Формування почуття самоефективності у навчанні

Почуття самоефективності є важливим внутрішнім чинником досягнення учнем успіхів у навчанні. Ґрунту­ється воно на усвідомленні своєї компетентності (здатно­сті, вміння) розв'язувати проблеми, виконувати завдання, Долати труднощі тощо.

Заохочення вербалізації під час виконання завдання. ефективність виконання завдання може бути підвищена з допомогою зовнішньої вербалізації — проговорювання учнями своїх думок і переживань щодо можливих помилок. Внутрішня вербалізація сприяє становленню само­аналізу та саморегуляції. Вираження думки про завдання словами полегшує научіння учня, оскільки його увага спрямовується на важливі особливості завдання, що поліпшує їх осмислення та засвоєння. Вербалізація ство­рює відчуття того, що учень може контролювати власну діяльність. Завдяки цьому долаються переживання щодо можливого неуспіху у виконанні нових чи складніших завдань.

Учню необхідно повідомити про досягнення ним успіху, оскільки це підтримає у нього почуття ефективно­сті. Цінним є зворотний зв'язок, який не тільки свідчить про успішність дій, а й про те, що частково правильні від­повіді можуть бути вдосконалені. Завдяки цьому учень бачить, як окремі успішні дії забезпечують загальний позитивний результат. Для учня з низькою самооцінкою важливо підкреслити правильність його відповіді (ніж зосереджувати увагу на помилках), оскільки це мотивує учня до виконання завдання і вселяє впевненість у дося­гненні успіху.

Позитивні очікування спонукають учня до виконання завдань, які є кроками до реальних досягнень. За твер­дженням А. Бандури, завдання мають такі властивості:

• специфічність. Ця властивість полягає у тому, що чим специфічнішим є завдання, тим краще. Ті із завдань, що передбачають дотримання точних стандартів виконан­ня, зумовлюють підвищення самооцінки учня, якісне їх виконання. Тому кожне завдання, яке ставить учитель, повинне передбачати чіткі дії, способи і критерії оціню­вання їх результатів;

• рівень труднощів. Завдання, що нереально викона­ти, спричинюють невдачі, занижують самооцінку учнів, які мають незначні досягнення. Учні, які ставлять перед собою надто високі цілі, діють на основі помилкової впев­неності у своїх здібностях або неточного спостереження за моделлю. Надто легкі завдання вони можуть обирати на основі очікувань низької ефективності або помилкової інформації про рівень труднощів цих завдань через неточ­не спостереження за моделлю. Допомога учням у визна­ченні складності завдання, оцінюванні виконання його іншими сприяє визначенню реалістичних особистих цілей;

• близькість мети. Вибір близьких (досяжних) цілей сприяє успіху діяльності та особистісному прогресу. Якщо для досягнення мети потрібно дуже багато часу, діти не матимуть змоги отримувати інформацію про свої успіхи, що знизить їх самооцінку.

Учителі з високою особистісною і фаховою самооцін­кою допомагають і учням сформувати впевненість у собі, що забезпечить необхідні позитивні результати.

Учителі рідко працюють ізольовано, їх дії є елемента­ми інтерактивної шкільної системи. Певні настанови шкільних колективів підбадьорюють або пригнічують віру учнів у свою ефективність. Тому керівники шкіл, педагоги повинні дбати, щоб педагогічний колектив усвідомлював своє призначення допомогти учням у навчанні і особистісному розвитку.