Коротка історична довідка.

Мо́танка (лялька-мотанка, кукла) – зроблена з тканини вузликова лялька. Назва походить від слова мотати. Вважається, що у давнину мотанки виконували функцію сакральних оберегів.

Процес виготовлення називався «крутити куклу». Ляльки майстрували з домотканого полотна, пофарбованого соком буряка, бузини, пасльону тощо. Хустку, яку наповнювали ганчір'ям, мотком ниток, крупою, травою, зав'язували так, щоб виходила кругла або циліндрична голова. У вигляді мотанки робилась також «кукла», загорнутий у тонке полотно розжований хліб, яку давали замість соски немовлятам.

Найдавніші прототипи іграшок знайдено в Україні під час археологічних розкопок поблизу м. Мізина на Чернігівщині. Палеологічні скульптурки жінок, тварин, птахів, вирізані із бивня мамонта і оздоблені геометричним орнаментом, вчені відносять до періоду, що існував понад 20 тисяч років тому.

Рис. 1. Речі, знайдені поблизу Мізина. Серед них найдавніші скульптурки жінок.

Д осліджувати історію створення ляльки–мотанки починає відомий український археолог Вікентій В'ячеславович Хвойка, який в 1893 році біля селища Трипілля, вперше відкрив залишки давньої цивілізації, що й одержала археологічну назву «Трипільська». Ця цивілізація існувала понад 6 тисяч років до н.е.

Рис. 2. Фігурки, знайдені Вікентієм Хвойкою

Ще в XIX столітті у посагу дівчини в Україні обов’язково були присутні ляльки-мотанки, що, як давні божества, піклуються про добробут сім’ї.

Один із перших дослідників народної іграшки на Україні вважається Марко Грушевський ( 1865-1938) - чотириюрідний брат першого Президента Михайла Грушевського.

Саме він перший почав збирати, вивчати та досліджувати іграшку, яку власноруч робили і якою бавилися сільські діти. На початку ХХ століття вийшли його книги „Дитячі забавки та гри усякі...” („Київська старина” 1904 р.) та „Дитина в звичаях і віруваннях українського народу” ( Львів 1906 р.).

За словами Марка Грушевського можна зробити висновок, що використання ляльки розширює сферу пізнання світу і свого народу, розвиває традиційні для національної, господарської, побутової культури навички. Дитина сприймає народну іграшку і як витвір мистецтва, що сприяє її духовному збагаченню.

Рис. 3. Сучасний вигляд видання Марка Грушевського

П ровівши власні дослідження, я виявила, що мистецтво народної іграшки торкнулося і мого рідного села – Іванівці. У 50-х рр.. XXст. Леонід Пилипович Скибінський ( вчитель місцевої школи) заснував в селі ляльковий театр. Героїв своїх вистав разом із своїми учнями вони виготовляли власноруч. Голівки ляльок виконували технікою пап`є-маше, розфарбовували очі, губи, ніс. Це була дуже клопітка робота, але приносила неабияке задоволення. До шиї пришивалися ручки, одяг.

Рис. 4. Саморобні іграшки Іванівецького лялькового театру

Вистави Іванівецького лялькового театру мали успіх не лише на сцені рідного села, а й у межах цілого району.

Рис. 5 Фото Леоніда Пилиповича Скибінського разом із аматорами лялькового театру. Серед артистів – майбутня дружина Євдокія Митрофанівна

( пізніше – вчитель початкових класів) та Шпунарська Олена Василівна, згодом вчитель зарубіжної літератури, заслужений вчитель України.

Іграшка пройшла довгий шлях розвитку. Одна з найдавніших народних іграшок – українська лялька – мотанка. Здавен у кожній родині вона виконувала роль оберегу, була символом мудрості, берегинею роду, символом матері-прародительниці та зв’язку між поколіннями. Скільки існує людство, стільки років цій іграшці, яка повинна була дитину заспокоїти, нагодувати і зберегти. Робились ляльки-мотанки з тих матеріалів, які були під руками – чи то солома, чи старі непотрібні речі, а одягалась в клаптики матерії зі старого одягу матусь і бабусь, то й не дивно, що така лялька, зроблена власноруч, одягнена в усе своє, рідне – вважалась оберегом у родині. Створювався оберіг шляхом намотування, накручування, зав`язування тканини і ниток.

Наші пращури неабиякого значення надавали очам, тому на обличчі ляльки-мотанки їх не було. «Очі можуть наврочити», - казали в народі. Натомість на голові був намотаний хрест. Хрест – це символ Сонця, життя та нових починань, символізує саму людину, гармонію її духовного (вертикаль) та фізичного світу (горизонталь). Ми кажемо: «Обличчя, як сонечко…» Хрест – знак світла, тепла, добробуту. Людина, яка виконує подібне переплетіння, ніби переносить свої риси на іграшку. Вважається, що через нього дитина може побачити все, що сама захоче. Лялька-мотанка не шиється, не проколюється голкою, виключно мотається. Шити, оздоблювати можна лише одяг.

Усі елементи одягу мотанки є символічними: спідниця уособлює землю; сорочка — три часи: минулий, теперішній і майбутній; головний убір — очіпок, стрічка чи хустка — зв’язок із небом.

І, звісно, велику силу має вишивка, особливо, якщо це вишивка старовинна, яка несе в собі древню символіку і позитивну енергію багатьох поколінь. Потужну захисну силу мають ляльки, виготовлені з натурального конопляного полотна – це універсальний родинний оберіг від нещастя і хвороб.

Раніше кожна дівчинка повинна була вміти робити цей оберіг, тому дівчата до цього ставились так само відповідально, як і до вишивання шлюбного рушника.

Існувало три типи ляльок-мотанок: немовля, баба-берегиня, наречена.

Рис. 6 Немовля, берегиня, наречена

Виготовляти будь-яку ляльку з поганими думками чи намірами не можна, вона буде втілювати зло, тому коли у господині лялечка не виходила , вона її спалювала. Процес виготовлення ляльок-мотанок не важкий, але має велике значення. Щоб отримати гарну захисницю дому, маленький оберіг, потрібно вкласти всю свою душу в ляльку, тоді вона обов'язково віддячить господарям і закликатиме добро до хати.

У бурхливому плині часу нові події затіняють минуле, багато чого забувається, вивітрюється з пам'яті людей. Однак, люди повинні пам'ятати ті речі з яких почалося їхнє життя - маленьку іграшку, порадницю дитячих років.

Яскравим прикладом іграшки є – лялька-мотанка з її сакральним значенням. На мою думку, цей проект є актуальним, тому що він закликає людей згадати історію, народні традиції, дитинство.

Лялька-мотанка є незубутнім і неперевершеним сакральним оберегом для своїх господарів.

Призначення проектованого виробу.

Проектований виріб – оберіг « Реліквія поколінь» створений із трьох ляльок: лялька-бабуся, лялька-мати, лялька-дитина. Він є захисником дому, в якому знаходиться, та родини, якій допомагає розкрити духовний світ і пробуджує відчуття рідного коріння.

Вимоги до виробів даного призначення.

Народна лялька має бути виконано професійно, чисто, охайно, на високому художньому рівні. Виріб повинен сподобатися з першого погляду, чимось запам`ятатися.

Мотанки мають бути:

1) функціональними – мають виконувати своє оберегове призначення;

2) естетичними – гарними та виразними;

3) технологічними - не складними у виготовленні;

4) ергономічними –зручними у використанні;

5) економічні – матеріали мають бути недорогі та доступні.

Вимоги до матеріалів.

Майструють ляльки-мотанки з натуральних матеріалів - сіна, трави, соломи, дерева, глини, сухих квітів, листя, насіння, зерна. Тканини, які використовують повинні бути натуральними: льон, бавовна, вовна, канва, мішковина. Оздоблення – ручна вишивка. Справжня лялька повинна бути зроблена з клаптиків тканини, яку носили члени родини.