ПАТОЛОГІЯ РОСТУ. ОЖИРІННЯ

Ендокринзалежні варіанти затримки росту

І. Повний дефіцит СТГ. 2. Органічний:

-органічне ураження гіпоталамо-гіпофізарної ділянки (пухлина, гіпоплазія, аплазія, аневризми);

-клінічні прояви як і при ідіопатичному варіанті, але приєднується неврологічна симптоматика (підвищення внутрішньочерепного тиску, обмеження полів зору).

Ендокринзалежні варіанти затримки росту

ІІ. Ізольований дефіцит СТГ:

-жінки ростом до 125 см, чоловіки – до 145 см (без

лікування);

-функції інших ендокринних залоз не порушені (немає

гіпотиреозу, статевий розвиток на 2-4 роки пізніше,

але подальший статевий розвиток не порушений,

фертильні);

-невідповідність кісткового та хронологічного віку; -закриті зони росту.

Ендокринзалежні варіанти затримки росту

ІІ. Ізольований дефіцит СТГ. 3 варіанти:

Частковий дефіцит гормону росту – неповне

випадіння СТГ, характерний легкий перебіг

затримки росту.

Селективний – порушення механізмів

вироблення СТГ (катехоламіновий,

серотоніновий, допаміновий).

Психологічна карликовість – ізольований

дефіцит СТГ, виникає у дітей із неблагоприємних

сімей, завжди супроводжується затримкою

психічного розвитку. При умові ізоляції ріст відновлюється, а інтелект – ні.

Діагностичні критерії затримки росту

-пропорційна затримка росту, темпи росту не більше 4 см/рік;

-кістковий вік значно відстає від хронологічного;

-визначення рівня СТГ в крові. Однократне досладження

малоінформативне. Якщо при повторному дослідженні рівень

СТГ більше 15 МО/л (нг/л) – немає гіпофізарного нанізма. 7-10

МО/л – частковий дефіцит СТГ, менше 7 МО/л – є дефіцит;

-проведення катехоламінового, серотонінового, допамінового

тестів (рівень СТГ менше 7 МО/л – селективний дефіцит);

-провокуючі проби фізичним навантаженням, інсуліном,

аргініном, клофеліном;

-гіперхолестеринемія;

-гіперліпідемія, анемія;

-зниження добової екскреції 17 КС та 17 ОКС в сечі; -зниження соматомедінів в крові.

Лікування

2. Рекомбінантний гормон росту людини – Растан – 1,0-1,5 МО/кг/добу, курс лікування – 3 місяці.

Оцінка ефективності проводиться через 3-6 міс.

оцінюють ріст та товщину підшкірної жирової клітковини.

Ожиріння

Складне хронічне порушення ліпідного обміну, яке

супроводжується надлишковим накопиченням жиру

(тригліцеридів) в різних частинах тіла, що

призводить до збільшення маси тіла на 10 % та

більше від максимальної за ростом за рахунок

жирової тканини (збільшення розмірів та/або

кількості жирових клітин).

Актуальність. Поширеність ожиріння в світі

збільшується. За останні 40 років у США

захворюваність збільшується з 13 до 31 %, а

надлишок ваги тіла – з 31 до 34 %. Поширеність ожиріння в Україні - 52 % у віці старше 45 років.

Фізіологія жирової тканини

Жирова тканина (ЖТ) – метаболічноактивна

система, яка контролюється нейро-ендокринними

механізмами регуляції. Для підтримки постійної

маси тіла ЖТ та гіпоталамус обмінюються

складними гормональними сигналами, які

визначають апетит, засвоєння їжі та використання

енергії. ЖТ є активно функціонуючою ендокринною

тканиною, продукує ряд метаболітів, гормонів

(лептин, естрогени) та цитокінів (ФНП a, активатор

інгібітора плазміногену 1 типу, IL – 6, комплемент

С3). Кількість депонованих ТГ залежить від балансу

між ліпогенезом та ліполізом. Вільні ЖК

активуються ліпопротеїновою ліпазою (ЛПЛ), її активність стимулюється інсуліном. У хворих із

Фактори ризику розвитку ожиріння

1. Вікові критичні періоди підвищення маси тіла: ранній

вік, пубертат.

2. Гестаційний цукровий діабет у матері.

3. У дітей батьків з надлишковою масою тіла ризик

розвитку ожиріння в 2-3 рази більший.

4. Расова приналежність: у представників негроїдної раси

та латиноаменриканців вірогідність розвитку ожиріння

підвищена в 2-3 рази.

5. Пренатальні фактори:

-надлишковий калораж харчування матері впливає на

майбутній розподіл жиру в організмі дитини;

- Ризик розвитку абдомінального ожиріння у майбутньому

підвищений серед недоношених новонароджених з невеликим зростом та малою окружністю голови.

Фактори ризику розвитку ожиріння

6. Грудний вік та наступні 3 роки: за 1-й рік життя у дітей

кількість жиру подвоюється, що є показником ризику

розвитку ожиріння у дітей від батьків зі збільшеною

масою тіла. У 4-річному віці зростає ризик ожиріння у

дітей від батьків з ожирінням та маса тіла яких в перші

3 роки життя була більше 85 перцентилів.

7. Ризик ожиріння для дітей складає:

80% - якщо ожиріння у обох батьків;

40% - якщо ожиріння страждає один із батьків;

10% - якщо ожиріння відсутнє у обох батьків.

8. Доведено, що грудне вигодовування є надійним

фактором захисту від ожиріння чим довше мати

вигодовує дитину груддю – тим нижчий ризик ожиріння.

9. Малорухливий спосіб життя: гіподинамія, особливо у чоловіків. Ожиріння прямо пов’язано з великим часом перегляду телевізора та за рулем автомобіля.

Фактори ризику розвитку ожиріння

10. Переїдання. До ожиріння швидше призводить

раціон з підвищеним вмістом жирів, а не вуглеводів.

У дітей виявлений прямий зв’язок між вживанням

солодких напоїв та підвищенням маси тіла.

Глікемічний індекс харчового раціону:

- фрукти, овочі, що містять клітковину, боби, тверда

пшениця – низький;

- картопля, шліф.рис, пшеничний хліб – високий.

Є зворотня залежність між вмістом Са та ризиком

ожиріння.

11. Вечірній харчовий синдром: характерний для

25-50% хворих на ожиріння.

12. Соціальний статус: у осіб з низьким соц. статусом зростає ризик розвитку ожиріння.