9.2. Проектування, впровадження і освоєння сівозмін

9.2.1. Проектування і впровадження сівозмін.

Як уже зазначалося, правильна сівозміна є основою системи ведення землеробства у кож­ному господарстві. Роль її, особливо як біолого екологічного фактора поліпшення фітосанітарного стану ґрунту і посівів, у забезпеченні високої та сталої урожайності вирощуваних культур, а також у гар­монійному розвитку господарства винятково велика і, незважаючи на інтенсифікацію сільськогосподарського виробництва, вона не втратила свого значення, бо є одним із способів цієї інтенсифікації.

Прикро, але факт, що в деяких господарствах спеціалісти не приділя­ють належної уваги розробці, впровадженню та освоєнню сівозмін, покладаючись на зарубіжний досвід, який не завжди є науково обґрунтованим і його використання здебільшого не доцільне в наших умовах.

В Україні для впровадження сівозмін у господарствах необхідно провести землевпорядкування, визначити кількість сівозмін, розмі­щення в них посівних площ, установити чергування культур, розмі­щення в натурі сівозмінних масивів і полів. При цьому в кожному іосподарстві потрібно мати точний план землекористування з нанесенням угідь, шляхів, населених пунктів, основних елементів рельє­фу, меліоративних споруд тощо.

Розробку сівозмін слід розпочинати з визначення основного напряму господарства, його спеціалізації. Потім складають організаціїйно - господарський план, складовою частиною якого є науково обґрунтована організація території, система продуктивного використання земель, впровадження сівозмін. Цей план здійснюється у вигляді проекту внутрішньогосподарського землевпорядкування.

Внутрішньогосподарське землевпорядкування проводять з метою створення сприятливих організаційно - територіальних і виробничих умов для раціональної організації виробництва в цілому, високопродуктивного використання земель та сільськогосподарської техніки, впровадження науково обґрунтованих сівозмін, створення сталої кормової бази тваринництва і, насамкінець, для одержання високої урожайності сільськогосподарських культур за одночасного підви­щення родючості ґрунту й рентабельності господарства.

Якщо внутрішньогосподарське землевпорядкування проводять не паралельно з розробкою організаційно - господарського плану, то для його складання необхідно розробити завдання, в якому мають бути висвітлені: підстава для проектування; показники щодо спеціалізації на перспективу; міжгосподарські взаємовідносини; організаційна структура виробництва і управління; перелік населених пунктів на запланований строк господарювання; розміщення тваринницьких об'єктів у населених пунктах; площі сільськогосподарських угідь виділенням ріллі й багаторічних насаджень; площі, що трансформу­ються в ріллю та інші види сільськогосподарських угідь; площі, які відводяться для зрошення й осушення, а також для докорінного поліп­шення (вапнування, гіпсування та ін.); структура посівних площ за куль­турами; середня врожайність сільськогосподарських культур і кормових угідь; поголів'я кожного виду тварин та середня їх продуктивність; обсяг валової продукції рослинництва і тваринництва на кінець запланованого строку; замовлення продажу сільськогосподарської продукції; заходи з охорони земель (захист від ерозії, рекультивація тощо) і боротьби з забрудненням водних джерел, грунту та повітря.

Проектні організації несуть відповідальність за якість робіт із землевпорядкування і видачу проекту у визначені строки. Замовники (фермери та інші землекористувачі) відповідають за об'єктивність і повноту вихідних матеріалів, необхідних для проектування, за своє­часне узгодження завдання на проектування і затвердження його та проекту.

Для складання проекту проводять такі роботи: обстежують всі землі господарства, збирають і розробляють пропозиції щодо їх подальшого використання, зокрема виявляють сільськогосподарські угіддя, які потребують докорінного й поверхневого поліпшення і придатні до переведення в ріллю, та інші сільськогосподарські угіддя; виявляють ісмсльні ділянки, на яких велися гірничі виробки, будівельні та інші роботи з метою їх рекультивації, ділянки для закладання садів, виноградників і ягідників; визначають ділянки з еродованими ґрунтами та динаміку ерозійних процесів на них, ступінь еродованості ґрунту і вогнища діючої лінійної ерозії; гідротехнічні ґрунтозахисні споруди, захисні лісові насадження, обстежують внутрішньогосподарську дорожну мережу, центри господарства, польові стани, літні табори для худоби і встановлюють доцільність їх подальшого функціонування; роблять облік джерел водопостачання і описують їх стан; складають рисунки (плани) розміщення сільськогосподарських культур у полях господарства за останні два роки.

За результатами обстеження уточнюють експлікацію земельних угідь. Результати обстеження заносять у польові журнали, акти та креслення і розглядають у господарстві. Акт і креслення обстеження з пропозиціями щодо поліпшення використання земель і організації території підписують представники проектної організації та землеко­ристувачі. На підставі цих даних проводять зелений дизайн території, будівель, насаджень, виділяють виробничу, адміністративно - господарську та житлову зону і оформляють все у вигляді план - дизайну облаштування фермерського (селянського), колективного, приватно - орендного господарства.

Для розробки сівозмін особливе значення має вивчення орних зе­мель. Користуючись ґрунтовою картою і агрономічними картограма­ми, знаннями історії земельних ділянок, їх розміщенням за рельєфом ні віддаленістю від господарських центрів, доріг, даними урожайності сільськогосподарських культур за останні три роки, всі орні землі поділяють на декілька категорій за їх родючістю, стійкістю проти ерозії й за іншими показниками. Таке групування орних земель дає можливість правильно розмістити різні сівозміни на території господарства. Одночасно обстежують і оцінюють інші угіддя.