4. Загальні соціальні закони

1) Закон єдності й боротьби протилежностей

Кожний об'єкт містить протилежності, які пере­бувають у нерозривній єдності. Немає протилеж­ностей без їх єдності і немає єдності без протилеж­ностей. При цьому єдність протилеж­ностей відносна, тимчасова, а боротьба протилеж­ностей абсолютна і постійна. Цей закон пояснює об'єктивне внутрішнє джерело кожного розвитку й розкриває конкретну єдність загального різно­маніття. Принцип розвитку — це рух, який є ре­зультатом протиріччя (Гегель). Такий розвиток Ге­гель розумів як проходження трьох щаблів (теза — антитеза — синтез), де третій щабель — поєд­нання двох перших, які перебувають у відношенні антитези.

2) Закон циклічності соціальних процесів

Соціальний цикл — це регулярно повторювана послідовність подій і станів динаміки соціальної системи, основний елемент її ритмічної організа­ції, який забезпечує стабільне відтворення й зміну системи. Циклічність — невід'ємна якість со­ціальної динаміки, одна з її основних атрибутів, протилежна аритмії, тобто невпорядкованості, хаосу, які також властиві динаміці соціальної сис­теми. Ці протилежності виникають одна з одної й переходять одна в іншу.

Складність соціальних систем зумовлює при­родне існування різних форм (типів) циклів їх ди­наміки, що фіксує дві пари соціальних циклів — перша(«маятник» й «коло») виражає ритмічність функціонування, відтворення соціальної системи, а друга («спіраль» й «хвиля») описує ритмічність розвитку, зміни системи:

•    маятниковий рух — найпростіша, історично перша форма соціальної циклічності. Його струк­тура безпосередньо відображає зіткнення проти­лежних начал руху, внаслідок чого соціальний процес, який має певну спрямованість замінюєть­ся (витісняється, повертається) симетричним йо­му процесом протилежної спрямованості (нап­риклад, соціальна інтеграція системи вироджуєть­ся в дезінтеграцію, остання потім — в інтеграцію й т. д.). Така динаміка забезпечуєстабільність фун­кціонування держави й усього суспільства, а її пе­редумовою є симетричність (парність) багатьох соціальних процесів і їхня оборотність, тобто здатність кожного перетворюватися у свою проти­лежність;

•    «коло» — це більш розвинена, досконаліша форма циклу, генетично пов'язана з «маятником» (коли амплітуда руху «маятника» збільшується, тоді траєкторія цього руху починає перетворюва­тися на «коло»). На відміну від «маятника», «ко­ло» описує рух у замкнутому соціальному просто­рі в одному напрямку. Цей рух має мету, а її досяг­нення є рубежем, від якого починається відлік но­вого витка руху убік тієї ж мети (такий, наприк­лад, управлінський цикл від ухвалення рішення до його здійснення);

•    «спіраль» — найскладніша форма соціального циклу. Це квазікруговий, гвинтоподібний рух еле­ментів, який призводить всю соціальну систему до нового стану. Кожен окремий виток спіралі (у тому числі його результат) може виглядати досить чітко, що створює оманне враження чіткості загального напрямку руху (яке насправді істотно ін­ше і «вимальовується» лише після великої кіль­кості витків «спіралі»);

• «хвиля» — це «спіраль», покладена в площи­ну. Вона двовимірна і, на відміну від «спіралі», тен­денції хвильових процесів чіткі і легко передбачу­вані. Розрізняють круті й пологі (довгі) хвилі (приклад крутої «хвилі» — це 5–7-літній життє­вий цикл нововведення, а «пологої» — довгохви­льовий цикл Кoндратьєва (40–60 років), що вка­зує на кардинальні зрушення в технологічній базі суспільного виробництва).

Згідно зазначеного, можна припустити, що на різних етапах життя соціальної системи переважа­ють такі ж різні типи циклів її динаміки: у період становлення системи частіше зустрічаються цик­ли маятникового типу; досягаючи певної доскона­лості, соціальна циклічність стає кругового типу; у зрілому стані системи домінують процеси розвит­ку за спіралеподібним типом; із загасанням соці­альної динаміки її циклічність набуває хвильового характеру. Тип циклічності залежить також від масштабів системи: у малих системах частіше спостерігаються маятникові цикли, у середніх — кругові й спіралеподібні, у більших — кругові й довгохвильові.

Складність аналізу ритміки соціальних систем зумовлюється ще й тим, що кожна система одно­часно живе в різних циклах — у своєму й у цик­лах сполучених систем — тих, які входять у неї як підсистеми або частини, і тих, у які входить вона сама як їхня частина або підсистема. Внаслідок дії цих багатьох факторів, закони суспільного розвитку здобувають характер тенденцій, який припускає певний ступінь абстракції, «огрубіння»,