Контрольні запитання

1. В чому полягає суть системи ведення сільського господарства?

2. Що таке система землеробства?

3. Основна ознака системи землеробства.

4. Розвиток систем землеробства в історичному плані.

5. Суть примітивних систем землеробства.

6. Суть екстенсивних систем землеробства.

7. Перехідні системи землеробства та їх суть.

8. Інтенсивні системи землеробства та їх ланки.

9. Зональні системи землеробства.

10. Вихідні дані для розробки зональних систем землеробства в господарстві.

11. Основні розділи зональних систем землеробства та їх зміст.

14. Спеціальні системи землеробства

14.1 Землекористування на забруднених територіях

Враховуючи нинішній стан земельних ресурсів України, зокрема значну розповсюдженість негативних явищ, треба визначатися в принципових підходах щодо раціонального землекористування та механізмів їх реалізації. Нова концепція екологічно безпечного землекористуван­ня має ґрунтуватися на:

• значному збільшенні площ під еколого стабілізуючими вгіддями (лісами, луками, пасовищами, заповідним фон­дом та ін.) та істотному зменшенні площ під еколого дестабілізуючими вгіддями, насамперед ріллею.

В Україні, на жаль, недооцінюється екологозберігаюче значення лісів, луків, пасовищ, заповідних територій та й навіть сільськогосподарських культур суцільної сівби. Тому поширюється ерозія, зникають малі річки, зменшується біологічне різноманіття, втрачається естетична привабли­вість ландшафтів, руйнуються екологічно відтворювальні функції ґрунтів щодо водного, теплового й газового режимів, погіршується клімат, який стає більш жорстким і конт­растним. У науково-виробничих колах країни вже сформува­лась прогресивна думка про неприпустимість розорювання сільськогосподарських угідь в таких як нині масштабах. Треба розробити диференційований по зонах, обґрунто­ваний довготерміновий план скорочення площ ріллі і заміна її на різні еколого стабілізуючі вгіддя. Враховуючи складність цієї роботи, план слід реалізувати поетапно. Перший із них, який стосується найбільш уражених земель, треба здій­снювати негайно, тобто,

• дотриманні екологічно обґрунтованих нормативів усіх видів антропогенних навантажень на земельні ресурси — меліоративних, хімічних та ін.

Земельні ресурси України потерпають здебільшого від надмірної розорюваності, забруднення і не завжди обґрунтованої меліорації. Стан ґрунтів внаслідок так званої інтен­сифікації землеробства значно змінився, причому характер негативних змін несподівано набув широкого розповсюдження. Головною причиною цього є ігнорування параметрів допустимих меж навантаження на земельні ресурси. На жаль, існуючі нині нормативи стосуються лише деяких наванта­жень хімічної природи. Нормативи щодо механічних та інших навантажень взагалі відсутні. Такого роду екологічні нормативи щодо будь-яких аспектів діяльності людини, також диференційовані за ґрунтово-кліматичними і госпо­дарськими умовами, треба розробити;

• забезпеченні розширеного відтворення родючості ґрунту, продуктивності і охоронних властивостей лісів, луків, пасовищ, створенні сприятливих умов для формування стійких агроландшафтів, розвитку біологічного й адап­тивного (менш виснажливих для земельних ресурсів) землеробства, повної реалізації потенціалу земельно-кліма­тичних ресурсів, сортів рослин, порід дерев.

Сучасні світові тенденції в землекористуванні (ефективне використання угідь без негативних екологічних наслідків) треба взяти на озброєння і в Україні. Таке гармонійне ощадливе землекористування досягається за рахунок реалі­зації потенціалу території, а також максимально можливого вкладання ресурсів на фоні оптимального господарювання. Важливе значення при цьому має все те, що сприяє під­вищенню родючості земель, їхньому захисту від ерозії та інших видів деградації, що менше виснажує ґрунти, підтри­мує в них бездефіцитний баланс елементів живлення. Кож­ний технологічний захід (як і всю систему землекористуван­ня) треба оцінювати з енергетичного боку, забезпечити міні­мальні втрати потенціальної (що працює на перспективу) родючості землі. Взагалі, балансовий метод у землекористуванні треба опанувати на всіх рівнях владних і виробничих структур;

• диференціації принципів використання земельних ресур­сів, в основу яких покладено ландшафтно-геохімічні властивості та кліматичні особливості, а також де­тальне мікрорайонування місцевості (замість загально­прийнятого нині мікрорайонування).

Сучасне використання земельних ресурсів ґрунтується на принципах макроекологічного районування і надмірно уніфіковане на досить великих площах. Такий підхід не враховує повною мірою неоднорідності природних і господарських умов і потребує доопрацювання. Останнє повинно розвиватися у напрямку детальнішого мікроекологічного районування тобто більш точного знання особливостей місцевості, даних про якісний склад ґрунтів, порід, водних ресурсів, підприємств, характеру і напрямків геохімічних міграцій, особливостей погоди;

• створенні економічних стимулів для екологічно нормова­ного використання земельних ресурсів, формуванні меха­нізмів економічної й адміністративної відповідальності природокористувачів за порушення екологічних вимог.

Декларації про екологічні пріоритети над економічними, які вже увійшли до багатьох державних і галузевих постанов, треба доповнити механізмами реалізації. Крім того, доцільно розробити систему важелів, які б, з одного боку, заохочували компетентної (нормативно обґрунтованої) природоохоронної діяльності, а з іншого - забороняли (впровадження рішучої економічної, адміністративної і навіть кримінальної відповідальності) діяльність, яка зумовлює екологічно негативні наслідки щодо землекористування;

• систематичному (базовому) і кризовому моніторингу, активному використанню їх результатів в управлінських рішеннях, розробці довго і короткострокових програм для перспективних й оперативних заходів поліпшення стану земельних ресурсів й особливо усунення чи призупинення кризових явищ.

Екологічно безпечне землекористування неможливе без організації систематичного і особливо кризового моніторингу, формування автоматизованих державних та обласних сумісних баз даних, опрацювання системи заходів для вдосконалення діагностичних (наземних і дистанційних) методів, нормативів, прогностичних моделей, експертних управлінських рішень. Поточна інформація створить умови для оптимального планування (перспективного й оперативного) та інвестування заходів щодо керування земельними ресурсами з метою їх охорони і використання, в тому числі і як об'єкта ринкових відносин;

• використанні міжнародного досвіду природоохоронної діяльності і землекористування. У світі накопичено чимало прикладів прогресивного землекористування, які заслуго­вують вивчення і максимально можливого поширення в Україні.

Наприклад, у СІЛА є значний досвід організації агро-ландшафтів і моніторингу земель; Японії, Голландії і Шве­ції - в галузі хімізації (насамперед щодо усунення негатив­них її наслідків для земельних ресурсів); Японії і Швеції - радіологічних досліджень і втіленні їх результатів у землеробстві, тваринництві, переробці сільськогосподарської про­дукції та плануванні сільськогосподарської діяльності; Ні­меччині та Японії - маркетингу природоохоронних технологій; СІЛА і Болгарії - використання обчислювальної техніки для цілей моніторингу; Франції й Австрії - контролю якості продукції; Франції і Великобританії - організації і доведенні до споживачів оперативної інформації про стан земельних ресурсів; Німеччині і Швейцарії - еколого виховної роботи в галузі охорони земельних, водних і лісових ресурсів.

Отже, для реалізації зазначеного вище доцільно провести додаткові обґрунтування. Однак уже зрозуміло, що треба:

• розробити Генеральну схему охорони і раціонального використання земельних ресурсів, включаючи галузеві схеми для всіх категорій земель і надати їй статусу Закону України;

• здійснити комплексну еколого-економічну оцінку те­риторії України і згідно з нею виділити землі для диференційованого використання, впровадження охо­ронних заходів, консервації деградованих земель;

• удосконалити розміщення сільськогосподарського ви­робництва з урахуванням сучасних тенденцій спеціа­лізації;

• переглянути прийняту в попередні роки Урядову прог­раму розвитку землеробства з урахуванням вимог зе­мельної реформи і сучасного стану земель, особливо їх деградованості та забруднення.

Реалізація зазначеного безумовно створить передумови для стійкого розвитку в подальшому економіки України.