12. Психологічна сутність самовизначення особистості.

Особистісне самовизначення - це визначення себе стосовно суспільно прийнятих (і прийнятих даною людиною) критеріїв особистісного становлення й подальша дієва реалізація себе на основі цих критеріїв. Особистісне самовизначення формується раніше за професійне. На основі особистісного самовизначення складаються вимоги до професії.

Неадекватне самовизначення молодих людей провокує проблеми недостатньої кваліфікованості майбутніх фахівців.

Вдале самовизначення в юнацькому віці уможливлює успішну самореалізацію дорослої особистості. Особистісне самовизначення юнака тісно пов'язане з процесом самопізнання, оскільки породжується та супроводжується ним. Поліфункціональність самовизначення молодої людини: проектується психологічний простір дій вибору стилю поведінки (впевненість — невпевненість, ризикованість — обережність); аналізуються межі вибору — знання, уміння, здібності, нахили; оцінюється рівень усвідомлення межі вибору, відповідно визначена мета вибору дотримується впродовж всього самовизначення; здійснюється пошук ідеалу впевненої в собі людини, виконуються дії порівняння себе з ідеалом та ухвалення міри власної невпевненості як індивідуальної якості, внесення цієї якості в Я-концепцію, намагання знайти позитив у цій якості, прийняти її.

У самовизначенні пізнаються емоційно-вольові стани, домінуючі відчуття, способи реагування у стресових ситуаціях, уміння мобілізуватися, виявляти завзятість, наполегливість, цілеспрямованість. Особистісне самовизначення фокусує увагу на якостях характеру, що виражають ставлення до людей, діяльності, самого себе, речей, природи, мистецтва та науки.

Самовизначенню підлягає сфера здібностей і можливостей як властивостей особистості, від яких залежать швидкість, глибина, якість здобуття знань, умінь та навичок, але які до цих результатів пізнавальної діяльності не зводяться. Відтак пріоритетним в особистісному самовизначенні знаряддям виступають пізнавальні процеси, індивідуальні властивості й якості розуму, перспективні способи вирішення життєвих і професійних завдань.

Проблеми особистісного самовизначення молодих людей потребують психологічного супроводу. Його здійснення передбачає врахування низки загальнонаукових принципів як методологічного підґрунтя. Зокрема, принцип детермінізму потребує встановлення причинно-наслідкових зв'язків в особливостях формування особистості, визначення її реактивних та потенційних характеристик. Логічним доповненням до цього є принцип розвитку в діяльності, який вимагає з'ясування особливостей становлення особистості в ігровій, навчальній, а в перспективі — сесійній діяльності. Принцип системності акцентує увагу на природі явах особистісного самовизначення у багатогранності та взаємозв’язків психічних проявів. Особливо значущим вбачається принцип суб'єктності як врахування індивідуальності молодої людини, визнання її активності відповідальності в процесі особистісного самовизначення.

13. Мораль як регулятивний чинник поведінки особистості.

Мораль — у філософській і етичній літературі — сфера (спосіб) нормативної регуляції діяльності людини в суспільстві, особлива форма суспільної свідомості та вид суспільних відносин.

Основними її характеристиками є регулятивна та імперативна здатність. Моральна регуляція — це безперервний процес приведення у відповідність до моральних норм реальної поведінки особистостей, груп і колективів, які діють у суспільстві.

Моральна регуляція передбачає наявність ідеалу, який містить портрет «кращого Я»; систему норм, виконання яких — засіб досягнення моральної цілі, ідеалу; оцінку поведінки; специфічні форми соціального контролю, які гарантують виконання норм.

Сферою моральної регуляції є сукупність відносин особистості та суспільства. Втім мораль існує переважно в цих відносинах і реалізується через них. Моральна регуляція відносин особистості та суспільства є їх внутрішнім рушієм розвитку, імпульсом людської діяльності. Об’єкт моральної регуляції — поведінка особистості. Будь-які уявлення про обов’язковість, ідеали, нормативні настанови потребують ефективних механізмів впливу на людину і реалізації нею цих уявлень на практиці.

Для педагога проблема моральної регуляції має передусім практичне значення, оскільки як керівник учнівського, студентського колективу він повинен не лише бути зразком моральної поведінки, а й виховувати високі моральні якості в учнів, студентів, уміло керувати їх моральним станом.

Моральна регуляція в умовах педагогічної діяльності дає змогу розкрити її «інструментарій»: моральні ідеали, моральні норми, моральні принципи, громадську думку, моральний авторитет учителя та ін.

Основним елементом у реалізації регулятивної функції моралі є моральні норми, у яких виражені моральні вимоги суспільства, держави, колективу.Моральна регуляція педагогічної діяльності здійснюється завдяки специфічній диференціації моральних норм на норми-заборони, норми-рамки і норми-зразки: 1. Норми-заборони. Вони обмежують деякі моральні прояви і не дають змоги педагогові принижувати гідність вихованця, ставитися до нього лише як до об’єкта виховання тощо. 2. Норми-рамки. Вони визначають межі допустимої вільної дії педагога і містять збуджувальну силу активної діяльності. Якщо норми-заборони виконують примусову функцію, то норми-рамки, як правило, — спонукальну функцію обов’язку. 3. Норми-зразки. Вони не виконують примусової функції, а їх збуджувальна сила спирається на авторитет суспільної думки і самосвідомість, моральний позитивний вибір суб’єкта моральних відносин. Вони є своєрідною моделлю майбутньої поведінки, постаючи спочатку у формі ідеалів, а потім набуваючи практичного характеру.

Педагогічна діяльність насамперед передбачає дотримання моральних принципів, що є формою моральної свідомості і самосвідомості, в якій моральні вимоги виявляються найбільш узагальнено. Діяльність учителя виявляється не лише у дотриманні моральних норм і принципів; її має оцінити громадська думка, яка є станом масової свідомості, що відображає почуття, настрої та погляди великих соціальних груп і суспільства загалом, виражає їх ставлення до подій і явищ, які значущі з погляду суспільних потреб та інтересів.

Моральний авторитет учителя є його моральним статусом в колективі учнів і співробітників, своєрідною формою дисципліни, з допомогою якої учитель регулює поведінку вихованців, позитивно впливає на їх світогляд.