14.4. Адаптивні ландшафтно – екологічні системи землеробства

В останні роки активно розробляються концепції ландшафтно-екологічпих систем землеробства. Адаптивно-ландшафтна спрямованість систем землеробства передбачає пристосовуваність виробництва продукції до різних елементів агроландшафту (крутизни, довжини, форми й експозиції схилу, гідрологічного режиму, глибини і потужності глеєвого горизонту, кам'янистості, гранскладу, вмісту гумусу і елементів живлення, меліоративних системи і т. ін.), форм господарювання і матеріальних ресурсів па основі досягнень сільськогосподарської науки з розв 'язанням екологічних проблем сільського господарства і енерго- та ресурсозбереження.

Спочатку робиться ландшафтно-екологічний аналіз території, що дозволить установити оптимальне співвідношення сільськогосподарських і несільськогосподарських угідь, зважаючи на неоднорідність і стійкість самого ландшафту. Необхідно зв'язати систему землеробства, агротехніку, меліорацію і спеціалізацію господарства та провести аналіз його природно-кліматичних умов.

Потім дається оцінка придатності різних агроландшафтів для вирощування сільськогосподарських культур з урахуванням екологічних обмежень стосовно:

• відповідності рівня родючості ґрунтів вимогам рослин (стосовно забезпеченості елементами живлення, кислотно-основного стану, параметрів водно-повітряного та теплового режимів);

• відповідності крутизни, форми й експозиції схилу технологіям вирощування культур;

• відповідності ландшафтних умов за гранскладом і кам 'янистістю ґрунтів розміщенню земельних ділянок.

Провідна функція для системи землеробства - це охорона ґрунту і розширене відтворення родючості при забезпеченні належного рівня екологічного та соціального ефекту. В основі розробки ландшафтно-екологічних систем землеробства повинні бути принципи, використання яких забезпечить умови для розширеного відтворення родючості ґрунтів.

Принцип екологічності полягає в умінні землероба управляти сонячною енергією шляхом різних методів дії на рослину і ґрунт, зміни теплового режиму шляхом створення умов для більшого поглинання і меншого відбивання сонячної енергії.

Досить часте застосування пестицидів порушує екологічну рівновагу, оскільки, крім шкідливих, знищуються і корисні види, накопичуються метаболіти у природних об'єктах. Отже, система землеробства повинна бути спрямована на підтримку екологічної рівноваги як використовуваних агроландшафтів, так і сусідніх.

Принцип енергопоглинальної здатності пов'язаний з енергоємністю. Будь-яка система здатна поглинати і трансфор­мувати лиш певну кількість енергії (сонця, органічної речовини, яка надходить, мінеральних добрив і т. ін.). При більшому надходженні відбуваються непродуктивні втрати.

Принцип цілісності передбачає наявність у структурі системи землеробства ланок, які взаємозв'язані одна з одною і являють собою єдине ціле. Тому при проектуванні системи землеробства потрібно враховувати всі заходи, що сприяють підтриманню факторів формування урожаю та відтворення родючості ґрунту.

Принцип диференціації передбачає врахування кліматичних умов, зональних ознак, оскільки в межах зони землеробство ведеться на різних елементах рельєфу, ландшафту (рівнинні ділянки, схили різної крутизни, експозиції), за різного рівня ґрунтових вод, ступеня ерозії, з використанням різної техніки, що впливає на спрямованість агротехнічних і меліоративних заходів.

Отже, клімат і ландшафт - об'єктивні фактори диференціації систем землеробства.

Принцип адаптивності. Всі елементи системи землеробства повинні відповідати природним і організаційно-економічним умовам господарства (тобто повинні бути пристосовані до конкретних умов ландшафту, традицій і досвіду землеробства).

Враховують соціальні фактори та розвиток інфраструктури: розміщення населених пунктів, доріг, пунктів переробки і зберігання продукції, досвід населення і т.ін.

Принцип зелено-білого килима характеризує здатність ландшафтно-екологічної системи землеробства створювати органічну речовину протягом усього періоду вегетації (крім зими), тобто важливо, щоб ґрунт якомога більше часу був зайнятий сільськогосподарськими культурами.

При цьому досягається комплексне виробництво органічної речовини, енергопоглинаюча здатність системи знаходиться в оптимумі, зрівноважуються процеси синтезу і розкладу органічної речовини, зводяться до мінімуму втрати енергії, відсутні процеси ерозії та дефляції.

Принцип оптимізації ґрунтується на науковому обґрунту­ванні придатності ландшафту для вирощування сільсько­господарських культур.

Кожен елемент ландшафту повинен відповідати вимогам вирощуваної культури за рівнем родючості і гранскладом, крутизною й експозицією схилу, гідрологічним і тепловим режимами, розмірами контурів, вирівняністю земельних ділянок. Відповідно до цих умов підбирають оптимальний набір культур.

Організація території (прямокутна, контурна, контурно-смугова, контурно-меліоративна) і сівозміни - важливий етап оптимізації землеробства з точки зору попередження ерозії, підвищення ефективності застосування машинно-тракторних агрегатів, зниження витрат.

Принцип нормативності зумовлює необхідність дозування факторів інтенсифікації.

Використовуються встановлені дослідним шляхом нормативи, значення яких залежить від зональних особливостей і елементів агроландшафтів. Мета - виявлення об'ємів речовинних факторів, які використовуються рослинами, закріплюються ґрунтом і мігрують у вертикальному та горизонтальному напрямках. Це дає можливість розрахувати баланс гумусу, елементів живлення, вологи, водного режиму тощо. Нормативи дозволяють виявити вплив технологічних прийомів на біологічні, фізичні й агрохімічні показники родючості ґрунту, забруднення навколишнього середовища, встановлення оптимальної схеми чергування культур.

На даному етапі розвитку науки не всі землеробські прийоми строго нормовані.

Принцип екологічної й економічної ефективності. Ефективність системи землеробства визначається рівнем продуктивності сільськогосподарських культур, валовими зборами, якістю врожаю, затратами ресурсів на одиницю продукції. Важливий показник ефективності системи землеробства - ступінь реалізації потенційно можливої урожайності культур, розрахованої за сумою фотосинтетично активної радіації, водо- і тепло-забезпеченостю.

Окрім того, необхідно враховувати ступінь відтворення родючості ґрунту і підтримання екологічної рівноваги. Для цього використовують вміст органічної речовини, елементів живлення, потужність гумусового горизонту, кислотно-основний і фітосанітарний стан ґрунту.

На кожне поле повинен складатися екологічний паспорт із зазначенням вмісту важких металів, залишкових кількостей пестицидів у ґрунті і рослинах, метаболітів і т. ін.

Контрольні запитання

1.На чому ґрунтується нова концепція екологічно-безпечного землекористування?

2.Що необхідно для реалізації нової концепції екологічно-безпечного землекористування?

3.Комплекс заходів, спрямованих на одержання рослинницької продукції, яка відповідає радіологічним стандартам.

4.Основні ланки систем землеробства на територіях забруднених радіонуклідами.

5. Теоретичні основи біологічних систем землеробства.

6. Біологізація – основна перспектива сучасних систем землеробства.

7. Адаптивні ландшафтно – екологічні системи землеробства.