Міністерство освіти і науки України

Львівський коледж легкої промисловості

Київського національного університету технологій та дизайну

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

До практичної роботи № 3

З дисципліни “Основи маркетингу та менеджменту”

“Визначення ціни товару”

Львів – 2014

Методичні вказівки до практичної роботи №3 з дисципліни “Основи маркетингу та менеджменту” для студентів спеціальності 5.05160203 – Моделювання та конструювання промислових виробів. “ Визначення ціни товару”.

ЗАТВЕРДЖУЮ

Заступник директора

З навчальної роботи

______________ О.Ю. Скоропад

“___” ____________ 2014 р.

Розглянуто і схвалено на засіданні циклової комісії економічних дисциплін

Протокол №__ від “___” _________ 2014 р.

Голова циклової комісії _____________ А.М. Пришляк

Укладач: Скоропад О.Ю.

Андрієвська Ю.В.

1. Загальні положення

Мета роботи: закріплення теоретичних знань теми “Маркетингова цінова політика”. Розвинути практичні навики у розрахунку ціни товару, використовуючи різні методи ціноутворення.

2. Теоретичні положення

У практиці ціноутворення використовують різні методи визначення вихідної ціни на товари, які можна об’єднати у три базові моделі, відповідно до факторів, що визначають цінову політику фірми:

1. Модель ціноутворення, що базується на витратах виробництва;

2. Модель ціноутворення, що базується на попиті;

3. Модель ціноутворення, що базується на конкуренції

Кожна модель містить конкретні методи ціноутворення. Найпоширеніші з них представлені нижче.

• Метод надбавок (витратна модель).

Цей поширений метод ціноутворення належить до витратної моделі. Ціну товару визначають додаванням до витрат на його виробництво і збут певної надбавки. Існує два способи визначення цієї надбавки і внесення її у ціну товару.

1. Розрахунок здійснюють, виходячи із собівартості продукції:

,

Де S - собівартість одиниці продукції;

H_S – надбавка у відсотках до собівартості.

2. Розрахунок роблять, виходячи з бажаного доходу з обороту (ціни продажу):

,

Де S - собівартість одиниці продукції;

Н_ЦП – надбавка у відсотках до ціни продажу.

Багато виробників використовує стандартний розмір надбавки, характерний для даної галузі. Виникає питання, чи доцільно використовувати в ціноутворенні фіксовані надбавки. Найчастіше відповідь негативна, оскільки при цьому не враховуються поточні зміни попиту та конкурентне оточення. Це означає, що використання фіксованих надбавок досить часто призводить до неоптимальних цінових рішень. І все ж даний метод дуже популярний з огляду кількох причин: по-перше, він простий у використанні, адже фірма значно більше знає про власні витрати, ніж про ринковий попит, по-друге, якщо всі виробники галузі застосовують саме цей метод, то ціни на їхні товари будуть близькими, і цінова конкуренція не набуде жорстких форм, по-третє, багато виробників і споживачі вважають, що метод середніх надбавок найбільш коректний і не дає можливості кожної із сторін збагачуватися за рахунок іншої.

Найбільшого ефекту від використання цього методу можна очікувати, якщо використовувати середні надбавки по галузі лише за орієнтир, а далі ціну коригувати з урахуванням кон’юнктури конкретного ринку.

• Метод забезпечення цільового прибутку на інвестований капітал (витратна модель).

Фірма прагне встановити таку ціну, яка дозволить їй покрити всі витрати і отримати заплановану норму прибутку на інвестований капітал.

Ціну розраховують за формулою:

,

Де, S - собівартість одиниці продукції;

Н_ПР – запланована норма прибутку на інвестований капітал у відсотках;

К_ІНВ – величина інвестованого капіталу;

N_ПЛ – запланований обсяг виробництва і збуту продукції.

Використовуючи цей метод, слід пам’ятати, що значні відхилення фактичних обсягів збуту від запланованих суттєво вплинуть на величину норми прибутку на капітал.

• Метод максимізації поточного прибутку (модель ціноутворення, що базується на ринковому попиті на товар).

Математична модель цієї задачі:

,

Де, П- прибуток фірми;

Ц – ціна товару;

N – обсяг збуту товару;

F – постійні витрати фірми за певний період;

V – змінні витрати на одиницю продукції.

Залежність між ціною товару і попитом на нього встановлюють на основі ринкового тестування з використанням прийомів кореляційно-регресійного аналізу. Таким чином отримують рівняння регресії:

,

Де Ц – ціна товару;

N – обсяг збуту товару;

b₀ – коефіцієнт регресії;

b₁ – коефіцієнт регресії.

Максимізують функцію прибутку з використанням першої похідної:

,

Як наслідок, знаходять оптимальну ціну, використання якої забезпечує фірмі максимальний прибуток протягом певного періоду.

• Метод визначення ціни за рівнем конкурентоспроможності товару (конкурентна модель ціноутворення)

Якщо фірма розробила новий товар із певними технічними та економічними параметрами, кращими чи гіршими за аналогічні параметри свого основного конкурента, то вона може встановлювати ціну з урахуванням інтегрального показника конкурентоспроможності:

,

Де Ц_б – ціна базового виробу конкурента;

k – інтегральний показник конкурентоспроможності товару.

,

Де, І_Т.П. – індекс технічних параметрів (індекс якості);

І_Е.П. – індекс економічних параметрів (індекс ціни споживання).