10.3. Технологічні властивості ґрунту

Під час oбробіткy грунтообробні знаряддя зазнають опору, який виникає при переміщенні частинок грунту, тертя між ними та робочими органами знарядь. Зусилля на його подолання залежать від фiзикo-мexaнiчниx, або технологічних, властивостей грунту, таких, як зв'язність, пластичність, прилипания. Biд цих властивостей грунту залежить продуктивність i якість польових poбiт.

Зв’язність - це onip грунту силам, які здатні механічно роз’єднати його частинки шляхом роздавлювання та розклинювання. Вона залежить від гранулометричного складу, складу увібраних катіонів, ступеня зволоженості грунту тощо. Найменшу зв'язність мають піщані грунти, найбільшу - глинистi. Структурні грунти менш зв'язні, ніж безструктурні. Найбільшу зв'яз­ність мають важкі грунти i солонці в сухому стані. Грунти з великою зв’язністю важко обробляти. Так, під час оранки утворюються великі грудки i навіть брили, що е причиною додаткових заход1в обробітку i призводить до руйнування структури грунту. Із збльшенням вологості зв'язність грунту зменшується i стає найменшою при вологості, яка відповдає фізичній спілості.

Пластичність - це здатність грунту в зволоженому стані набувати i зберігати форму, яка надається йому в про­цесі обробітку. Бона залежить від вологості, гранулометричного складу та інших властивостей грунту. Пластичність глинистих грунтів значно вища, ніж супіщаних.

Прилипания - це властивіть воло­гого грунту прилипати до поверхні робочих органів грунтообробних знарядь. При його посиленні зростає тяговий oпip i погіршується якість обробітку. Прилипания залежить від гранулометричного складу, структури i вологості грунту. Найбільш високе воно у гли­нистих безструктурних грунтів. Сухий грунт не прилипає, а при зволоженні прилипания збільшується, досягаючн найвищих показників при вологості, близькій до найменшої вологоємкості (при більшій вологості воно зменшує­ться). На структурних грунтах прили­пания починається при 60 - 70 % повної вологоємкості, на розпилених - при 40 - 50 %.

Гранулометричний склад. Чим грун­тові частники більші, тим менші їх зв'язність та прилипания. Саме тому піщані грунти легше обробляти, ніж глинисті.

Склад увібраних основ. Кальцій у вбирному комплексі посилює коагуляцію грунтових колоїдів i збільшує розмip грунтових мікроагрегатів. Внаслідок чого зменшується зв'язність i при­липания грунту. Протилежні властивості надає грунтовий натрій.

Структура грунту. Зв'язність i прилипання у структурних грунтів нижча, ніж у безструктурних. При цьому структурні грунти відрізняються значно більшим інтервалом вологості, при якому їх можна обробляти, ніж безструктурні.

Шільність грунту визначається зусиллям, необхідним для переміщування грунту.

Від вологості залежить зв'язність, пластичність та прилипания грунту, особливо глинистого грунту. В сухому стані його зв'язність дуже висока. При збільшені вологості вона зменшується до рівня, при якому грунт кришиться найкраще i на його обробіток витрачається найменше зусиль. Це відповідає оптимальній вологості, при якій слід обробляти грунт. Більш вологий грунт під час обробітку перетворюється в суцільну масу, яка після висихання стає дуже твердою.

Піщані грунти в сухому стані не мають зв'язності. При зволоженні зв'язність їх дещо збільшується, однак це спостерігається при незначному інтервалі вологості. Тому легкі грунти мож­на обробляти без зниження якості при більш широкому діапазоні вологості порівняно з важкими.

Спілість грунту - це такий стан його зволоження, при якому витрачається найменше зусиль на обробіток, а грунт найменше прилипає до знарядь, найкраще кришиться i якість його обробітку висока. 1нтервал вологості, при яккій грунт знаходиться в стані спілості, залежить від гранулометричного складу, структури, складу увібраних основ тощо.

Встановлено, що інтервал вологості, який забезпечує високоякісний oбpoбіток i найменший onip грунту під час оранки на дерново-підзолистих середньосуглинкових грунтах становить 15 - 18 % абсолютно сухої маси, на cipиx лісових - 17 - 18, на черноземах i каштанових грунтах - 15 - 18 %. Вміст натрію у вбирному комплексі зменшує інтервал вологості, при якій грунт добре кришиться.

Розрізняють фізичну i біологічну спілість грунту i спілістьь затінення. Фізична спілість залежить від вологості грунту. При настанні фізичної cпілості починають механічний обробіток грунту. Визначають таку спілість візуально: при здавлюванні в руці з спілого грунту не виступає вода i він розсипається, якщо його кинути з висоти 1,5 м.

Біологічна спілість - це такий стан грунту, коли він стає пухким, пружним, темнішає, набуває характерного запаху, збільшується його об'єм. Ця спілість залежить від біологічних процесів, у результат яких з грунту виділяється багато вуглекислого газу i летких ароматичних сполук. Така спілість настає значно пізніше фізичної, коли грунт достатньо прогрівається.

Спілість затінення - це стан грунту відразу після збирання врожаю, коли в ньому є ще невеликі запаси вологи (остаточна вологість), не витраченої рослинами i не випаруваної внаслідок затінення рослинами поверхні грунту. Такий грунт менш ущільнений, менш твердий i більш пористий, що зумовлює високу якість обробітку відразу після збирання врожаю попередньої культури. При запізненні з обробітком спілість затінення грунту втрачається, що спричинює збільшення опору під час обробітку, сприяє утворенню брил, грунт розпилюватиметься.