організаційних елементів:

- щодо вироблення і реалізації продукції,

- виконання робіт або надання певної господарської послуги підприємцем чи іншим суб’єктом,

- який на свій розсуд організує використання необхідного майна.

Найважливішими ознаками основної господарської діяльності є те, що вона:

- регулюється нормами ГК;

- вона здійснюється у сфері суспільного виробництва і ніяк не у сфері особистого споживання;

- змістом господарської діяльності є виробництво та реалізація продукції, виконання робіт, надання послуг, які здійснюються не тільки для власних потреб виробника, а й для задоволення потреб інших осіб – споживачів;

- перебуваючи у сфері суспільного виробництва, яке у свою чергу, базується на ринкових засадах, ця діяльність спрямована на задоволення приватних інтересів суб’єктів господарювання за умови дотримання ними певних публічних інтересів;

- результати господарської діяльності мають цінову визначеність і передаються споживачам на платній основі, тобто функціонують як товар;

- господарська діяльність здійснюється спеціальними суб’єктами, що мають статус суб’єктів господарювання;

- вона перш за все пов’язана з тією сферою суспільного виробництва, в якій здійснюється господарське використання майна;

- вона є діяльністю, що організує виробництво та використання майна;

- її результати мають вартісний характер.

Господарська діяльність має свої особливості, що дає змогу відокремити від іншої діяльності і здійснити її класифікацію.

По-перше, залежно від мети і механізму здійснення вона поділяється на:

- комерційну господарську діяльність (підприємництво);

- некомерційну господарську діяльність.

По-друге, залежно від предмета діяльності, вона поділяється на:

- господарську діяльність щодо виробництва продукції або товарів;

- господарська діяльність щодо надання послуг;

- господарська діяльність щодо виконання робіт.

Як галузь права господарське право набуло певної завершеності після прийняття ВР України від 16 січня 2003 року Господарського кодексу України, який набрав чинності з 1 січня 2004 року і є основним джерелом цієї галузі права.

Він встановлює правові основи господарської діяльності, яка базується на різноманітності суб’єктів господарювання різних форм власності.

Предметом регулювання господарчого права є певна сфера життєвих матеріальних відносин у суспільстві, які виникають у процесі організації, здійснення господарської діяльності та у процесі управління нею між суб’єктами господарювання та державою, а також органами місцевого самоврядування і які потребують законодавчого врегулювання.

Господарське право має власну систему, як внутрішню побудову галузі, яка характеризується послідовним розміщенням основних елементів – правових норм і інститутів.

Система господарського права складається з двох частин – загальної і особливої.

Загальна частина господарського права об’єднує норми, що визначають:

- предмет правового регулювання;

- закріплюють основні принципи господарської діяльності та її державного регулювання;

- визначають правове становище суб’єктів господарських відносин та їх майнову основу господарювання;

- форми та види господарської діяльності;

- загальний порядок створення, функціонування та припинення діяльності суб’єктів господарювання;

- визначають їх види;

- регулюють договірні відносини у господарській діяльності;

- порядок юридичної відповідальності суб’єктів господарювання за правопорушення у сфері господарювання.

Особлива частина господарського права містить норми, що регулюють правовідносини в окремих галузях господарювання, визначають загальний порядок зовнішньоекономічної діяльності та порядок здійснення господарської діяльності у зонах зі спеціальними режимами господарювання.

Таким чином господарські відносини за своєю природою є організаційно – майновими відносинами.

Господарські правовідносини, це відносини які виникають у зв’язку з державним управлінням економікою, у зв’язку з організацією та здійсненням господарської діяльності, використанням суб’єктами господарювання природних ресурсів, найманої праці тощо.

Господарські відносини виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб’єктами господарювання, а також між цими суб’єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Ознаками господарських правовідносин є:

1. Господарські правовідносини формуються у сфері соціального виробництва.

2. Господарські відносини виникають між обмеженим колом суб’єктів та іншими учасниками відносин у сфері господарювання до яких належать:

- господарюючі – юридичні особи створені у відповідності з ЦК України;

- державні, комунальні й інші підприємства, створені згідно з ГК України, а також інші юридичні особи, що здійснюють господарську діяльність;

- громадяни України, іноземці та особи без громадянства – фізичні особи, які здійснюють господарську діяльність і зареєстровані як підприємці.

3. В ході організації та здійснення господарської діяльності поєднуються й одночасно функціонують два елементи: майновий та організаційний і саме цим господарські правовідносини відрізняються від інших.

4. Господарські правовідносини виникають у процесі виготовлення й реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг, тобто у процесі здійснення господарської діяльності.

5. Господарські правовідносини регулюються великою кількістю окремих законодавчих актів.

Узагальнюючи ці ознаки можна визначити:

- що господарські правовідносини – це врегульовані нормами господарського права та господарського законодавства суспільні відносини, які виникають між особливим суб’єктним складом у сфері організації та здійснення господарської діяльності, управління такою діяльністю, і характеризуються поєднанням організаційних та майнових елементів.

Найчастіше за все господарські правовідносини класифікують:

- за характером правовідносин;

- за сферою виникнення і дії;

- за взаємним становищем сторін;

- за галузями економіки і сфери управління.

1. За характером правовідносин виділяють:

- господарсько – виробничі правовідносини які виникають між суб’єктами господарювання в процесі безпосереднього здійснення господарської діяльності з виробництва та реалізації продукції, виконання робіт та надання послуг;

- організаційно – виробничі правовідносини які виникають у процесі управління господарською діяльністю між суб’єктами господарювання та державними органами й органами місцевого самоврядування, наділеними господарськими повноваженнями, а також між суб’єктами господарювання та громадянами, громадськими й іншими організаціями, які виступають засновниками суб’єктів господарювання або здійснюють щодо них організаційно – господарські повноваження на основі відносин власності.

2. За сферою виникнення і дії господарські правовідносини поділяються на:

- внутрішньогосподарські правовідносини, це такі, які виникають у середині господарської організації в ході організації і здійснення нею господарської діяльності щодо виробництва і реалізації продукції, виконання робіт та надання послуг;

- зовнішньогосподарські або між господарські правовідносини, що виникають між самостійними суб’єктами господарювання.

3. За взаємним становищем сторін розрізняють:

- горизонтальні правовідносини, це правовідносини, учасники яких є рівноправними, тобто сторони цих правовідносин рівні між собою;

- вертикальні правовідносини, в яких однією із сторін виступає орган державного управління, орган місцевого самоврядування, наділені господарськими повноваженнями, у тому числі громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб’єктів господарювання або здійснюють щодо них організаційно – господарські повноваження на основі відносин власності.

4. За галузями економіки і сфери управління виділяють господарські правовідносини, які виникають і функціонують у сфері:

- промисловості;

- торгівлі;

- транспорту;

- капітального будівництва;

- сільського господарства;

- державного управління фінансами;

- банківській діяльності;

- біржовій діяльності та обороті цінних паперів;

- антимонопольному регулюванні;

- зовнішньоекономічній діяльності держави та інших суб’єктів господарювання.

Правове регулювання господарських правовідносин здійснюється за допомогою методів господарського права.

Методи господарського права, це встановлені нормами господарського права способи й прийоми їх регулюючого впливу на поведінку суб’єктів господарювання.

Найбільш поширеними є 3 методи правового регулювання у сфері господарського права:

- метод автономних рішень суб’єктів господарських відносин;

- метод владних приписів;

- метод рекомендацій.

Метод автономних рішень дозволяє суб’єкту господарювання за власної ініціативи, самостійно на власний ризик приймати рішення які не суперечать чинному законодавству.

Метод владних приписів вимагає обов’язкового виконання всіма суб’єктами господарювання законів та розпоряджень органів виконавчої влади та місцевого самоврядування які наділені господарською компетенцією.

3. Метод рекомендацій, який полягає в тому, що держава розробляє та рекомендує суб’єктам господарювання до використання моделі відповідних правовідносин.

Учасниками відносин у сфері господарювання є суб’єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб’єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно – господарські повноваження на основі відносин власності.

Кожний із учасників відносин у сфері господарювання має свою юридичну специфіку. Згідно закону він набуває правового статусу суб’єкта господарювання, з моменту набуття господарської праводієздатності.

Суб’єкт господарювання, як учасник відносин у сфері господарювання має особливий правовий статус тому, що він безпосередньо здійснює господарську діяльність.

Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має суто економічні властивості. Останні не можливі без вартісної оцінки та еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків. Отже, така ознака результатів господарської діяльності, як цінова визначеність, присутня в абсолютній більшості випадків.