9. Поняття та ознаки держави.

Держава – це суверенна, територіальна політична система організація публічної влади у суспільстві, що має апарат управління та здатність створювати право, необхідне для управління цим суспільством, тобто сукупністю людей, які проживають або перебувають на певній території.

Основні ознаки держави:

• суверенітет – це властивість державної влади, яка полягає у її здатності забезпечити всередині держави своє верховенство, повноту, самостійність та неподільність, а також незалежність і рівноправ’я у міжнародних відносинах;

• територія – це певний простір, обмежений лінією державного кордону (суши, вода, надра, повітря), який є власністю держави та в межах якого державна влада поширює свою владу на осіб, які перебувають у цьому просторі;

• політичність – тобто призначення такої організації є реалізація інтересів певних соціальних груп населення (нація, народ, клас тощо), а метою створення є реалізація життєво-важливих (економічних) інтересів цих соціальних груп;

• населення – громадяни держави та особи без громадянства, що постійно проживають на території держави;

• апарат управління, тобто система державних органів, за допомогою яких та через які держава виконує свої функції (зокрема і реалізацію виключного права на стягування податків);

• здатність створювати право, тобто обов’язкові норми та правила поведінки, виконання яких забезпечується державним апаратом;

• спеціальне призначення з управління суспільством, тобто упорядкування суспільного життя.

Окрім цього, існують і додаткові (факультативні) ознаки держави, зокрема:

• наявність державної символіки (герб, прапор, гімн);

• столиця держави;

• державна мова;

• власна кредитно-фінансова та грошова одиниця (валюта);

• власні збройні сили;

• державні традиції тощо.

10. Типологія держав.

Типологія – це наука про типи ти чи інших явищ.

Типологія держав – це умовний поділ усіх держав (за певними ознаками та характеристиками, що існували в минулому й існують натепер), на групи, на класи (типи).

Тип держави – це сукупність найбільш важливих ознак, притаманних державам, що існували на певних етапах історичного розвитку людства, спільних для всіх держав, віднесених до такого типу (класу, групи).

Є два основні підходи до типології держав – формаційний та цивілізаційний.

Формаційний підхід – заснований на економічній теорії К. Маркса, Ф. Енгельса, В. Леніна – полягає у класифікації держав, залежно від наявних у них економічних систем, в основу яких покладені виробничі відносини, що і зумовлюють певну соціально-економічну формацію. Формація – це історичний тип суспільства, що має певний спосіб виробництва, панівну форму власності, класову структуру. За такого підходу держава набуває виключно класової визначеності, виступає як диктатура економічно панівного класу.

Виділено такі історичні типи держав: 1) експлуататорські: рабовласницька, феодальна, буржуазна; 2) неексплуататорські: соціалістична держава.

Цивілізаційний підхід – покладає в основу типової класифікації держав поняття «цивілізація», її рівень, досягнутий тими чи іншими народами. Прихильники цивілізаційного підходу (Еллінек, Кельзен, Гелбрейт, Тойнбі) відкидають формаційний підхід як одномірний і співвідносять державу, насамперед із духовно-моральними і культурними чинниками суспільного розвитку.

Виходячи із ступеня духовності народу, культури, ідеології, національного характеру, менталітету, географічного середовища та інших чинників, прихильники цивілізаційного підходу поділяють цивілізації на первині та вторинні.

До первинних цивілізацій відносять держави такі, як давньосхідна (Єгипет, Персія, Шумери, Вавилон, Бірма тощо), еллінська (Спарта, Афіни), римська, середньовічна.

До вторинних держав – держави Західної Європи, Північної Америки, Східної Європи, Латинської Америки та інші.

Можливо також проводити виділення і інших типи держав за іншими ознаками, наприклад: