Питання 1. Предмет та завдання ПсВШ

Об’єктом психологічної науки є соціальні суб’єкти, їхня діяльність, зв’язки і відношення. «Сукупність процесів побудови образу світу і його функціонування як регулятора зовнішньої поведінки та внутрішнього життя живої істоти і становить найширше розуміння об’єкта психології» (С.Д. Смирнов). Із цих позицій предметом психології вищої школи є особистість викладача та студента в їхній розвивальній педагогічній взаємодії. Вона досліджує роль «особистісного чинника» при впровадженні інноваційних технологій навчання та виховання у ВНЗ, психологічні умови і механізми становлення особистості майбутнього фахівця в системі ступеневої вищої освіти (молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр). Психологія вищої школи вивчає закономірності функціонування психіки студента як суб’єкта навчально-професійної діяльності та специфіку науково-педагогічної діяльності викладача, а також соціально-психологічні особливості професійно-педагогічного спілкування та взаємин викладачів і студентів. Завдання:

- розробка психологічних проблем підготовки педагогічних кадрів, становлення особистості майбутнього фахівця у ВНЗ

- визначення рівня готовності першокурсників до навчання та розробка засад їх успішної адаптації - вивчення психологічних проблем наукової творчтості викладачів і студентів - вивчення стану взаємин викладачів та студентів з метою оптимізації педагогічної взаємодії - підвищення рівня психологічної культури викладачів і студентів - надання психологічної допомоги всім учасникам педагогічного процесу

Питання 2 Основні категорії та міжпредметні зв’язки ПсВШ

Основні категорії ПсВШ: професійно мотивація, професійна спрямованість, професіоналізм, я-концепція, професійно-педагогічне спілкування, навчання, виховання та розвиток(процес якісних змін особистості).

Основними категоріями психології вищої школи  «Навчання», «Розвиток», «Виховання» в єдності та взаємозв’язку, що визначається загальним поняттям «Едукація». Понятійний апарат психології вищої школи становлять такі поняття, як «Професійна спрямованість», «Професійна соціалізація», «Професійна ідентичність», «Навчально-професійна діяльність», «Я-концепція студента», «Професійно-педагогічне спілкування», «Студентська академічна група», «Професіоналізм», «Адаптація», «Професійна готовність»

Психологія вищої школи має тісні зв’язки з іншими галузями психології:

• зв’язок із педагогічною психологією визначається необхідністю розв’язання завдань управління педагогічним процесом, забезпечення умов ефективного учіння студентів, обґрунтування шляхів організації виховання майбутніх фахівців;

• зв’язок із віковою психологією забезпечується загальним принципом аналізу студентського віку як пізньої юності або ранньої дорослості;

• соціальна психологія дає загальні орієнтири для аналізу студентської групи, визначення етапів її розвитку, забезпечення умов ефективності педагогічного спілкування і взаємин викладачів зі студентами;

• на принципах діяльнісного підходу, який розроблено О.М. Леонтьєвим у |загальній психології, аналізується як діяльність студентів – учіння, так і науково-педагогічна діяльність викладача.

Є зв’язок психології вищої школи також з психодіагностикою, психологією наукової творчості, психологією праці та іншими самостійними галузями психологічної науки.

Останнім часом інтенсивно розвивається акмеологія – галузь психологічної науки, яка вивчає феноменологію, закономірності та механізми розвитку людини на щаблі зрілості, зокрема досягнення нею високого рівня професійної майстерності. Педагогічний менеджмент – спеціальний напрямок теорії менеджменту, який досліджує управління навчальним закладом, організаційну роботу з класом, академічною групою, студентською аудиторією.

Питання 3 Роль психолого-педагогічної підготовки майбутнього викладача вищої школи Реформування вищої освіти України, наближення її до європейських та світових стандартів зумовлюють необхідність проведення кардинальних змін і у системі підготовки викладацьких кадрів. Місія викладача вищої школи початку ХХІ ст. не тільки озброїти студента – майбутнього спеціаліста необхідними знаннями, уміннями і навиками у певній професійній сфері, але й, що вкрай важливо, розвинути в молодої людини такі важливі для подальшого професійного й особистісного зростання риси, як творчість, ініціативу, активність, самостійність, прагнення до постійного самовдосконалення, забезпечити умови для повної самореалізації її потенційних можливостей та здібностей. Праця викладача вищої школи складна і багатоаспектна. Визначальним і найбільшим за об’ємом її компонентом є навчально-педагогічна діяльність, спрямована на організацію процесу навчання. Читання лекцій, проведення лабораторних, практичних і семінарських занять, консультацій, заліків, екзаменів, рецензування і прийом до захисту курсових робіт і проектів, керівництво дипломними роботами, навчальною практикою та інше – всього понад 40 видів – становлять зміст цього напрямку. Не менш важливою складовою є навчально-методична діяльність викладача щодо підготовки навчального процесу. Органічною частиною викладацької праці, яка вирізняється своєю значимістю, засвідчує рівень професійної майстерності, є науково-дослідна робота. Наукова спрямованість особистості викладача є живильним середовищем нових ідей, підходів, нестандартних рішень, могутнім інструментом впливу на формування творчої особистості студента. Особлива роль викладача і у вирішенні питань підвищення виховного потенціалу вищої школи, складних завдань соціалізації молоді, її адаптації до діяльності в умовах сучасного суспільства. Також важливим компонентом є компетентність. Магістральним шляхом підготовки викладачів для вищої школи була і є аспірантура. Цілком очевидно, що лише висока професійна підготовка викладача без належної педагогічної культури, знання і уміння правильно педагогічно діяти у різних навчально-виховних ситуаціях не забезпечить високих кінцевих результатів. Тільки система навчання побудована на взаємодії, співпраці, співучасті двох головних суб’єктів – викладача і студента – здатна бути ефективною і дієвою. Наповнення спеціальної педагогічної підготовки викладачів реальним змістом: 1. Відкриття у провідних вищих навчальних закладах України додаткової професійно-освітньої програми з метою здобуття додаткової кваліфікації “Викладач вищої школи”. 2. Відкриття кафедр педагогіки вищої школи, організація навчально-наукових лабораторій з проблем вищої освіти. 3. Реформування системи аспірантської освіти,. 4. Введення “Педагогіка і психологія вищої школи”. 5. Суттєве розширення психолого-педагогічної складової у змісті підвищення кваліфікації викладацьких кадрів. Розв’язання проблеми поліпшення психолого-педагогічної підготовки викладачів вищої школи сприятиме формуванню продуктивного освітнього середовища, підвищенню професійно-педагогічної культури, того фундаменту, без якого викладачеві-педагогові неможливо вирішувати актуальні завдання освіти, навчання, виховання студентської молоді.

Питання 4 - 5 Методи наукових досліджень – це шлях досліджень, спосіб пізнання, прийоми і засоби, за допомогою яких здобуваються факти, використовувані для доведення положень, з яких, у свою чергу, складається наукова теорія.У психології використовуються як загальнонаукові, так і специфічні методи. Специфіка психічної діяльності вимагає розробки й застосування спеціальних методів її пізнання та формування. Основними методами психології єспостереження, опитування, тестування, експеримент.Спостереження – метод психологічного дослідження, який полягає у спостереженні за об’єктом дослідження, реєстрації та поясненні психологічних фактів. Спостереження як метод психологічного дослідження відрізняється від звичайного спостереження тим, що попередньо планується і проводиться з дотриманням певних вимог. Спостереження ведеться за планом, фіксується, в тому числі й з використанням технічних засобів. Застосування цього методу потребує спостережливості дослідника – вміння помічати характерні риси людини. Недоліки цього методу – вплив на результати спостереження рівня кваліфікації та індивідуально-психологічних особливостей спостерігача. Проте лише спостереженню психіка відкриває себе як осередок життя людини, тобто у її цілісності й повноті. Види спостережень. Життєве – обмежується описуванням зовнішніх явищ, реєстрацією фактів. Наукове – передбачає наявність чіткого плану фіксування отриманих результатів у спеціальному щоденнику, формуванні гіпотези, яка пояснює психологічну природу спостережуваного явища, наявність узагальнень та висновків.Зовнішнє (об’єктивне) – збір даних про психологію і поведінку людини шляхом прямого спостереження зі сторони.Внутрішнє– використовується тоді, коли психолог-дослідник вивчає явища в тому вигляді, в якому вони відбиваються безпосередньо в його свідомості. Вільне – не має наперед встановлених рамок, програми, процедури проведення. Стандартизоване – має наперед встановлені рамки, програму, процедуру проведення. Включене – дослідник виступає в ролі безпосереднього учасника того процесу, за ходом якого він веде дослідження. Стороннє – не передбачає особисту участь спостерігача в тому процесі, який він вивчає. Кожен з названих видів спостереження має свої особливості і використовується там, де він може дати найбільш достовірні результати.Опитування – метод дослідження, при використанні якого людина відповідає на ряд питань, що їй задаються.Види опитувань. Письмове – Анкетування – використовується, щоб одержати інформацію про типовість тих або інших явищ. На результативність анкетування впливає ряд умов: підбір питань, які найбільш точно характеризують досліджуване явище, що дають надійну інформацію; постановка як прямих, так і непрямих питань; вилучення підказок у формулюваннях питань; попередження двоїстого розуміння змісту питань.  Усне – інтерв’ю, бесіда. Тестування – спеціалізований метод психологічного дослідження, застосовуючи який можна отримати точну кількісну або якісну характеристику розвитку певних психічних явищ за допомогою порівняння їх показників з еталонними. Експеримент – метод психологічного дослідження, специфіка якого полягає в тому, що в ньому продумано створюється штучна ситуація, у якій досліджувана властивість виявляється найкраще і її можна точніше і легше оцінити. Це головний метод психологічних досліджень, який передбачає активне втручання дослідника в діяльність досліджуваного з метою створення умов, в яких виявиться психологічний факт. Основна перевага експерименту полягає в тому, що він дозволяє надійніше, ніж всі інші методи, досліджувати певні психічні явища. Однак організувати і провести експеримент, що досліджує психіку, буває не так легко. Тому на практиці експериментальний метод зустрічається рідше, ніж інші. Види експериментального методу.Природний експеримент проводять у звичному для досліджуваного оточенні, і він, як правило, не усвідомлює себе об’єктом дослідження. Лабораторний експеримент дає можливість не лише створювати, а й контролювати чинники, що впливають на його перебіг. Він здійснюється в спеціальних умовах, проводиться із застосуванням технічних засобів, що дає змогу подавати інформацію, реєструвати й обробляти відповіді на неї, діяльність досліджуваного визначається інструкцією, досліджуваний знає, що проводиться експеримент.У психології використовуються також методи моделювання, математичної статистики, якісного аналізу та ін. * Я так почитала, вроде как одно и тоже.

Питання 6. Проблеми вищої освіти України на сучасному етапі розвитку та напрями її реформування Освіта є одним із найважливіших соціальних інститутів, що приковує до себе увагу різних учених: філософів, педагогів, політологів, психологів, соціологів, демографів тощо. Змінюються умови функціонування суспільства, змінюються і погляди на шляхи передачі знань, життєвого досвіду, виховання підростаючого покоління. Реформування освіти. Як посилений інтерес до освіти, так і необхідність її реформування пояснюються низкою причин. По-перше, освіта пов'язана з усіма сферами суспільного життя, у тому числі економічною, політичною, духовною, культурною тощо, які, у свою чергу, безпосередньо впливають на освіту. Від рівня освіти залежить якість трудових ресурсів, що мають істотний вплив на економіку суспільства. Специфіка трудових ресурсів, їх людський потенціал, інтелектуальний розвиток впливають на спрямованість і глибину розвитку економіки. Чим вище людський капітал, тим більше підстав для розвитку отримує наука, політика, культура, мистецтво та інші різновиди людської діяльності. Набуття та підвищення людського капіталу безпосередньо залежить від рівня освіти. Забезпечення високого рівня освіти - основна умова нарощування інтелекту нації, її самостійності й конкурентоспроможності на світовому ринку. Освіта нації - основний соціальний капітал. Україна взяла курс на розвиток економіки й інтеграцію до європейської співдружності, освіта має відповідати світовим стандартам. "Відповідно до європейських стандартів, освіченою є людина, яка оволоділа не лише професією. Незважаючи на зміст навчання, навіть на його тривалість, Україна поки що далека від рівня ряду показників, властивих економічно розвинутим країнам. Говорячи про реформування освіти України, можна зробити висновок, що вона може бути успішною, якщо використовувати три джерела знань: адміністративну статистику, соціологічні дослідження й експертний аналіз. За об'єктивного ж підходу теперішній стан освітянської і наукової галузей далекий від бажаного. І тут справа не в освітянах та науковцях, і навіть не в керівництві відповідної галузі. Річ у переважно низькому інтелектуальному рівні представників вищої влади та відсутності національної спрямованості політики в державотворенні.Чимало є привабливого в реалізації Болонської декларації: це і дворівневість системи підготовки фахівців (бакалавр, магістр), це й уніфікація напрямів і спеціальностей підготовки, це і вдосконалення системи оцінювання знань студентів за так званою Європейською кредитно-трансферною та акумулюючою системою ЕСТS, це і мобільність студентів і викладачів, автономізація університетів тощо.Позитивний наслідок від приєднання до європейських цінностей не в формальному копіюванні того, що реалізується в країнах-учасницях, а в запозиченні кращого, що там напрацьовано та гармонійно і ефективно може поєднатися із здобутками національної вищої освіти.Нагальною є і зміна структури навчального процесу в бік зменшення аудиторного навчання і збільшення самостійного навчання студентів та індивідуальної роботи. Одночасно це потребує й істотного коригування сутності, змісту і технологій навчально-методичного забезпечення. Те, що відбувається у нас під гаслом новацій у вигляді дистанційної чи якоїсь кореспондентської форми навчання, інколи і вже випробуваної заочної, дискредитує нашу вищу освіту, знижує її якість і авторитет як в Україні, так і поза її межами.Потребує невідкладного, в тому числі і законодавчого, врегулювання структура вищих навчальних закладів. Сьогодні в Україні відбувається малообгрунтоване нагромадження закладів різних форм і статусів: училища, технікуми, коледжі, інститути, академії, університети та ще й різних форм власності. Складною проблемою для підняття якості вищої освіти в Україні є сучасний стан науково-дослідницької діяльності вищих навчальних закладів.І насамкінець. Перехід до інноваційної економіки означає рух до економіки, побудованої на нових знаннях, які, як засвідчує досвід європейських країн, потребують неформального поєднання освіти, науки інновацій. В Україні ці три складові роз'єднані між собою. Для створення сприятливого інноваційного середовища потрібна чітка, цілеспрямована державна політика, здійснення якої з огляду на  рівень теперішньої політичної еліти, для якої людський капітал мало що означає, залишається під великим сумнівом. Що робити за такої ситуації - питання риторичне.

Питання 7. Психологічна характеристика пізнавальних процесів у студентському віці. Студентський період життя людини припадає переважно на період пізньої юності або ранньої дорослості, який характеризується оволодінням усім різноманіттям соціальних ролей дорослої людини, отриманням права вибору, набуття певної юридичної та економічної відповідальності, можливості включення в усі види соціальної активності, здобуттям вищої освіти та опануванням професією. Головними сферами життєдіяльності студентів є професійне навчання, особистісне зростання та самоствердження, розвиток інтелектуального потенціалу, духовне збагачення, моральне, естетичне і фізичне самовдосконалення. Студентський вік – надзвичайно важливий період становлення «Я-концепції» як ядра особистості. На психологічному рівні зі вступом до ВНЗ у студентів спостерігається емоційна нестабільність, поява зовнішніх та внутрішніх конфліктів, ціннісно сміислова невизначеність, та значні зміни «Я-концепції» (уявлення особистості про себе): включає у себе 1) когнітивний компонент(я-образи), 2) емоційно-ціннісний компонент(самооцінка) 3) поведінковий. Новоутворенням періоду пізньої юності є професіоналізація вищих психічних функцій: відчуття(максимальний розвиток зорової та слухової чутливості), сприймання(розвивається спостережливість до себе та інших), увага(переключення, вибірковість), пам'ять(короткочасна та оперативна), мислення(теоретичне), інтелект(зростає, розширюється кругозір). Також розвивається емоційно-вольова сфера - розвиток вищих почуттів (інтелектуальних, моральних, естетичних). Фізичний розвиток: мязова сила, витривалість, швидкість реакції. Однак у студентському віці буває ще й відома проблема: не кожен студент сповна реалізує великі потенційні можливості досягнення високого рівня розвитку моральної, інтелектуальної та фізичної сфер. Це пояснюється як недостатнім розвитком у 17-19 річних здатності до свідомої регуляції власної поведінки, так і прихованою ілюзією, що це зростання сил буде тривати «вічно», що краще життя ще попереду і всього омріяного можна легко досягнути. Цьому сприяє і більша «свобода» у процесі навчання, послаблення педагогічного контролю. Через недостатній життєвий досвід деякі студенти плутають ідеали з ілюзіями, романтику з екзотикою тощо. Як наслідок цього, окремі студенти навчаються «від сесії до сесії», не виявляють особливої активності у навчанні та громадському житті, не мають потреби в самоосвіті та самовдосконаленні. Їхня увага переважно зосереджується на гедоністичних захопленнях. (часть по конспекту)

8. Психологічний аналіз особистості викладача вищої школи

Соціально-психологічні характеристики – це цілеспрямованість, науковий світогляд, громадянська позиція, патріотизм, любов і повага до дітей, педагогічний такт, товариськість, адекватна самооцінка, самовладання.

Від уміння педагогом організувати навчально-розвиваючо-виховний процес залежить успіх у подальшій діяльності вихованців. Поняття особистості педагога безпосередньо пов`язане з його положенням у педагогічному світі, громадськості, суспільстві. Особистість педагога формується і проявляється у колективі і через колектив, через найближче оточення, через суспільство загалом. Педагог відіграє соціальну роль, виконує соціальну функцію. Саме діалогічні стосунки з іншими дозволяють йому розуміти їх, розуміти соціальну відповідальність як переконання, мораль, а не тільки як юридичну і дисциплінарну відповідальність. Для педагога-особистості властива повага до себе і до інших, сприйняття різних поглядів. Для студентів – це наставник, старший товариш, порадник, носій знань, культури, моралі, котрий може і хоче зрозуміти, допомогти; це і авторитет, якого не можна „обійти", який так само вимогливий до себе як і до учнів; Властивості педагога: об`єктивне сприймання реальності; прийняття себе і інших, світу загалом такими, якими вони є; неегоцентричність; розвиненість творчих здібностей; моральні критерії поведінки, дії; орієнтація на духовні цінності; відносна незалежність від соціального оточення; поцінування цілей педагогічного процесу і засобів їх досягнення; Разом з тим особистість виступає і як індивідуальність, яка втілює у собі систему суспільних відносин, реалізує історичну специфіку даної соціальної культури в культурі індивідуальній". Якості, що характеризують педагога-особистість: особисті цінності, моральність особистості, особиста відповідальність, гідність особистості, відчуття себе частиною суспільства і культури, самостійність прийняття рішення, здібність до вчинків, духовна спрямованість, виявлення волі у відстоюванні власних переконань, світогляд як „діалогіка культур". Психологічна підготовка особистості до праці: формування прагнення сумлінно і відповідально працювати, усвідомлення соціальної значущості праці як необхідного обов`язку і духовної потреби людини, бережливе ставлення до результатів праці та до людей праці, творчий підхід до праці.

9. Психологічна характеристика «я-концепції» студента та особливості її розвитку у процесі навчання.

Розвиток студента – майбутнього вчителя як особистості є найважливішою функцією навчального процесу у ВНЗ. Особливу увагу слід надавати формуванню позитивної „Я – концепції" студента як центрального утворення його особистості. Під „Я-концепцією" майбутнього фахівця розуміється складна динамічна система уявлень студента про себе як особистість і суб'єкта навчально−професійної діяльності, яка містить у собі взаємопов'язані і взаємозумовлені компоненти: „Образ −Я", що розкриває неповторність самосприйняття через фіксацію студентом певної соціально−рольової позиції і настанов щодо себе; „Ставлення −Я", яке визначається самооцінкою професійно−педагогічних здібностей і особистісних якостей і може викликати виявлення певних емоційно−ціннісних проявів; „Вчинок −Я", спрямований на самовиявлення і самопрезентацію власного „Я", або прояв певної захисної дії, коли є „посягання" на цінність і цілісність сформованого уявлення про себе.

„Я-К" забезпечує внутрішню узгодженість особистості, відносну стійкість її поведінки. Вона багато важить у професійному зростанні студента. Цей психологічний феномен розглядається як наслідок і умова перебігу взаємин студента з викладачами. Через механізм оптимізації міжособистісних взаємин у системі „студент-викладач" можна ефективно впливати на формування „Я-К" майбутнього вчителя у період його професійного навчання.

Позитивна «Я-концепція» студента характеризується -висока когнітивна складність і диференційованість «Образу-Я»; професійно-рольова ідентифікація; внутрішня цілісність і узгодженість між модальностями «Я-реальне», «Я-ідеальне», «Я-дзеркальне»; відносна стійкість, стабільність уявлень про себе як особистість і майбутнього педагога; переважання серед них моральних суджень і загальний позитивний їх характер.

Негативна «Я-концепція» характеризується когнітивною простотою і недостатньою розрізненістю елементів «Образу-Я»; браком конструктів, що вказують на професійно-рольові настанови, обмеженістю лише формально-функціональними ознаками (успішність, ставлення до навчання тощо); суперечливістю «Образу-Я», критичною неузгодженістю між «Я – реальним» і «Я – ідеальним», високою його мінливістю і ситуативністю.