2.3. Використання законів землеробства в сучасному сільському господарстві

У природних умовах рослини неоднаково забезпечені факторами життя. При розробці раціональних агротехнічних заходів треба насамперед знати забезпеченість рослин кожним фактором в певних конкретних умовах. Після цього треба подіяти на фактор, що знаходиться в мінімумі (чи максимумі), бо вкладені кошти і праця найефективніше використовуються після дії саме на цей фактор. При цьому врожаї зростатимуть до тих пір, доки інший фактор не виявиться в мінімумі. Саме тому дуже важливо вчасно визначити цей момент і почати діяти на інший фактор.

Згідно із законом сукупної дії факторів найвищий врожай можна мати при одночасному забезпеченні рослин усіма факторами в оптимальній кількості. Проте забезпечити такі умови рослинами досить складно, а інколи й неможливо. Наприклад, при недостатній кількості опадів без зрошення важко забезпечити оптимальний водний режим рослин. При цьому треба, щоб всі інші фактори були в оптимальній кількості, бо за цим законом фактор, який знаходиться в мінімумі, тим продуктивніше використовується, чим більше інших факторів знаходиться в оптимумі. Наприклад, у дослідах Уманського сільськогосподарського інституту втрати води на одиницю врожаю цукрових буряків при оптимальному забезпеченні їх поживними речовинами (внесенні добрив) зменшувалися на 20 – 25% порівняно з варіантом без застосування добрив.

Використання законі землеробства в умовах інтенсифікації сільськогосподарського виробництва чітко виявляється в програмуванні врожаїв та застосуванні інтенсивних технологій вирощування сільськогосподарських культур. Програмування врожаїв – це науково обґрунтований (з урахуванням дії законів землеробства і забезпеченості рослин факторами життя) розрахунок реальних можливостей та умов одержання високого врожаю, а інтенсивні технології є надійним засобом реалізації цих можливостей і умов.

Інтенсивні технології мають забезпечити рослини всіма факторами в оптимальнім кількості та співвідношенні. Внаслідок цього досягається максимальна продуктивність рослин. Так, у 1989 р. хлібороби Христинівського району Черкаської області зібрали по 50,3 ц/га ранніх зернових і зернобобових на площі 19,2 тис. га, в тому числі 60,7 ц/га озимої пшениці, 45,9 ц/га ячменю, 50,7 ц/га жита, 38,4 ц/га вівса, 34,6 ц/га гороху.

Досвід свідчить, що порушення законів землеробства завжди призводить до негативних наслідків. Так, через порушення закону повернення речовин у ґрунту (недостатнє поповнення ґрунту органічними речовинами) на Україні середньорічні втрати гумусу за період з 1961 до 1981 року становили 0,57 т/га. Це призвело до зниження родючості ґрунтів. Порушення закону сукупної дії факторів життя рослин призводить до значної строкатості та нестабільності врожаїв. Тому систему агротехнічних заходів треба застосовувати з урахуванням законів землеробства, біологічних особливостей рослин, конкретних умов господарства.

2.4. Поняття про родючість ґрунту

Основною властивістю ґрунту є родючість, тобто здатність забезпечувати рослини водою, поживними речовинами і повітрям протягом їхнього життя, а також створювати для їх життєдіяльності сприятливі фізичні, фізико – хімічні, хімічні, біологічні та інші умови.

Розрізняють елементи і умови родючості ґрунту. Елементи – це земні фактори життя рослин, тобто поживні речовини і вода. До умов родючості належать фізичні властивості ґрунту, його реакція, чистота від бур’янів, збудників хвороб і шкідників. Умови родючості залежать не стільки від природних властивостей ґрунту, скільки створюються в процесі використання землі як засобу сільськогосподарського виробництва, тобто внаслідок окультурення ґрунту.

Розрізняють такі види родючості ґрунту: природну, штучну і ефективну.

Природна (потенціальна) родючість утворюється і розвивається під впливом природних процесів ґрунтоутворення без втручання людини. Зумовлюється вона гранулометричним складом ґрунту, фізико – хімічними властивостями, вмістом і якістю гумусу, реакцією ґрунту та іншими його показниками. Вона властива ґрунтам, які не оброблялися (цілинні та перелогові землі).

Штучну родючість утворюється у процесі використання землі як засобу сільськогосподарського виробництва. Залежить вона від розвитку продуктивних сил і виробничих відносин.

Ефективна (економічна) родючість являє собою сукупністю природної і штучної родючості. Вона зумовлює кількість і якість урожаю на певному полі і часто залежить від правильного застосування різних агротехнічних заходів.

Питання про родючість ґрунту та заходи її підвищення висвітлені в працях таких вітчизняних вчених, як В. В. Докучаєв, п. А. Костичев, М. М. Сибірцев, К. А. Тімірязєв, Д. М. Прянишников, К. К. Гедройц, В. І. Вернадський, Б. Б. Полинов, В. Р. Вільямс, І. В. Тюрін та багато інших.

З сучасними уявленнями родючий ґрунт повинен відповідати насамперед таким вимогам:

• містити достатню кількість поживних речовин і води, з максимальною ефективністю вбирати, акумулювати і віддавати рослинам воду та поживні речовини, а також забезпечувати оптимальний повітряний і тепловий режими ґрунту;

• бути придатним для використання сучасних високопродуктивних машин та знарядь, застосування найновіших технологій вирощування сільськогосподарських культур, бути стійким до всіх факторів руйнування;

• характеризуватися добре виявленим фітосанітарним ефектом, тобто здатністю якомога швидше усувати явище «ґрунтовтоми» при вирощуванні культур у вузькоспеціалізованих сівозмінах, бути чистими від бур’янів.

Зміна природних властивостей ґрунту з метою створення і постійного підтримання високого рівня родючості, усунення негативних для рослин властивостей під впливом виробничої діяльності людини називається окультуренням ґрунту. Воно здійснюється за рахунок застосування агротехнічних та меліоративних заходів, кінцевою метою яких є створення в ґрунтах властивостей, які б забезпечували високі та стійкі врожаї сільськогосподарських культур.

Окультуреним слід вважати ґрунт, чистий від бур’янів, збудників хвороб і шкідників, з глибоким орним шаром, доброю структурою і будовою, сприятливими водними, поживними, повітряними та тепловими режимами. Окультурений ґрунт, як правило, містить більше гумусу, поживних речовин (насамперед доступних форм). Такий ґрунт має кращу реакцію і фізичні властивості.

Окультуреність ґрунту визначається рівнем його ефективної родючості, врожайністю вирощуваних на ньому сільськогосподарських культу.