(Земні Ангели йдуть за Тік-Тіком та Тук-Туком, підходять ближче до інших жителів Острова і вклоняються їм на знак вітання. Жителі вклоняються у відповідь і пригощають прибульців напоями та плодами)

Тік-Тік: Продовжим нашу вічну тему – про бібуль!.. Подейкують, до речі, у народі, що якось впав бібуль на голову ученому одному... Так той учений тут же, просто зразу, на генія увесь перетворився! І, бібулем ударений надійно, закон якийсь відкрив із переляку. А все тому, що наш бібуль... (хором із Тук-Туком) – це сила!

Тук-Тук: У нас є Бог Бібуля. Ми йому дари приносим щедрі. І за це... наповнює він щастям наші долі!..

Земні Ангели: Цікавим можна визнати це все... Але, наскільки нам відомо, тут Рай Земний із іншої причини...

Тік-Тік: І справді з іншої?.. Не може цього бути!!. А ви, до речі, ще імена свої нам не сказали. Мене Тук-Туком величають, а поруч – мій сусід Тік-Тік. То хто ж ви? Звідки ви, чужинці симпатичні? Розкажіть скоріш про себе! Чи відмічають Свята Життя в тім краї, що рідним є для вас?

Земні Ангели: Для нас життя – найбільше свято. Ми знаємо, для чого нам воно дається...

Тук-Тук: Я бачу, що ви – наші люди. Тік-Тік, ось хоч, наприклад, як вип'є часом Вогняную Воду, так зразу ж філософствує про сенс буття!..

Тік-Тік (сором'язливо): Та ні, Тук-Тук, ти явно перехвалюєш мене... Я, чесно кажучи, іще не знаю, чого прийшов на цюю землю. Не знаю майже завжди я, куди себе подіти. І так мені стає від того сумно!.. Хоч вішайся... комусь на шию!.. А хоч топись.., як риба у ставку... (посміхається)

Земні Ангели (усміхнено-доброзичливо): Все має місію свою. І навіть Острів, де ми знаходимося з вами зараз... Якщо не знаєш, для чого живеш, то не живеш, а тільки... виживаєш!.. Та варто лиш замислитись і пошуки почати, – одного дня ти зрозумієш і відчуєш місію свою!.. І ось тоді твоє нове життя почнеться, і стане іншим світ в очах твоїх! Ти сам інакшим, кращим станеш!..

Тук-Тук: О так! Тік-Тік над цим замислиться!.. Але після обіду!.. Не вміє думати він на голодний шлунок... До речі, щоб цікавою зробити екскурсію, що тільки почалася, зверну увагу вашу он на того чолов'ягу, що носа свого задирає аж до неба!..

СЦЕНА 3

(Звучить космічна музика. Тук-Тук показує на високого худорлявого чоловіка вдалині, що, закинувши голову, дивиться на небо)

Земні Ангели (турботливо): І хто ж цей нерухомий чоловік? Він не застуджений? У нього, часом, не проблеми з носом? Можливо, носа гріє він на сонці?

Тук-Тук: Боюсь, проблеми в нього... з головою... Це – астроном Верхим. Завжди вирячується він у небо – то крізь трубу свою, а то і без труби. Здається, навіть...

Верхим (дивлячись на небо): ...Зорі! А можна чхнуть мені? Тихенько зовсім... Апчхи! О дякую вам, зорі, за ваше розуміння та інтелігентність вашу!..

Тук-Тук (скептично): ...Здається, навіть... чхнути він не може, не запитавши дозволу в зірок... По зорях кожен крок він свій звіряє. Але оскільки наш Верхим ніколи... не думає дивитися під ноги, то й натикається весь час на стіни, на стовпи, на скелі, на людей і на дерева. Того й чоло його завжди у синіх, наче небо, гулях...

(Продовжуючи дивитись на небо, Верхим повільно йде геть, спотикаючись об каміння, наштовхуючись по дорозі на дерева і людей та постійно вибачаючись)

Земні Ангели: Ну що ж, не будемо Верхиму заважати... Можливо, він пізніше сам повідає нам щось важливе... Хоча... якщо дивитися весь час на зорі, то завжди будеш спотикатись об каміння і не помітиш тих, хто ходить поруч, і не пізнаєш всіх красот... Землі!..

СЦЕНА 4

(Музика змінюється на драматичну, що здатна зворушити і навіть викликати сльози на очах. Повз тубільців повільно проходить зігнутий низькорослий молодий чоловік, що тягне на своїй спині велику тяжку колоду і дивиться виключно під ноги. Жителі по-різному реагують на появу Нізима: хтось – співчутливо, хтось зневажливо)

Тік-Тік (зітхнувши): Продовжимо екскурсію. А це (вказує на низькорослого чоловіка) – іще одна родзинка нашого Земного Раю. Цей чоловік – Нізим, на прізвище Колодоносець. Весь час він дивиться лише униз. І йде, і йде собі, ніколи не стоїть на місці. Так, не романтик він і на ногах своїх стоїть він завжди міцно. Хоча не бачить зір, зате ніколи й не спіткнеться. Ні, не тому, що береже свої він ноги: не хоче, щоб колода впала і зламалася зненацька...

Чекай Біди: Що ж, раз з'явився поміж нас Нізим, то, значить, жди біди... Це я, Чекай Біди, скажу вам точно, бо маю абсолютний нюх на негаразди і навіть на глобальні катастрофи. Я поясню вам, чом поява цього Нізима – недобрий знак. Коли одного разу дід його ось тут з'явився, то потім зразу випав дууууже сильний град. І кожна градина була така велика – аж із... гарбуз! (піднімає над головою величезний гарбуз, жителі йому аплодують; кладе гарбуз на землю і вдячно кланяється на всі боки одноплемінникам). І бібуля врожай тоді накрився мідним тазом... А без бібуля ми – не ми... Без бібуля ми втратим сенс свого життя! Життя без бібуля – то не життя, а тільки животіння... То, може, проженем Нізима звідси? Він – темна пляма на чолі Земного Раю!.. Він нас ганьбить в очах гостей заморських!.. Клянусь щелепою вставною: від нього можна лиш біди чекати!

Земні Ангели: Хіба ж до нього можна буть байдужим? Байдужість – ось хто є сестрою смерті... Не треба гнати звідси цього чоловіка! Давайте краще поговоримо із ним. (Земні Ангели, Тік-Тік та Тук-Тук підходять до Нізима). Скажіть, Нізим, навіщо Ви тягаєте весь час колоду... на Вашій спині – молодій та дужій?

Нізим (із гордістю): Оооо!.. Наш рід Колодоносців – особливий. В той час, як всі займались бібулями... (кидає швидкий осуджуючий погляд на одноплемінників і миттєво знову опускає очі), ....знайшли себе ми в іншому: в Колоді!.. Мій дід її тягав, і прадід, і прапрадід. І прапрапрадід, і прапрапрапрадід і... так далі вглиб віків далеких... Колода ця для мене – наче компас... Колода ця – то спадок мій від батька. Це все, що він залишив після себе. Не мав нічого більше, бідолашний. А отже – пам'ять це про мого батька. Він теж її тягав на спині. Під нею і помер, коли вона його зненацька... привалила... (швидко втирає сльозу)

Земні Ангели: Хто як живе, той так і помирає... Життя, що радісним було, завершується усмішкою на вустах і залишає по собі слід щастя на Землі!.. Нізим, Ви вибір маєте не схожим буть на батька! Бо Ви, Нізим, це – Ви!..

Нізим (пафосно, з достоїнством): Так, я – це я... А батько мій – герой, і я пишаюсь ним! Казати він любив, що сенс життя – в стражданні, і що страждати треба чесно і красиво!.. Тож я виконую всіх предків заповіт. Красиво й чесно буду я тягти свою колоду, від дня народження й до самого кінця!..

Земні Ангели: Мости існують між смиренністю і боротьбою. І треба вміти відрізняти, що у житті змінити можна й треба, а що і справді змінам не підвласне. Колода змушує дивитись лиш під ноги, вона Вам заважає дихати на повні груди і зорі бачити, що є над Вами. А Ви не думали, Нізим, ніколи, що є у світі щось іще, окрім колоди: що не калічить спину, а дарує спині крила! І що, крім Вас, колода Ваша більш нікому не потрібна. Але комусь, ми впевнені, потрібні Ви. Не раб-Нізим, а той Нізим, що вміє бути вільним – від долі, що він сам собі й придумав!.. Вам треба подружитися із астрономом і досвідом з ним радо обмінятись.

Нізим: Із астрономом? В нього також є колода?.. Надіюсь, не колода карт... Бо я ненавиджу азартні ігри... І тих, хто грає в них...

Тік-Тік: Нема колоди у Верхима. Ніякої. Але якби вона у нього і була, крізь неї він вирячувався б на зірки свої кохані, неначе в телескоп!..

Тук-Тук: А я дивився би у телескоп не на зірки, а на жінок, коли вони у нашім озері приймають вааанну. От де краса! Зіркам із нею не зрівнятись!

(Тук-Тук, Тік-Тік, а вслід за ними й інші тубільці, невимушено регочуть)

Нізим (хапаючись за свій поперек): Щось я втомився... Щось у серці колить... Тож відійду в сторонку. До дерева на хвильку притулюся, а там піду і далі...

Куди-б-Піти: Куди ж підеш, Нізим?.. Це я тебе питаю, твій кум, якого звать Куди-б-Піти. Ти ж знаєш, я завжди про подорожі мріяв! Але, на жаль, усе життя лиш спину гну свою на цьому острові – так майже, як і ти... Куди ж тепер підеш, Нізим?

Нізим: Не знаю я... Колода вкаже...

(Нізим продовжує іти, тягнучи на спині свою колоду. Земні Ангели намагаються йому допомогти нести його ношу, але у відповідь Нізим кричить: “Моє! Я сам!! Не заразіть хворобами мою Колоду! Геть руки від мойого спадка!”

Нізим іде геть під співчутливі погляди Земних Ангелів)

Сцена 5

(музика змінюється на місцеву святкову)

Тік-Тік (зневажливо махнувши у той бік, куди пішов Нізим): Продовжимо екскурсію на тому, що... На чому б ще увагу вашу зупинити? (замислюється) Ооо!! Ходімо на плантації бібуля! Енергія у нього пречудова! А смак – ще кращий! До речі, десь у мене в штанях один бібуль, можливо, завалявся! Його вам зараз неодмінно покажу! (старанно риється у кишенях, навіть вивертає їх кілька разів, але нічого там не знаходить). На превеликий жаль, здається, люди добрі, забув я свій бібуль сьогодні вдома... Бібуль – то дивна річ... Якщо він є, то раптом бац – його й нема!.. (безпорадно розводить руками)

(У сторонці вже стоїть Біла Вовчиця. Помітивши Земних Ангелів, каже сама до себе, а чи то до глядачів:)

Біла Вовчиця: Я знаю їх... Я їх впізнала серцем... Весь біль Землі – у них в очах... І вся надія також... Вони – чарівники! Думки і фрази їхні в житті реальнім втілитися можуть!.. Це означає те, що діалог із Долею Землі... вже розпочався!.. Що ж, слава Богу!.. Більше я не одинока...

(Біла Вовчиця підходить до Земних Ангелів, вклоняється їм на знак привітання та поваги і торкається їхніх крил, що є видимими лише для неї)

Тік-Тік (хоче відрекомендувати гостям Білу Вовчицю): А це...

Земні Ангели: Ми знаєм, хто вона. Ця дівчина – шаманка ваша. До речі, наймолодша серед всіх земних шаманів. Її ім'я – Вовчиця Біла. Вона – така ж, як ми...

Тік-Тік: Ви теж... шамани? Ой! Я вас уже боюся... (сміється) Звичайно ж, я жартую... Але скажіть нарешті всім нам чесно, хто ви!..

Земні Ангели: Ми – як мости між мудрим Небом і сердечною Землею... Ми... – Ангели Земні...

Тік-Тік: Хто-хто?.. На вигляд – наче люди ви... Де ж ваші крила? (намагається намацати крила за спинами Земних Ангелів, але марно)

Земні Ангели: Їх бачать тільки ті, хто є такі ж, як ми... Всі інші... просто вірять нам, бо наші світлі справи – це інші наші крила, що помітити не так вже й важко... Але лише тоді, як є таке бажання...

Тік-Тік: Ой, як цікаво!..