- •Технологія виготовлення засобів вимірювання - технологічна термінологія. Виробничі особливості приладобудування
- •1.1 Технологічна термінологія
- •1.2 Технологічність конструкції виробу. Якість продукції приладобудування
- •1.3 Основи технології виготовлення вимірювальних приладів, особливості приладобудування
- •1.4 Типи виробництв
- •2.1 Виготовлення заготовок і деталей приладів методами лиття
- •2.1.1 Загальні вимоги до якості виливок. Загальні принципи конструювання виливок
- •2.1 3 Лиття в кокіль
- •2.1.4 Лиття під тиском
- •2.2 Виготовлення заготівель і деталей приладів методами порошкової металургії
- •Технологія виготовлення деталей за методом порошкової металургії. Основні технологічні властивості порошків:
- •2.3 Виготовлення деталей засобів вимірювання з пластмас
- •2.3.1 Переробка пластмас у вироби
- •Якість деталей з пластмас характеризується такими параметрами:
- •2.3.2 Технологічні принципи конструювання пластмасових деталей
- •3.1 Відрізання заготівель
- •3.2 Обробка зовнішніх поверхонь
- •3.2.1 Обробка на токарних верстатах Установка та закріплення деталей на токарних верстатах проводиться в дво- або трикулачкових самоцентруючих патронах.
- •3.2.2 Обробка отворів лезовим інструментом Обробка отворів різної форми (циліндричних, конічних, ступінчастих) займає в загальному об'ємі механічної обробки значне місце.
- •3.3 Нарізання різьби на деталях приладів
- •3.3.2 Нарізання різьби мітчиками
- •3.3.3 Фрезерування різьби
- •3.3.4 Накочення різьби
- •3.3.5 Шліфування різьби
- •3.3.6 Доведення різьби
- •3.3.7 Обробка деталей зубчастих зачеплень
- •3.4 Оздоблювальні види обробки поверхонь деталей приладів
- •Хімічні, електрохімічні, ультразвукові та променеві методи обробки матеріалів
- •4.1 Хімічне і електрохімічне травлення
- •Для травлення і видалення металу тільки з певних ділянок всю поверхню деталі покривають захисним кислотостійким шаром (лаку, воску), за виключенням місць, що підлягають травленню.
- •4.2 Електроерозійні методи обробки Електроерозійні методи обробки засновані на руйнуванні (ерозії) металу під дією електричного струму. До них відносяться електроіскровий та електроімпульсний методи.
- •4.2.1 Електроіскровий метод
- •4.2.2 Електроімпульсний метод
- •4.3 Обробка за допомогою ультразвукових (уз) коливань
- •4.4 Лазерна (світлопроменева) обробка
- •Електрохімічні, хімічні й лакофарбові покриття
- •5.1 Види та призначення захисних, захисно-декоративних і спеціальних покриттів. Методи їх нанесення Неорганічні покриття. Металеві і неметалеві покриття за своїм призначенням діляться на:
- •5.1.1 Способи і особливості нанесення металевих покриттів
- •5.1.2 Неметалеві неорганічні покриття
- •5.1.3 Контроль якості металевих і неметалевих неорганічних покриттів
- •5.2 Підготовка поверхонь під фарбування
- •5.2.1 Видалення старих покриттів
- •5.2.2 Підготовка поверхні під фарбування. Очищення
- •5.2.3 Нанесення спеціальних покриттів перед фарбуванням поверхні
- •5.3 Способи нанесення лакофарбових матеріалів
- •Технологія збирання вимірювальних приладів. Випробування звт. Технологічна підготовка звт
- •6.1 Особливості збирання звт
- •6.2 Випробування звт
- •6.2.1 Основні поняття про випробування виробів
- •6.2.2 Види випробувань
- •6.3 Поняття про технологічний процес
- •6.4 Технологічна підготовка виробництва звт
- •6.5 Технологічне відпрацювання конструкції
- •6.6 Вибір оптимального варіанту технологiчного процесу
- •Перелік використаних джерел
5.2.3 Нанесення спеціальних покриттів перед фарбуванням поверхні
Фосфатування поверхні – спосіб підготовки поверхні, який полягає в створенні на металі плівки, яка складається з нерозчинних фосфатів, які в сполученні з лакофарбовою плівкою, забезпечують підвищену стійкість покриття. Металокристалічна структура фосфатної плівки сприяє доброму просякненню лакофарбових матеріалів і тим самим покращує їхню адгезію. Окрім того, при місцевому пошкодженні лакофарбової плівки і фосфатного шару розповсюдження іржі локалізується, так як на нефосфатованому металі іржа швидко розповсюджується під плівкою фарби. В основному фосфатуванню піддають сталь, цинк і оцинковану сталь.
Фосфатування проводять зануренням виробу в ванну з фосфатним розчином або розпиленням розчину в струменевій камері. Другий спосіб більш економічний, забезпечує рівномірне за товщиною покриття, утворюється більш міцний шар. Готові фосфатні концентрати: КФ – 1, КФ – 3, КФА – 4А і ін.
Після фосфатування виріб промивають водою і пасивують його поверхню.
Анодне окислення. Лакофарбові матеріали мають погану адгезію до алюмінієвих сплавів, особливо в умовах підвищеної вологості. Для підвищення адгезії і захисних властивостей лакофарбових покриттів алюмінієві сплави піддають анодному окисленню. Анодним окисленням, або анодуванням, називають процес електрохімічної обробки алюмінію і його сплавів в електроліті для одержання на поверхні оксидної плівки. Як електроліти використовують сірчану кислоту, іноді – хромову і щавлеву кислоти. В сірчаній кислоті швидкість окислення більше, вартість електроліту менша. В сірчаній кислоті анодують листовий матеріал, сплави всіх марок, що деформуються, і деталі після механічної обробки. Цей спосіб не придатний для оксидування деталей, що мають клепані з’єднання, збиральні вузли, які складаються з різних деталей, а також литі деталі з порами.
Анодування в хромовій кислоті використовують для підготовки деталей з ливарних сплавів. В розчині хромової кислоти не бажано анодувати сплави, в яких вміст міді перевищує 6%. Мідь розчиняється в хромовій кислоті швидше, ніж в сірчаній, тому одержана плівка має недостатні захисні властивості.
Анодування деталей в хромовій кислоті проводять так само, як і в сірчаній. Оскільки електропровідність розчинів хромової кислоти нижче, ніж електропровідність розчинів сірчаної кислоти, необхідно використовувати більш високу напругу і підігрів електроліту.
Плівки, що утворюються при анодуванні мають невелику товщину (3мкм), колір – сірий, чи без кольору.
Хімічне оксидування, або хроматування, знаходить дуже широке використання. Мета оксидування – покращення захисних і декоративних властивостей металів. Такі покриття сприяють значному покращенню адгезії лакофарбових матеріалів.
Переваги даного способу в порівнянні з анодуванням є простота, економічність і швидкість. Хімічне оксидування використовують не тільки як підготовку для лакофарбових покриттів, але і як тимчасовий захист деталей при зберіганні на складах, що опалюються.
Оксидуванню піддають як чорні, так і кольорові метали. За захисними властивостями оксидні покриття гірше ніж фосфатні, тому оксидування частіше використовують при підготовці під фарбу поверхні кольорових металів; чорні метали переважно фосфатують.
Хімічному оксидуванню піддають частіше алюміній, магній, мідь, цинк і їхні сплави. Як окислювачі використовують хромову кислоту і її солі, нітрити, персульфати лужних металів. Оксидування проводять в кислому або лужному середовищі, тривалість оксидування при t0 15 – 200С складає 10 – 20 хв. Після оксидування деталі промивають в холодній, а потім в теплій воді, після чого просушують при t0 не вище 600С, або обдувають теплим повітрям.