30. Основні поняття і стан виробничого травматизму.

Під виробничою травмою розуміють порушення анатомічної цілісності або фізіологічних функцій тканин чи органів людини внаслідок механічного, теплового, хімічного та іншого впливу факторів виробничого середовища на організм людини у зв’язку з виконанням нею професійної праці, будь-якого виробничого завдання або громадського доручення.

Відповідно до впливу чинників виробничого середовища на працівників травми поділяють на механічні, теплові, хімічні, електричні, променеві, комбіновані.

Механічні травми (уражені частини тіла, переломи, рани тощо) можуть бути заподіяні рушійними частинами виробничого устаткування та оброблюваними предметами, інструментом, переміщуваним вантажем. Вони можуть виникнути при падінні працівника (якщо приміщення захаращено устаткуванням, зіпсовані переносні драбини).

Теплові травми (опіки, обмороження, теплові удари) викликані переважно прямим доторканням до поверхні виробничого устаткування, впливом полум’я, гарячих предметів; раптовою дією розплавленого металу, гарячої рідини, гарячої пари чи газу. Обмороження є наслідком дії низьких температур повітря, устаткування чи предметів.

Хімічні травми - хімічні опіки, гостре отруєння концентрованими кислотами, лужними розчинами та ін. Їх працівник може отримати при транспортуванні та переливі кислот, лугів, виготовленні розчинів, ремонті та чищенні апаратури.

Електричні травми пов’язані з проникненням струму через організм людини. Причини електричних травм на виробництві різноманітні: обриви дроту, доторкання до неізольованих дротів чи предметів під напругою.

Променеві травми пов’язані з впливом випромінювання.

Комбіновані травми можуть бути заподіяні кількома видами впливу (наприклад, механічна дія й ураження струмом та ін.).

Сукупність виробничих травм називають виробничим травматизмом.

Виділяють організаційні, технічні і психофізіологічні причини травматизму.

До організаційних причин травматизму відносяться:

- незадовільне функціонування, недосконалість або відсутність системи управління охороною праці;

- недоліки під час навчання безпечним прийомам праці;

- неякісна розробка, недосконалість інструкцій з охорони праці чи їх відсутність;

- відсутність у посадових інструкціях функціональних обо¬в’язків з питань охорони праці;

- порушення режиму праці та відпочинку;

- невикористання засобів індивідуального захисту через незабезпеченість ними;

- виконання робіт з несправними засобами колективного захисту;

- залучення до роботи працівників не за спеціальністю (професією);

- порушення технологічного процесу;

- порушення вимог безпеки під час експлуатації устаткування, машин, механізмів тощо;

- порушення трудової і виробничої дисципліни;

- незастосування засобів індивідуального й колективного захисту (за їх наявності);

- невиконання вимог інструкцій з охорони праці.

До технічних причин травматизму належать:

- конструктивні недоліки, недосконалість та недостатня надійність засобів виробництва; транспортних засобів;

- неякісна розробка або відсутність проектної документації на будівництво, реконструкцію виробничих об’єктів, будівель, споруд, обладнання тощо;

- неякісне виконання будівельних робіт;

- недосконалість, невідповідність вимогам безпеки технологічного процесу;

- незадовільний технічний стан виробничих об’єктів, будинків, споруд, території, засобів виробництва, транспортних засобів;

- незадовільний стан виробничого середовища.

До психофізіологічних причин травматизму відносяться:

- алкогольне, наркотичне сп’яніння, токсикологічне отруєння;

- низька нервово-психічна стійкість;

- незадовільні фізичні дані або стан здоров’я;

- незадовільний «психологічний» клімат у колективі;

- інші причини.

Незадовільний стан умов і безпеки праці, високий рівень травматизму та професійних захворювань зумовлюються комплексом об’єктивних і суб’єктивних причин. Серед найголовніших з них є численні порушення чинного законодавства про охорону праці,

з одного боку, та наявність суттєвих недоліків у цьому законодавстві, — з іншого.

Досягти істотного поліпшення ситуації з охороною праці можна лише за умови, коли одночасно із заходами щодо забезпечення поступового зростання економіки держави буде вжито ефективних заходів щодо усунення зазначених недоліків за обома напрямами.

31. Класифікація причин нещасних випадків на виробництві і методів вивчення стану виробничого травматизму. При проведенні аналізу травматизму ставляться такі завдання:

- виявлення причин нещасних випадків;

- виявлення характеру і повтору нещасних випадків;

- визначення найнебезпечніших видів робіт та процесів;

- виявлення факторів, характерних щодо травматизму на даному робочому місці, у цеху, підрозділі;

- виявлення загальних тенденцій, характерних щодо травматизму на даному робочому місці, у цеху, підрозділі.

Мета аналізу травматизму — розробка заходів запобігання нещасним випадкам, у зв’язку з чим потрібно систематично аналізувати й узагальнювати причини травматизму.

Найпоширенішими методами аналізу травматизму, що взаємодоповнюють один одного, є статистичний і монографічний. Нині дедалі більшого значення набувають економічний та ергономічний методи.

Статистичний метод, що базується на аналізі статистичного матеріалу, нагромадженого за декілька років на підприємстві або у галузі, дає можливість кількісно оцінити рівень травматизму за допомогою показників: коефіцієнта частоти (Kч.т); коефіцієнта тяжкості (Kт.т), коефіцієнта виробничих витрат (Kв.в). Ці показники використовуються для характеристики рівня виробничого трав¬матизму на підприємстві й у цілому по галузі та для порівняння різних підприємств за рівнем травматизму.

Початковим матеріалом для розрахунків є дані звітів підприємств, організацій про нещасні випадки. Коефіцієнт частоти трав¬матизму визначається за формулою:

Коефіцієнт тяжкості травматизму обчислюється за формулою:

Показник частоти випадків захворюваності (Іч.в) та днів непрацездатності (Іг.д) визначається на 100 працівників:

Показник середньої тривалості одного випадку захворювання (Пд.з) (показник тяжкості захворюваності) обчислюється за формулою:

Різновидом статистичного методу є груповий і топографічний методи. При груповому методі дослідження нещасні випадки групуються:

- за професією та видами робіт потерпілих;

- за характером і локалізацією пошкоджень;

- за низкою зовнішніх ознак: днями, тижнями, змінами, віком, стажем, статтю, кваліфікацією потерпілого тощо.

При топографічному методі дослідження всі нещасні випадки систематично позначають умовними позначками на плані розміщення устаткування в цеху, на ділянці стосовно того, де стався нещасний випадок. Скупчення цих знаків свідчить про підвищений рівень травматизму в тому чи іншому підрозділі або робочому місті, завдяки чому створюється наочне уявлення про потенційно небезпечні зони на виробництві.

При монографічному методі дослідження виявляють вплив на безпеку праці багатьох елементів досліджуваного об’єкта (технічного стану об’єкта, характеру та організації трудового процесу, планування виробничого процесу, підготовки працівників, стану обліку та аналізу травматизму тощо), тобто проводять глибокий аналіз небезпечних і шкідливих виробничих чинників, притаманних тій чи іншій виробничій ділянці, устаткуванню, технологічному процесу.

Матеріальні (Мтр) витрати визначаються за формулою:

Ергономічний метод ґрунтується на комплексному вивченні системи «людина – машина (техніка) — виробниче середовище». Відомо, що кожному виду трудової діяльності повинні відповідати певні фізіологічні, психофізіологічні і психологічні якості людини, а також її антропометричні дані. Лише при комплексній відповідності зазначених властивостей людини особливостям конкретної трудової діяльності можлива ефективна та безпечна робота. Порушення цієї відповідності може призвести до нещасного випадку. При такому аналізі травматизму враховується й той факт, що здоров’я і працездатність людини також залежать від біологічних ритмів функціонування його організму і геофізичних явищ. Під впливом гравітаційних сил, викликаних зміною взаєморозташування небесних тіл, земним магнетизмом або іонізацією атмосфери, відбуваються певні зрушення в організмі людини, що позначається на стані її поведінки.

При дослідженні травматизму може застосовуватися і метод анкетування (письмове опитування працівників). Він установлює переважно причини психофізіологічного характеру. Важливим моментом у методі анкетування є розробка опитувального листа. Аналіз опитувальних листів (листів спостереження) дає можливість визначити вплив психофізіологічних факторів на безпеку праці.

32.Аварія - небезпечна подія техногенного характеру, що спричинила загибель людей або створює на об'єкті чи окремій території загрозу життю та здоров'ю людей і призводить до руйнування будівель, споруд, обладнання і транспортних засобів, порушення виробничого або транспортного процесу чи завдає шкоди довкіллю. Великі аварії, які виникають на промислових об'єктах, транспорті тощо, за обсягами руйнування, людськими жертвами, а також за характером післядії на людей, тварин і рослини часто дорівнюють або й перевищують дію зброї масового ураження. Основні види аварій та катастроф:- транспортні, - пожежі, - вибухи, - руйнування споруд, - руйнування обладнання, - руйнування з порушенням енерго-, водо-, тепло- та інших систем життєзабезпечення населення та виробництва, - аварії систем зв'язку та телекомунікацій, - аварії на очисних спорудах, - гідродинамічні аварії, - руйнування з викидом радіоактивних речовин,- руйнування з викидом отруйних речовин,- руйнування з викидом небезпечних мікроорганізмів. Характер наслідків аварій і катастроф залежить від їх виду, масштабів, заселеності території, геолого-географічних умов та інших особливостей. Основними причинами аварій є: - недосконалість конструкцій, в т. ч. невідповідність проектних рішень вимогам техніки безпеки; - порушення будівельних норм при спорудженні об'єктів і монтажі технічних систем;- розробка технологічного процесу виробництва без врахування всіх можливих явищ та хімічних реакцій;- порушення технологічного процесу виробництва; - слабкий контроль за технологічним процесом та станом виробництва в цілому; - недотримання правил експлуатації обладнання, машин, механізмів і транспорту;

- недотримання правил зберігання та використання агресивних, вибухо- і пожежо небезпечних речовин; - фізичне старіння механізмів, споруд та матеріалів; - поломка приладів, особливо навігаційних при транспортних аваріях; - аварії на сусідніх підприємствах, лініях електропередач, газопроводах і комунальних мережах; - стихійні лиха; - тероризм; - безвідповідальне відношення до справи, халатність; - недотримання правил техніки безпеки; - складні метеорологічні умови, особливо при транспортних аваріях. Уражаючі фактори аварій та катастроф: - вибух; - пожежа; - затоплення; - отруєння людей; - завали виробничих будівель і споруд; - ураження людей електричним струмом. В Україні щорічно відбувається близько 500 надзвичайних ситуацій техногенного характеру, в яких гине близько 400 і страждає від різноманітних ушкоджень - 500 осіб. Більшість із надзвичайних ситуацій мають місцевий та об'єктовий характер. На ситуації загальнодержавного рівня припадає близько 1 %, а регіонального - 4 % від загальної кількості аварій. Найпоширенішими надзвичайними ситуаціями є пожежі та вибухи. Найбільш вибухонебезпечними виробництвами є шахти, цукрові, мукомельні, деревообробні підприємства, характерною особливістю яких є велика кількість пилу. Пил з розміром частинок менше 0,5 мм у суміші з повітрям за своїми вибуховими характеристиками наближаються до вибуху парів палива чи газової суміші. Вибухи вугільного пилу періодично стаються на шахтах, в т. ч. українських. Понад 1/3 усіх зареєстрованих випадків вибуху пилу сталися на деревообробних підприємствах, 1/4 випадків - це вибухи на підприємствах харчової та олійної промисловості. Середньорічні прямі збитки, завдані надзвичайними ситуаціями техногенного походження в Україні, оцінюються у 200 млн. грн.

33. Розслідування нещасних випадків і аварій. Нещасний випадок — це обмежена в часі подія або раптовий вплив, що сталися в процесі виконання ним трудових обов’язків і внаслідок яких заподіяно шкоду здоров’ю або настала смерть.

Метою розслідування нещасних випадків на виробництві є:

- з’ясування умов, обставин та причин, які призвели до виник¬нення небезпечної чи аварійної ситуації на виробництві;

- визначення причин, що призвели до нещасного випадку;

- встановлення кола винуватих осіб і склад вини кожного;

- розробка заходів щодо попередження аналогічних випадків.

Керівник робіт або уповноважена особа підприємства, у свою чергу, зобов’язані:

– терміново організувати надання медичної допомоги потерпілому, доставку його у разі необхідності до лікувально-профілактичного закладу; повідомити про те, що сталося роботодавця, а також відповідну профспілкову організацію;

- зберегти до прибуття комісії з розслідування обстановку на робочому місці та устаткування в такому стані, у якому вони були на момент події (якщо це не загрожує життю і здоров’ю інших працівників і не призведе до більш тяжких наслідків), а також вжити заходів до недопущення подібних випадків.

Роботодавець, одержавши повідомлення про нещасний випадок, крім випадків зі смертельним наслідком та групових:

- повідомляє про нещасний випадок відповідний робочий орган виконавчої дирекції Фонду соціального страхування за формою, що встановлюється цим Фондом, якщо потерпілий є працівником іншого підприємства, — це підприємство, у разі нещасного випадку, що стався внаслідок пожежі, — відповідні органи державної пожежної охорони, а при виявленні гострого професійного захворювання (отруєння) – відповідні установи (заклади) державної санітарно-епідеміологічної служби;

- організує його розслідування й утворює комісію з розслідування.

До складу комісії з розслідування включається: керівник (спеціаліст) служби охорони праці або посадова особа, на яку роботодавцем покладено виконання функцій спеціаліста з питань охорони праці (голова цієї комісії); керівник структурного підрозділу чи головний спеціаліст; представник профспілкової трудового колективу з питань охорони праці, якщо потерпілий не є членом профспілки; інші особи.

Комісія з розслідування нещасного випадку зобов’язана протягом трьох діб:

- обстежити місце нещасного випадку, опитати свідків і осіб, причетних до нього, та одержати пояснення потерпілого, якщо це можливо;

- визначити відповідність умов і безпеки праці вимогам нормативно-правових актів про охорону праці;

- з’ясувати обставини і причини, що призвели до нещасного випадку;

- визначити осіб, які допустили порушення нормативно-правових актів, а також розробити заходи щодо запобігання подібним нещасним випадкам;

- скласти акти розслідування нещасного випадку за формами Н-5 і Н-1 або акт за формою НТ про потерпілого;

- у разі виникнення гострих професійних захворювань (отруєнь), крім акта за формою Н-1 складається Карта обліку професійного захворювання (отруєння) за формою П-5.

Нещасні випадки, про які складаються акти за формою Н-1 або НТ, беруться на облік і реєструються роботодавцем у спеціальному журналі. Роботодавець повинен розглянути і затвердити акти за формою Н-1 або НТ протягом доби після закінчення розслідування, а щодо випадків, які сталися за межами підприємства, — протягом доби після одержання необхідних матеріалів.

Затверджені акти протягом трьох діб надсилаються:

- потерпілому або його довіреній особі;

- керівникові цеху чи іншого структурного підрозділу, ділянки, місця, де стався нещасний випадок, для вжиття заходів щодо запобігання подібним випадкам;

- відповідному робочому органу виконавчої дирекції Фонду разом з копією акта розслідування нещасного випадку;

- відповідному територіальному органу Держнаглядохоронпраці;

- профспілковій організації, членом якої є потерпілий;

- керівникові (спеціалісту) служби охорони праці підприємства або посадовій особі, на яку роботодавцем покладено виконання функцій спеціаліста з питань охорони праці.

Спеціальному розслідуванню підлягають:

- нещасні випадки зі смертельним наслідком;

- групові нещасні випадки, які сталися одночасно з двома і більше працівниками незалежно від тяжкості ушкодження їх здоров’я;

- випадки смерті на підприємстві;

- випадки зникнення працівника під час виконання ним трудових обов’язків.

Повідомлення про груповий нещасний випадок зі смертельним наслідком роботодавець зобов’язаний негайно передати:

- відповідному територіальному органу Держнаглядохоронпраці;

- органу прокуратури за місцем виникнення нещасного випадку;

- відповідному робочому органу виконавчої дирекції Фонду;

- органу, до сфери управління якого належить дане підприємство;

- відповідному органу місцевої держадміністрації або виконавчому органу місцевого самоврядування;

- відповідній установі (закладу) санітарно-епідеміологічної служби у разі виявлення гострих професійних захворювань;

- профспілковій організації, членом якої є потерпілий;

34. Профілактика нещасних випадків на виробництві. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам законодавства. Створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів зобов'язаний роботодавець. Роботодавець повинен бути зацікавленим у високому рівні промислової безпеки, оскільки його зниження негативно позначається на економічних показниках підприємства.

Під час вивчення матеріалів спеціального розслідування нещасних випадків зі смертельними наслідками на виробництві за 2005-2011 роки встановлено, що нещасні випадки на виробництві відбуваються в основному (до 70%) через організаційні фактори.

За результатами вивчення основних тенденцій змін стану виробничого травматизму за 2005-2011 роки та матеріалів спеціального розслідування нещасних випадків на виробництві та з метою запобігання нещасним випадкам на виробництві, спричинених організаційними факторами, створення на робочому місці, в кожному структурному підрозділі умов праці відповідно до вимог нормативно-правових актів, а також забезпечення додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці розроблено зазначені рекомендації щодо профілактики нещасних випадків на виробництві, спричинених організаційними факторами, та спеціальні (залежно від специфіки виробництва або виконання окремих видів робіт на підприємствах, територіального розташування об'єктів, галузевого спрямування та інших чинників).

2.1. Основним завданням рекомендацій з профілактики нещасних випадків на виробництві, спричинених організаційними факторами, є інформаційна та методична підтримка при розробці роботодавцями заходів, спрямованих на поліпшення умов праці, зниження рівня травматизму, притаманних конкретному виробництву, а також поширення позитивного досвіду щодо створення здорових і безпечних умов праці.

2.2. Для створення безпечних та здорових умов праці роботодавець повинен відповідно до статті 13 Закону України «Про охорону праці» забезпечити функціонування на підприємстві системи управління охороною праці та очолити роботу з управління охороною праці. 2.3. Для створення системи управління праці роботодавець повинен визначити політику та мету з охорони праці для кожного структурного підрозділу, кожного рівня управління охороною праці, яка має бути спрямована на:

досягнення послідовного поліпшення умов та стану охорони праці на основі досягнень у галузі науки і техніки та використання світового досвіду; зниження рівня травматизму на виробництві, в тому числі зі смертельними наслідками; недопущення випадків професійних захворювань; підвищення результативності діяльності з охорони праці. 2.4. Для реалізації поставленої мети має бути розроблений комплексний план підприємства щодо покращення стану охорони праці, який повинен відповідати вимогам національних законів та нормативно-правовим актам з охорони праці і використовуватись на різних рівнях системи управління. 2.5. Планування роботи з охорони праці здійснюється за підсумками вихідного аналізу стану охорони праці, виробничого травматизму на підприємстві і в його структурних підрозділах. 2.6. В процесі вихідного аналізу визначається: перелік національних законів та нормативно-правових актів, правил, що містять вимоги з охорони праці і мають бути реалізовані наданому підприємстві;

достатність заходів захисту, що діють на підприємстві або заплановані для усунення, запобігання та зниження небезпеки та ризиків; небезпеки та ризики, для чого необхідно провести: ідентифікацію шкідливих та небезпечних факторів; аналіз стану робочих дільниць, процесів, установок, машин, обладнання, операційних процедур, включаючи їх адаптацію до людських можливостей; аналіз систем контролю за станом умов та безпеки праці на підприємстві. 2.7. За результатами вихідного аналізу розробляється програма поліпшення умов та охорони праці на підприємстві, яка має містити: кількісну оцінку мети підприємства з охорони праці; критерії порівняння для підтвердження досягнення мети; підготовку плану удосконалення діяльності підприємства у сфері охорони праці.

2.8. Для досягнення кожної мети щодо усунення виявлених на підприємстві недоліків визначаються: потреби в новій техніці, інженерно-технічних засобах виробництва для ефективного управління виробничими ризиками, в засобах індивідуального та\ колективного захисту працівників, санітарно-оздоровчих заходах;

перспективні вимоги до технічних засобів контролю виробничого середовища та автоматизованих інформаційних систем охорони праці і відповідного їх програмного забезпечення, що містять оцінку можливостей перевищення сучасного технічного рівня, для своєчасної реалізації; система безперервного навчання та інформування працюючих про рівень відповідності робочих місць встановленим вимогам умов та стану охорони праці; відповідальність керівництва та розподіл відповідальності для досягнення мети і завдань, нормативних показників умов та стану охорони праці для кожного підрозділу і рівня управління на підприємстві; засоби та строки, в які повинно бути досягнуто мету та вирішено завдання програми. 2.9. Щоквартально роботодавцем проводиться аналіз ефективності впроваджених заходів та вносяться необхідні зміни у сфері охорони праці на підприємстві та, у разі необхідності, проводяться запобіжні і коригувальні дії.

2.10. Розробка запобіжних і коригувальних заходів проводиться в такій послідовності:

визначаються та аналізуються першопричини будь-якого недодержання правил з охорони праці і заходів системи управління охороною праці; розробляються заходи щодо мінімізації небезпек та ризиків технічними заходами шляхом впровадження сучасних технологій, проектування безпечних виробничих систем, використання засобів колективного захисту працівників; впроваджуються прогресивні заходи щодо усунення небезпек та ризиків виникнення професійних захворювань і нещасних випадків на підприємстві; за необхідності впроваджуються адміністративні заходи управління шляхом скорочення кількості працюючих, зайнятих на роботах зі шкідливими та небезпечними умовами праці, або обмеження сумарного часу контакту працівників зі шкідливими виробничими факторами; забезпечення сучасними засобами індивідуального захисту відповідно до затвердженого переліку професій. 3.1. Роботодавець повинен забезпечити суворе додержання працівниками вимог виробничої та трудової дисципліни, за необхідності використовувати заходи матеріального та адміністративного впливу до порушників трудової та виробничої дисципліни. 3.2. Постійно проводити навчання з питань охорони праці. Для цього на підприємствах з чисельністю 100 і більше працівників, а також на підприємствах, специфіка виробництва яких вимагає проведення з персоналом великого обсягу робіт з питань охорони та безпеки праці, рекомендується створення кабінету промислової безпеки та охорони праці. На невеликих підприємствах та в структурних підрозділах підприємства може бути створено куточок охорони праці та промислової безпеки. Основними завданнями навчання з питань промислової безпеки та охорони праці є пропаганда безпечних умов праці, інформування працівників про їхні права і обов'язки в галузі охорони праці, поширення позитивного досвіду щодо створення здорових і безпечних умов праці на конкретних робочих місцях, профілактика аварій, виробничого травматизму і професійних захворювань та інформування про прийняті нормативно-правові акти з охорони праці та засоби колективного та індивідуального захисту, порядок їх використання і надання першої медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків.3.3. Роботодавець повинен: забезпечити підвищення кваліфікації всіх працівників, необхідної для виконання своїх службових обов'язків та вимог безпеки;

забезпечити професійний добір, заходи з навчання з питань охорони праці, спеціальне професійне навчання та систему інструктажів відповідно до вимог Типового положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці;

визначити коло працівників, які виконують важкі роботи, роботи зі шкідливими чи небезпечними умовами праці, а також такі, де є потреба в професійному доборі.

3.4. Роботодавець повинен забезпечувати проведення ознайомлення всіх працівників з обставинами та причинами нещасного випадку на виробництві у разі його виникнення, та вживати заходів для запобігання повторенню аналогічних та інших випадків, усувати організаційні фактори у виникненні травматизму на робочих місцях, впроваджувати у виробництво передові методи профілактики травматизму. 3.5. Роботодавець повинен забезпечити працюючих засобами індивідуального і колективного захисту та контролювати їх використання працюючими. 3.6. З метою створення ефективної системи економічного впливу на стан охорони праці, тісно пов'язану з ринковим механізмом господарювання, запровадити на підприємствах систему морального та матеріального заохочення працівників. Така система повинна посилювати відповідальність роботодавця за стан умов та безпеки праці як перед державою, так і перед кожним працівником. 3.7. Па кожному підприємстві роботодавець повинен підвищити вимоги щодо додержання вимог безпеки під час експлуатації обладнання, устаткування, машин, механізмів, вимоги безпеки під час експлуатації транспортних засобів як працівниками, так і керівниками та спеціалістами, відповідальними за виконання робіт на цьому обладнанні. 3.8. Роботодавець повинен забезпечити дотримання працівниками послідовності технологічних операцій, необхідних для виконання певного виду робіт, тобто дотримання технологічних процесів.

35. Засоби колективного захисту працівників від впливу небезпечних виробничих факторів. Засоби колективного захисту призначені для:

• нормалізації повітряного середовища виробничих приміщень і робочих місць (вентиляція, кондиціонування, опалення, автоматичний контроль і сигналізація);

• нормалізації освітлення виробничих приміщень і робочих місць (джерела світла, освітлювальні прилади, світлозахисне обладнання, світлофільтри);

• захисту від іонізуючих, інфрачервоних, ультрафіолетових, електромагнітних, лазерних, магнітних та електричних полів (огородження, герметизація, знаки безпеки, автоматичний контроль і сигналізація, дистанційне керування тощо);

• захисту від шуму, вібрації (огородження, звукоізоляція, віброізоляція);

• захисту від ураження електричним струмом (різні види огородження, захисне заземлення, автоматичне відключення, дистанційне керування);

• захисту від дії механічних факторів (огородження, автоматичний контроль і сигналізація, знаки безпеки);

• захисту від хімічних факторів (огородження, герметизація, вентиляція та очищення повітря, дистанційне керування, знаки безпеки).

36.Безпечність виробничого процесу - це властивість виробничого процесу відповідати вимогам безпеки праці під час проведення його в умовах, установлених нормативною документацією. Відповідно з ГОСТом 12.3.002-75 безпечність виробничих процесів забезпечується: правильним вибором технологічних процесів, робочих операцій та порядку обслуговування виробничого устаткування; вибором виробничих приміщень чи зовнішніх майданчиків; вибором вихідних матеріалів, заготовок, напівфабрикатів; вибором виробничого устаткування; розташуванням виробничого устаткування та організацією робочих місць; вибором способів зберігання та транспортування вихідних матеріалів, заготовок, напівфабрикатів, готової продукції та відходів виробництва; розподілом функцій між людиною та устаткуванням з метою зменшення важкості праці; професійним відбором та навчанням працівників; застосуванням засобів захисту працівників; включенням вимог безпеки в нормативно-технічну та технологічну документацію. Виробничі процеси не повинні забруднювати навколишнє середовище викидами шкідливих та небезпечних речовин, а також спричинювати вибухи та пожежі. Якщо під час технологічного процесу виявляються певні небезпеки, то це зазвичай наслідки помилок, які були допущені ще на стадії його розробки та проектування. Тому при проектуванні, організації та проведенні технологічних процесів необхідно передбачати: - усунення безпосереднього контакту працівників з вихідними матеріалами, заготовками, напівфабрикатами, готовою продукцією та відходами виробництва, які чинять на них небезпечний та шкідливий вплив; - заміну технологічних процесів та операцій, пов'язаних з виникненням небезпечних та шкідливих виробничих чинників, процесами та операціями, при виконанні яких ці чинники відсутні або мають меншу інтенсивність; - застосування комплексної механізації, автоматизації та комп'ютеризації виробництва; - застосування дистанційного керування технологічними процесами та операціями за наявності небезпечних і шкідливих виробничих чинників у робочій зоні; - застосування засобів колективного захисту працюючих; - раціональну організацію праці та відпочинку з метою профілактики монотонності (одноманітності дії та сприйняття інформації) та гіподинамії (обмеження рухової активності), а також зниження важкості праці; - своєчасне отримання інформації про виникнення небезпечних та шкідливих виробничих чинників на окремих технологічних операціях; - запровадження систем керування технологічними процесами, які забезпечують захист працівників та аварійне вимкнення виробничого устаткування; - своєчасне видалення та знешкодження відходів виробництва, які є джерелами небезпечних і шкідливих виробничих чинників; - забезпечення пожежо- та вибухобезпеки. Застосування нових нешкідливих і негорючих матеріалів, замкнутих безвідходних технологій, комплексної механізації, автоматизації, комп'ютеризації виробничих процесів, створення оптимальних умов праці сприяють усуненню або зменшенню кількості несприятливих виробничих чинників, а відтак - запобігають виникненню нещасних випадків, отруєнь, професійних захворювань, аварій та пожеж.

37.Безпечність виробничого устаткування - це властивість виробничого устаткування відповідати вимогам безпеки праці під час монтажу (демонтажу) і експлуатації в умовах, установлених нормативною документацією. Загальні вимоги безпеки виробничого устаткування визначені ГОСТом 12.2.003-91. Відповідно до цього нормативного документа безпечність виробничого устаткування досягається: правильним вибором принципів дії, конструктивних схем, елементів конструкції; використанням засобів механізації, автоматизації та дистанційного керування; застосуванням у конструкції засобів захисту; дотриманням ергономічних вимог; включенням вимог безпеки в технічну документацію з монтажу, експлуатації, ремонту, транспортування та зберігання устаткування; використанням у конструкції устаткування безпечних та нешкідливих матеріалів. При проектуванні устаткування необхідно враховувати умови його експлуатації з тим, щоб при дії на нього вологи, сонячної радіації, механічних коливань, високих та низьких тисків і температур, агресивних речовин і т. ін. устаткування не ставало небезпечним. Складові частини виробничого устаткування (приводи, трубопроводи, кабелі тощо) необхідно виконати таким чином, щоб не допустити їх випадкового пошкодження, яке може призвести до появи небезпеки. Якщо в конструкції устаткування є газо-, пневмо-, гідро- та паросистеми, то вони повинні відповідати вимогам безпеки, що є чинними для таких систем. Рухомі частини устаткування, які являють собою небезпеку, необхідно огороджувати, за винятком тих частин, огородження яких не допускається з огляду на їх функціональне призначення. У такому випадку необхідно передбачати спеціальні заходи чи засоби захисту. Елементи устаткування, з якими може контактувати людина не повинні мати гострих країв, кутів, а також нерівних, гарячих чи переохолоджених поверхонь. Виділення та поглинання устаткуванням тепла, а також виділення ним шкідливих речовин і вологи не повинні перевищувати гранично допустимих рівнів (концентрацій) у межах робочої зони. Конструкція устаткування повинна забезпечувати усунення або зниження до регламентованих рівнів шуму, ультразвуку, інфразвуку, вібрації та різноманітних випромінювань. Для того, щоб запобігти виникненню небезпеки при раптовому вимкненні джерел енергії, всі робочі органи, а також пристрої, які використовуються для захоплення, затискування та підіймання заготовок, деталей, виробів тощо, повинні оснащуватись спеціальними захисними пристосуваннями. Причому необхідно унеможливити самочинне вмикання приводів робочих органів у разі відновлення енергопостачання. Конструкція устаткування повинна забезпечувати захист людини від ураження електричним струмом, а також запобігати накопиченню зарядів статичної електрики в небезпечних кількостях. Устаткування повинно бути оснащене засобами сигналізації про порушення нормального режиму роботи, а в необхідних випадках (аваріях, небезпечних пошкодженнях і режимах, близьких до небезпечних) - засобами автоматичної зупинки, гальмування та вимкнення від джерел енергії. Для аварійного вилучення шкідливих, отруйних, вибухо- та пожежонебезпечних речовин устаткування необхідно оснастити спеціальними пристроями. Технічні характеристики та параметри устаткування повинні відповідати антропометричним, фізіологічним, психофізіологічним та психологічним можливостям людини. Робочі місця та їх елементи, що входять у конструкцію устаткування, повинні забезпечувати зручність та безпеку працівникам. Виробниче устаткування, обслуговування якого пов'язане із переміщенням персоналу, необхідно обладнати безпечними та зручними за конструкцією і розмірами проходами, майданчиками, сходами, поручнями і т. ін.У процесі експлуатації устаткування не повинно забруднювати навколишнього середовища шкідливими речовинами вище встановлених норм та створювати небезпеку вибуху чи пожежі.

38. Дія електричного струму на організм людини. Сила струму, що проходить через тіло людини є основним чинником, який обумовлює наслідки ураження. Різні за величиною струми справляють і різний вплив на організм людини.

Розрізняють три основні порогові значення сили струму:

— пороговий відчутний струм — найменше значення електричного струму, що викликає при проходженні через організм людини відчутні подразнення;

— пороговий невідпускаючий струм — найменше значення електричного струму, яке викликає судомні скорочення м'язів руки, в котрій затиснутий провідник, що унеможливлює самостійне звільнення людини від дії струму;

— пороговий фібриляційний (смертельно небезпечний) струм — найменше значення електричного струму, що викликає при проходженні через тіло людини фібриляцію серця.

Чинники, що впливають на наслідки ураження електричним струмом:

Електричного характеру – сила струму; напруга; опір тіла; вид та частота струму;

Неелектричного хар-ру –тривалість дії струму; індивідуальні особливості людини; умови навколишнього середовища;

Проходячи крізь тіло людини, електричний струм чинить на нього складний вплив:

• термічний – нагрівання тканини живого організму;

• біологічний – подразнення і збудження нервових волокон та інших тканин організму;

• електролітичний – розпад крові і плазми

39. Фактори, що визначають важкість результату впливу електричного струму на людину Електричний струм, що діє на організм людини, може привести до насту­пних видів ураження: електричному удару, опіку, металізації шкіри, електрич­ному знаку, механічному пошкодженню, електроофтальмії. При проходженні електричного струму через організм людини в першу чергу ушкоджується центральна нервова система, в результаті чого порушується робота серцевого м'яза й органів дихання. Ступінь ураження залежить від сили і частоти струму, а також від шляху проходження струму через організм людини. Електричний удар приводить до збудження живих тканин. Розрізняють кілька ступенів тяжкості електротравм при електричному ударі: електротравма I ступеня - судорожне скорочення м'язів без втрати свідомості; електротравма II ступеня - судорожне скорочення м'язів з втратою свідомості; електротравма III ступеня - втрата свідомості і порушення функцій сер­цевої діяльності або дихання (не виключене і те й інше); електротравма IV ступеня - клінічна смерть. Ступінь важкості електричного ураження залежить від багатьох факторів: опору організму, величини, тривалості дії, роду й частоти струму, шляху його в ор­ганізмі, умов зовнішнього середовища. Результат впливу електричного струму за­лежить також від фізичного стану людини. Якщо вона хвора, стомлена або перебу­ває у стані сп'яніння, душевної пригніченості, то дія струму особливо небезпечна. Безпечними для людини вважають змінний струм до 10 мА і постійний - до 50 мА. Електричний опік є наслідком коротких замикань в електроустановках і перебування тіла (як правило, рук) у сфері світлового (ультрафіолетового) і те­плового (інфрачервоного) випромінювання електричної дуги. Приводить до опіків III і IV ступеня з важким результатом - при зіткненні людини (безпосере­дньо або через електричну дугу) із струмоведучими частинами напругою понад 1000 В. Електричний знак - це специфічне ураження, викликане механічними, хімічними або їхніми спільними діями струму. Вражена ділянка шкіри практи­чно безболісна, довкола неї відсутні запальні процеси. Згодом вона зажорсткує, і поверхневі тканини відмирають. Електрознаки звичайно швидко виліковують. Металізація шкіри - це просочування шкіри дрібними пароподібними або розплавленими частками металу під впливом механічного або хімічного впливу струму. Вражена ділянка шкіри здобуває жорстку поверхню й своєрідне фарбування. У більшості випадків металізація виліковується, не залишаючи на шкірі слідів. Ураження очей ультрафіолетовими променями, джерелом яких є елект­рична дуга, називається електроофтальмією. У результаті електроофтальмії через кілька годин наступає запальний процес. Відповідно до закону Ома величина струму визначається напругою і опо­ром кола. Значним електричним опором володіє тільки поверхневий шар шкіри людини. Цей опір залежить від багатьох причин (вологості шкіри, ступеня роз­ширення шкірних капілярів та ін.) і коливається в широких межах - від 800 до 100000 Ом. Опір різко знижується, наприклад, при вживанні алкоголю. Якщо прийняти опір тіла людини рівним 1000 Ом, то небезпечним буде струм при напрузі U = I- Ялюд = 0,05 1000 = 50 В, при цьому джерело повинно віддавати потужність Р = U-I= 50 0,05 = 2,5 Вт. Якщо потужність джерела значно менша зазначеної цифри, високі напру­ги не призводять до загального ураження організму людини, але викликають неприємні відчуття. При несправності ізоляції електротехнічних установок неізольовані мета­леві конструкції можуть опинитися під напругою. Якщо людина торкнеться та­кої металевої конструкції, вона опиняється під напругою, яка називається на­пругою дотику идот. Відповідно до Правил технічної експлуатації електроустановок і Правил техніки безпеки [2.13, 2.14], небезпечними для людини вважаються наступні напруги дотику: в сухому приміщенні идот = 65 В; у сирих приміщеннях з від­носною вологістю 75 % і струмопровідними підлогами идот = 36 В; в особливо небезпечних приміщеннях (металеві кабіни, казани, приміщення з відносною вологістю 100%) идот = 12 В.

40.Засоби захисту людей від ураження електричним струмом. Для забезпечення захисту людей від ураження електричним струмом використовуються окремо або в поєднанні один з одним такі технічні способи та засоби як: захисне заземлення, занулення, вирівнювання потенціалів, мала напруга, захисне відімкнення, ізоляція провідників із струмом, огороджувальні пристрої, попереджувальна сигналізація, блокування, знаки безпеки, засоби захисту та запобіжні пристрої Захисне заземлення це - навмисне електричне з'єднання з землею або її еквівалентом металевих струмопровідних частин, що можуть опинитися під напругою Заземлення здійснюється за допомогою природних, штучних або змішаних заземлювачів . Заземлення бувають виносні і контурні . В першому випадку заземлювачі розміщують на деякому віддаленні від обладнання, що заземлюється Вони захищають за рахунок малого їх опору (максимальне значення опору заземлення 4 Ом) . При контурному заземленні заземлювачі розміщують по контуру навколо заземленого обладнання на невеликій відстані один від одного. В якості провідників для заземлення можуть бути використані металеві конструкції будівель, стальні труби, стальні оболонки кабелів, круглі провідники діаметром не менше 5 мм, голі мідні і алюмінієві провідники перерізом 4 і 6 мм2, жили кабелів перерізом для міді - 1 мм2, для алюмінію - 1,5 мм2, кутова сталь та ін . Вертикальні заземлювачі (довжиною 2,5-3 м) з'єднують стальною шиною, яку приварюють до кожного заземлювача Захисне заземлення необхідно періодично переглядати і ремонтувати . Із застосованого обладнання необхідно заземлювати корпуси електродвигунів верстатів, електроплит, вторинні обмотки і корпуси трансформаторів, переносний електроінструмент, розрахований на напругу більше 42 В, рухоме і переносне електрообладнання, каркаси розподільних електрощитів, щитів керування, шаф, металеві оболонки дротів, стальні труби, в яких вміщений електродріт, інші металеві конструкції. В лабораторіях та кабінетах по периметру кімнати прокладають заземлювальну лінію (стальний прут діаметром 7 мм) і з'єднують її шляхом зварювання з нульовим провідником, природним чи штучним заземлювачем Від утвореного контуру зварюванням або жорстким болтовим з'єднанням виконують металеві відводи до каркасу електророзподільного щита, до корпусів електродвигунів. Заземлення електроустановок необхідно виконувати у всіх випадках при напругах 500 В і вище, при напругах вище 42 В змінного струму і 110 В постійного струму - в приміщеннях з підвищеною небезпекою, особливо небезпечних і в зовнішніх електроустановках Профілактичний огляд заземлених пристроїв виконують не рідше 1 разу в рік При цьому перевіряють стан заземлювального пристрою, наявність кола між контуром заземлення і заземлювальними пристроями Занулення (рис . 3 . 51) - це навмисне електричне з'єднання з нульовим захисним провідником металевих струмонепровідних частин, які можуть опинитися під напругою (корпуси електроустаткування, кабельні конструкції, сталеві труби тощо) Занулення використовують при чотирьох провідній системі трьохфазного струму з глухо заземленою нейтраллю Занулення перетворює замикання на корпус в однофазне коротке замикання Внаслідок цього спрацьовує максимальний струмовий захист (перегорає запобіжник), який відключає пошкоджену ділянку мережі Для збільшення безпеки нульовий провід заземлюють в декількох точках. Можливе одночасне занулення і заземлення одного і того ж корпусу, але одночасне занулення одних і заземлення інших машин в одній і тій же мережі заборонено Не потрібно додатково заземлювати занулені елементи електропристроїв Заземлення і занулення забезпечують спрацювання приладів захисту, швидке автоматичне вимикання пошкодженої установки від мережі. Захисне відімкнення - захист швидкої дії, що забезпечує автоматичне відімкнення електроустановки під час виникнення в ній небезпеки ураження людини струмом . Така небезпека може виникнути під час замикання фази на корпус, зниженні опору ізоляції мережі нижче відповідного рівня, а також у випадку дотику людини безпосередньо до струмоведучої частини, що знаходиться під струмом. Для захисту від дотику до частин, що знаходяться під напругою, використовується ізоляція Для захисту від дотику до частин, що знаходяться під напругою, використовується також подвійна ізоляція - електрична ізоляція, що складається з робочої та додаткової ізоляції Опір електроізоляції ручних електричних машин повинен бути більше 2,5 МОм, силової і освітлювальної електропроводки - вище 0,5 МОм . Перевірку ізоляції електроінструменту слід проводити мегаометром не рідше 1 разу в квартал, електропроводки - не рідше 1 разу в 3 роки. Блокування застосовується в електроустановках напругою вище 220 В, в яких часто ведуться роботи на струмоведучих частинах, що огороджуються Блокування забезпечує зняття напруги із струмоведучої частини і електроустановки під час проникнення до них без зняття напруги. Часто використовується звукова та світлова сигналізація, надписи, плакати та інші засоби інформації, що попереджують про небезпеку.

41. Електрозахисні засоби. За призначенням електрозахисні засоби поділяються на ізолюючі (діалектричні рукавиці, боти, калоші, килимки, ізольовані підставки, інструмент з ізолюючими ручками, ізолюючі штанги, кліщі тощо), огороджувальні (переносні огородження, заземлення тощо) та запобіжні (пояси, захисні окуляри, каски, спеціальні рукавиці) Засоби індивідуального електрозахисту є захисні костюми, взуття і рукавиці

Електрозахисні засоби - це технічні вироби, що не є конструктивними елементами електроустановок і використовуються при виконанні робіт в електроустановках з метою запобігання електротравм. ДНАОП 1.1.10-1.07-01 "Правила експлуатації електрозахисних засобів" (в подальшому Правила) - чинний нормативний документ, в якому наведено перелік засобів захисту, вимоги до їх конструкції, обсягів і норм випробувань, порядку застосування і зберігання, комплектування засобами захисту електроустановок та виробничих бригад. Засоби захисту, що використовуються в електроустановках, повинні відповідати вимогам чинних державних стандартів, технічних умов щодо їх конструкції.

Електрозахисні засоби поділяються на ізолювальні (ізолюючі штанги, кліщі, накладки, діелектричні рукавиці тощо), огороджу-вальні (огородження, щитки, ширми, плакати) та запобіжні (окуляри, каски, запобіжні пояси, рукавиці для захисту рук). Ізолюючі електрозахисні засоби поділяються на основні і додаткові. Основні ізолюючі електрозахисні засоби розраховані на напругу установки і при дотриманні вимог безпеки щодо користування ними забезпечують захист працівників. Додаткові електрозахисні засоби навіть у разі дотримання функціонального їх призначення не забезпечують надійного захисту працюючих і застосовуються одночасно з основними для підвищення рівня безпеки. У разі застосування основних електрозахисних засобів достатньо використовувати один додатковий засіб. Для захисту працівників від напруги кроку достатньо використовувати діелектричне взуття без застосування основних засобів.

У таблицях 18.1 і 18.2 наведений перелік деяких основних і додаткових електрозахисних засобів залежно від величини напруги електроустановки.

До 1000 В включно	Понад 1000 В
Ізолюючі штанги Ізолюючі кліщі Електровимірювальні кліщі Покажчики напруги Діелектричні рукавиці Інструмент з ізолюючим покриттям	Ізолюючі штанги всіх видів Ізолюючі кліщі Електровимірювальні кліщі Покажчики напруги Пристрої для створення безпечних умов праці під час проведення випробувань і вимірювань в електроустановках (покажчики напруги для фазування, покажчики пошкодження кабелів та ін.)

Для захисту працівників при виконанні робіт в умовах електричного поля, параметри якого перевищують допустимі, застосовуються індивідуальні екрану вальні комплекти одягу та екранувальні пристрої. Вимоги щодо комплектування електроустановок електрозахисними засобами регламентуються Правилами, Положенням про порядок забезпечення працівників спеціальним одягом, спеціальним взуттям та іншими засобами індивідуального захисту (ДНАОП 0.00-4.26-96), галузевими чинними нормативами тощо.

Відповідальність за своєчасне забезпечення працівників і комплектування електроустановок засобами захисту згідно з нормами комплектування, за організацію належних умов зберігання, створення необхідного запасу, своєчасне проведення періодичних оглядів і випробувань, вилучення непридатних засобів та організацію обліку несе власник цих засобів. Електрозахисні засоби повинні зберігатись у приміщеннях в спеціально відведених місцях сухими і чистими, в умовах, що виключають можливість їх механічних ушкоджень, шкідливої дії вологи, агресивного середовища, мастила тощо.

У встановлені нормативами терміни електрозахисні засоби повинні оглядатись з перевіркою їх наявності згідно з вимогами до комплектування, очищатись від пилу, забруднень тощо, періодично проходити спеціальні випробування на відповідність їх діелектричних, механічних і т. ін. показників чинним вимогам. Крім того, електрозахисні засоби повинні оглядатись перед кожним їх застосуванням. При таких оглядах увага звертається на справність засобів захисту, відсутність тріщин, подряпин та деформації ізолюючих елементів, терміни чергової перевірки. У разі виявлення перерахованих дефектів чи простроченого терміну чергового випробування, користування електрозахисними засобами забороняється. При оглядах діелектричних рукавиць і діелектричного взуття увагу слід звертати на наявність вологи, забруднень, розривів, інших механічних пошкоджень. Відсутність розривів і проколів рукавичок перевіряється скручуванням їх від нарукавника в бік пальців. Вимоги до термінів випробування електрозахисних засобів, методики і параметрів цих випробувань регламентуються Правилами залежно від типу електрозахисних засобів. Електричні випробування електрозахисних засобів проводяться спеціально підготовленими працівниками. Кожний засіб захисту перед випробуваннями необхідно оглянути з метою перевірки розмірів, справності, комплектності, стану ізоляційної поверхні, наявності номера Випробування проводяться напругою змінного струму частотою 50 Гц при температурі повітря 25±10 °С і регламентованій Правилами швидкості підвищення напруги. Результати випробувань оцінюються за величиною струму, що протікає через засоби захисту. При позитивних результатах випробувань на засобах захисту проставляється штамп, що відповідає інвентарному номеру засобу захисту, даті наступного випробування та граничній напрузі застосування. Штамп на засобах захисту, застосування яких не залежить від напруги електроустановки (діелектричні рукавиці, ізолювальний інструмент), не містить величини напруги застосування. Результати випробувань засобів захисту оформляються протоколом встановленої форми.

42. Основні вимоги техніки безпеки до електроустановок та їхнього обслуговування Електричне устаткування, яке використовується, за конструкцією, виконанням, якістю ізоляції, способом установки має відповідати вимогам чинних стандартів і правил. Електроустановки підрозділяються на загальнопромислові і вибухозахищені. Загальнопромислове виконання може бути відкрите, захищене, закрите, таке, що продувається, пилозахищене, бризкозахищене, водозахищене імаслозахищене. Виконання електроустаткування має відповідати умовам навколишнього середовища. Наприклад, в приміщеннях з нормальним середовищем електроустановки можуть мати відкрите або захищене виконання. Там, де всередину устаткування може потрапити пил або інші речовини, що руйнують ізоляцію, воно повинне мати закрите виконання. Пуск і зупинка електричних машин і апаратів здійснюється за допомогою встановлених на них кнопкових постів і перемикачів; захист електричних мереж, машин і апаратів від надмірно великого струму забезпечується за допомогою автоматичних вимикачів, магнітних пускачів, реле, запобіжників з плавкими вставками. Надійна робота устаткування визначається постійністю електротехнічних, хімічних і механічних якостей ізоляції струмопровідних частин і відповідністю їх умовам експлуатації. Для контролю опору ізоляції використовують прилади – мегаомметр (наприклад, М 1101 М). Опір ізоляції в електроустановках напругою до 1000 В має бути не меншим, ніж 0,5 МОм. В електромеханічному й електронагрівальному устаткуванні для підприємств громадського харчування опір основної ізоляції між струмопровідними частинами і корпусом приймається не менше 2 МОм. Опір посиленої ізоляції – не менше 7 МОм. Контролюють опір ізоляції електричної мережі: · у приміщеннях без підвищеної небезпеки – не рідше, ніж раз на рік; · у приміщеннях підвищеної небезпеки і особливо небезпечних – не рідше, ніж двічі на рік; Якщо опір ізоляції знижується на 50 % від початкового значення, проводку або ізоляцію замінюють. Інструментальну перевірку стану захисного заземлення (занулення) устаткування і його частин проводять після монтажу або ремонту, а також в процесі експлуатації не рідше одного разу на рік. Для попередження ураження електричним струмом на підприємствах використовуються кольори сигнальні і знаки безпеки, а також інструкції і плакати. На всіх дверцятах шаф з електроапаратурою напругою більше 42 В, а також кожухах, що закривають електроапаратуру, має бути напис "Високанапруга". Електричні мережі і електроустаткування, використовувані на підприємствах торгівлі і громадського харчування, на базах і складах, повинні відповідати вимогам "Правил технічної експлуатації електроустановок споживачів" і "Правил техніки безпеки при експлуатації електроустановок споживачів", а також вимогам стандартів ССБП: ГОСТ 12.1.006-84, ГОСТ 12.1.019-79, ГОСТ 12.1.030-81, ГОСТ 12.1.038-82, ГОСТ 12.4.155-85. Наказом по підприємству або об'єднанню підприємств призначається особа, відповідальна за експлуатацію, ремонт і технічне обслуговування електроустаткування.

Ремонт і технічне обслуговування електроустаткування і електромереж проводить електротехнічний персонал підприємства або (за договором) спеціалізовані організації. Невеликі підприємства торгівлі і громадського харчування можуть мати такий персонал на пайовій основі. На кожному підприємстві щорічно повинен складатися і суворо виконуватися графік профілактичного догляду і поточного ремонту електроустаткування.

43. Перша долікарська допомога ураженому електричним струмом. Основними умовами успіху при наданні першої допомоги ураженому від електричного струму є: спокій, швидкість дії, знання і уміння людини, яка надає допомогу. Надання допомоги при уражені електричним струмом поділяють на два етапи:— звільнення ураженого подальшої суміжності з струмоведучою частиною, яка міститься під напругою: електричне обладнання— надання першої допомоги до прибуття лікаря.

Ураження електричним струмом можуть варіюватися від незначних больових відчуттів за відсутності органічних і функціональних змін до опіків ІІІ-IV ступеня (обвуглення та шоку).

При ураженні електричним струмом треба швидко відключити струм, обережно звільнити потерпілого від проводів, щоб не поширити дію струму на осіб, які будуть брати участь у наданні допомоги. Звільняти потерпілого потрібно в гумових рукавицях або обгорнутими сухою тканиною руками, стати на суху дошку чи килимову доріжку тощо.

Надаючи першу медичну допомогу при ураженні електричним струмом, слід звернути увагу на дихання потерпілого та діяльність його серцево-судинної системи.

У разі припинення дихання або роботи серцево-судинної системи слід негайно почати непрямий масаж серця (натискування долонями частими поштовхами трохи лівіше області середини грудної клітки, з ритмом 40-60 поштовхів на хвилину та штучне дихання рот-в-рот (попередньо закрити потерпілому ніс і, вдихнувши повними грудьми, видихнути крізь марлю або носовичок у рот потерпілого; аналогічно роблять видих в ніс). Штучне дихання роблять з частотою 16-18 разів на хвилину. Одночасно викликають бригаду швидкої медичної допомоги.

Непрямий масаж серця та штучне дихання роблять до повного відновлення діяльності організму або надання спеціалізованої допомоги.При ослабленні серцевої діяльності та дихання необхідно забезпечити потерпілому доступ свіжого повітря, дати понюхати нашатирного спирту, влити в рот чайну ложку чи 25 крапель кордіаміну, поплескати по щоках.При пошкодження шкіри накласти стерильну пов’язку та направити потерпілого до лікаря.Пошкоджену поверхню шкіри навколо опіку треба обробити розчином бриліантової зелені чи рожевим розчином марганцево-кислого калію.

В кабінеті обчислювальної техніки повинна бути аптечка першої долі карської допомоги.

44. Горіння, пожежні властивості матеріалі і речовин. Горіння — це екзотермічна реакція окиснення речовини, яка супроводжується виділенням диму та (або) виникненням полум'я та (або) світінням. Для виникнення горіння необхідна наявність горючої речовини, окисника та джерела запалювання.

Розрізняють два види горіння: повне — при достатній кількості окисника, і неповне — при його пониженій кількості. Продуктами повного горіння є діоксид вуглецю, вода, азот, сірчаний ангідрид та ін. При неповному горінні утворюються горючі та токсичні продукти (монооксид вуглецю, альдегіди, смоли, спирти та ін.). За швидкістю поширення полум'я горіння поділяється на дефлаграційне (в межах 2— м/с), вибухове (при десятках і навіть сотнях метрів за секунду) і детонаційне (при тисячах метрів за секунду).

Горіння може бути гомогенним та гетерогенним. При гомогенному горінні речовини, що вступають реакцію окиснення мають однаковий агрегатний стан, наприклад газоподібний. Якщо при цьому горюча речовина та окисник не перемішані, то відбувається дифузне горіння, при якому процес горіння лімітується дифузією окисника через продукти горіння до горючої речовини. Якщо початкові речовини знаходяться в різних агрегатних станах і наявна межа поділу фаз у горючій системі, то таке горіння називається гетерогенним. Розрізняють наступні різновидності горіння: вибух, детонація, спалах, займання, спалахування, самозаймання, самоспалахування, тління.

Вибух — надзвичайно швидке хімічне перетворення, що супроводжується виділенням енергії й утворенням стиснених газів, здатних виконувати механічну роботу.

8 основному, ця механічна робота зводиться до руйнувань, які виникають при вибуху і обумовлені утворенням ударної хвилі — раптового скачкоподібного зростання тиску. При віддаленні від місця вибуху механічна дія ударної хвилі послаблюється.

Детонація — це горіння, яке поширюється зі швидкістю кілька тисяч метрів за секунду. Виникнення детонації пояснюється стисненням, нагріванням та переміщенням

незгорівшої суміші перед фронтом полум'я, що призводить до прискорення поширення полум'я і виникнення в суміші ударної хвилі. Спалах — короткочасне інтенсивне згоряння обмеженого об'єму газоповітряної суміші над поверхнею горючої речовини або пилоповітряної суміші, що супроводжується короткочасним видимим випромінюванням, але без ударної хвилі і стійкого горіння.

Займання — початок горіння під впливом джерела запалювання.

Спалахування — займання, що супроводжується появою полум'я.

Тління ^- безполуменеве горіння матеріалу (речовини) у твердій фазі з видимим випромінюванням світла із зони горіння.

Самозаймання — початок горіння внаслідок самоініційованих екзотермічних процесів.

Самоспалахування — самозаймання, що супроводжується появою полум'я.

За горючістю речовини та матеріали поділяються на три групи: негорючі, важкогорючі та горючі (будівельні матеріали відповідно до ДСТУ Б В.2.7-19-95 поділяються на горючі та негорючі).

Негорючі — речовини та матеріали не здатні до горіння в повітрі нормального складу. Це переважно неорганічні матеріали, металеві, гіпсові, цегляні конструкції та ін.

Важкогорючі — це речовини та матеріали, які здатні до займання в повітрі від джерела запалювання, однак після його вилучення не здатні до самостійного горіння. До них належать матеріали, які містять горючі та негорючі складові частини. Наприклад, асфальтобетон, фіброліт, пресовані дерев'яно-волокнисті плити тощо.

Горючі — речовини та матеріали, які здатні до самозаймання, а також займання від джерела запалювання і самостійного горіння після його вилучення. До них належать більшість органічних матеріалів. В свою чергу горючі матеріали та речовини поділяються на легкозаймисті, тобто такі, які займаються від джерела запалювання незначної енергії (сірник, іскра тощо) без попереднього нагрівання (папір, целюлоза та інші) та важкозаймисті, які займаються від порівняно потужного джерела запалювання (пресований картон, рубероїд та інші).

45. Пожежна небезпека. Щодня в нашій країні виникає більш 100 пожеж, в яких гине 5-6 чоловік. Наносяться значні матеріальні збитки – близько 2,0 млд.грн. на рік.

Основними причинами пожеж на підприємствах є: порушення пожежний норм і правил у технологічних процесах виробництва; неправильне обладнання систем опалення, вентиляції, електроустаткування; порушення норм і правил зберігання пожежонебезпечних несумісних матеріалів; порушення правил користування електрообладнанням; невиконання протипожежних заходів щодо обладнання пожежного водозабезпечення, влаштування пожежної сигналізації, забезпечення первинними засобами пожежогасіння; використання відкритого вогню факелів, паяльних ламп, куріння у заборонених місцях; погане знання персоналом протипожежного інструктажу; необережна поведінка та дитячі пустощі з вогнем.

Протипожежний захист у галузі — це комплекс інженерно-технічних заходів, спрямованих на створення пожежної безпеки об'єктів і споруд. Відповідно до вимог і норм пожежної безпеки всі виробничі, адміністративні, складські та інші будинки і споруди виробництв і організацій обладнуються засобами автоматичної системи пожежної сигналізації, первинними засобами пожежогасіння, вогнегасниками, ящиками з піском, установками пожежогасіння, автоматикою для виявлення і запобігання пожеж. При виникненні пожежі або загоранні на будь-якій ділянці підприємства негайно оголошується пожежна тривога та сповіщається пожежна охорона. Для цього використовується телефон. Про пожежу доповідають чітко, називаючи адресу підприємства та прізвище того, хто робить повідомлення. Одночасно з повідомленням про пожежу працівники вживають заходів щодо її ліквідації та евакуації людей. Гасіння пожежі зводиться до активного (механічного, фізичного або хімічного) впливу на зону горіння для порушення стійкості реакції одним із прийнятих засобів пожежегасіння. Гасіння пожеж з реакцією горіння теплового характеру звичайно досягається збільшенням тепловтрат у навколишнє середовище фізичними способами пожежегасіння. Гасіння пожеж з реакцією горіння ланцюгового характеру легше досягається зменшенням тепловиділення реакції горіння хімічним способом пожежегасіння.