Зміст

Вступ

Розділ І. Податкова система України та місце в ній місцевих податків

1.1.Податкова система і принципи її побудови

1.2.Структура податкової системи

1.3. Фінансова відповідальність за порушення податкового законодавства

Розділ ІІ. Особливості правового регулювання місцевих податків та зборів

2.1. Поняття та головні ознаки податку

2.2. Класифікація податків і зборів

2.3. Місцева система оподаткування та принципи її формування

2.4. Види і особливості місцевих податків і зборів

Розділ ІІІ. Правовий режим місцевих податків

3.1. Поняття правового режиму

3.2. Види місцевих податків

3.3. Платники місцевих податків та зборів

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Проблема нестачі фінансових ресурсів в органах місцевого самоврядування та нестабільність їхніх дохідних джерел останнім часом набула загальнодержавного значення. Ні для кого не секрет, що найбільш стабільними доходами – є податкові надходження.

Останніми роками набула загальнодержавної ваги проблема нестачі фінансових ресурсів в органах місцевого самоврядування, що не дозволяє їм ефективно виконувати покладені на них функції. За таких умов серйозним чинником стабілізації економічної ситуації в країні має стати перегляд механізму формування доходів місцевих бюджетів. Основною передумовою фінансової автономії місцевих органів влади є наявність у них прав на прийняття рішень у сфері фінансів, до найважливіших серед яких належить право на встановлення місцевих податків і зборів.

Слабкість дохідної бази місцевих бюджетів, а також наявність суттєвих проблем внаслідок недосконалості законодавства у сфері місцевого оподаткування є характерними для місцевих фінансів України. Подальшу розбудову української економіки на шляху до ринкових методів господарювання неможливо уявити без глибокого дослідження і удосконалення податкової діяльності держави. Система місцевих податків і зборів, будучи складовою частиною податкової системи України, має оцінюватися як самостійне джерело доходів місцевих бюджетів.

Питанням місцевих податків і зборів в економічній літературі та їх правовому регулюванню приділялась увага в різні періоди науковцями-дослідниками. Значну увагу проблемам визначення ролі місцевих податків і зборів і формування місцевих бюджетів приділяють так вітчизняні науковці: О.П.Кириленко, А.І. Крисоватий, В.А. Валігура , М.Б. Лаврів, Н.М. Ткаченко , Т.М. Горова, Н.О. Ільєнко, В.Г. Бєляєв, Галько В.В., Т.В. Городецька, І.П. Лопушинський, С.В. Гончаренко, Г.І. Євтушенко, В.І. Кравченко, М.П. Кучерявенко, І.О. Луніна, О.О. Сунцова та ін. Але не дивлячись на широке висвітлення питань, і досі залишається не вирішеними правові проблеми удосконалення інституту місцевого оподаткувння.

Закономірність функціонування місцевих фінансів полягає у тому, що основним засобом формування доходів місцевих органів влади є місцеві податки i збори.

Першим нормативно-правовим актом, який відновив рух місцевого самоврядування в Україні, заклав передумови для децентралізації бюджетної системи та формування автономних місцевих бюджетів, стала Європейська хартія про місцеве самоврядування, яку ратифіковано в Україні у 1997 р.

У статті 9 Хартії зазначено, що "органи місцевого самоврядування мають право в рамках національної економічної політики на свої власні адекватні фінансові ресурси, якими вони можуть вільно розпоряджатися в межах своїх повноважень", причому їх обсяг має відповідати функціям, які покладаються на місцеві органи влади.

Наступним фундаментальним актом, який закріпив за органами місцевого самоврядування право на певні фінансові ресурси, стала Конституція України 1996 р., яка встановила, що "матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Після проголошення незалежності в Україні створюється власна система місцевого оподаткування. Так, зокрема, у Законі “Про місцеве самоврядування в Україні” передбачене право місцевих рад запроваджувати на своїй території мiсцевi податки i збори. Законодавча ж регламентація порядку справляння місцевих податків і зборів в Україні була проведена разом із прийняттям Декрету Кабінету Міністрів “Про мiсцевi податки i збори”, Закону України “Про систему оподаткування”, Бюджетний Кодекс та низки інших нормативних документів.

Слід зауважити, що, незважаючи на здобуття незалежності, Україна за інерцією будувала бюджетні відносини за моделлю, успадкованою від радянської доби. Бюджетні відносини тривалий час регулювалися Законом України "Про бюджетну систему" (1995 р.), що застарів і потребував удосконалення відповідно до вимог часу та соціальних потреб в умовах реформування суспільно-економічних відносин. Даний Закон ґрунтувався на засадах радянської системи державних фінансів, був неспроможний реалізувати проголошені Конституцією України та Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" принципи стосовно сфер діяльності, правового статусу, повноважень і відповідальності органів місцевого самоврядування щодо розв'язання питань місцевого значення.

Бюджетна система України і міжбюджетні відносини будувалися за принципом "бюджетної матрьошки" ("бюджету в бюджеті"), тобто кожний нижчий місцевий бюджет було включено до наступного і так аж до державного бюджету.

В Законі України “Про систему оподаткування” визначається (стаття 13), що в Україні справляються:

• загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі);

• місцеві податки і збори (обов'язкові платежі).

Існування місцевих податків і зборів відповідає в першу чергу інтересам територіальних громад, від імені яких діють органи місцевого самоврядування, оскільки такі платежі є виключно їх фінансовою базою. Виходячи з цього, метою введення місцевих податків і зборів є забезпечення місцевих органів влади коштами, необхідними для здійснення їх завдань і функцій, що перебувають у їх самостійному розпорядженні і концентруються у відповідних бюджетах.

Функціонування місцевих фінансів як інструменту реалізації місцевого самоврядування регламентується законодавчими, нормативно-правовими та інструктивними документами.

Місцеві фінанси є важливою фінансово-правовою категорією, в основу якої покладено систему фінансових правовідносин. Ці відносини виникають під час утворення, розподілу та використання місцевих фінансових ресурсів.

Держава бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, фінансово підтримує місцеве самоврядування. Витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади, компенсуються державою".

Мета і задачі дослідження. Метою роботи є з’ясування правової природи, змісту і сутності правового режиму податкової інформації в Україні та розроблення пропозицій щодо подальшого його вдосконалення.

Для досягнення зазначеної мети в дисертації вирішуються такі основні задачі:

– окреслити історіографію дослідження правового режиму податкової інформації у вітчизняній правовій доктрині;

– надати авторське визначення поняття «податкова інформація» та виокремити її основні ознаки;

– визначити поняття «правовий режим податкової інформації» та виокремити його основні ознаки;

– здійснити класифікацію податкової інформації;

– надати характеристику елементів правового режиму податкової інформації;

– визначити основні тенденції розвитку правового режиму податкової інформації;

– внести пропозиції щодо вдосконалення правового режиму податкової інформації.

Об’єктом дослідження виступають інформаційні відносини в податковій сфері.

Предметом дослідження є правовий режим податкової інформації в Україні.

Методи дослідження. У роботі використовуються як загальнонаукові методи пізнання об’єктивної дійсності, що базуються на діалектичному підході до об’єкта, який досліджується, так і окремі спеціальні методи наукового пізнання. За допомогою логіко-семантичного методу й методу сходження від абстрактного до конкретного поглиблено понятійний апарат, а також визначено зміст правового режиму податкової інформації. Застосування порівняльно-правового методу дало можливість проаналізувати тенденції розвитку правового режиму податкової інформації (підрозділ 3.1). Методи класифікації й групування використовувалися для дослідження видів податкової інформації та видів правового режиму податкової інформації (підрозділи 1.2, 2.2). Формально-правовий і діалектичний методи застосовані при дослідженні стану наукової розробленості та напрямів державної політики щодо підвищення ефективності правового режиму податкової інформації в Україні (підрозділи 1.1, 3.2). Структурно-функціональний метод дозволив виокремити та охарактеризувати елементи правового режиму податкової інформації (підрозділ 2.3). Шляхом використання методу документального аналізу опрацьовано відповідні нормативно-правові акти та розроблено наукові рекомендації щодо вдосконалення нормативно-правового регулювання суспільних відносин у сфері податкової інформації.

Нормативну основу дослідження складають Конституція України, чинні законодавчі й інші нормативно-правові акти, які регулюють суспільні відносини у сфері податкової інформації. Науково-теоретичне підґрунтя дисертації становлять наукові праці фахівців у галузі філософії, загальної теорії держави і права, інформаційного права, фінансового права, податкового права, інших галузевих правових наук.

Емпіричну основу дослідження становлять узагальнення судової практики, політико-правова публіцистика, довідкові видання, статистичні матеріали.

Отже, місцеві податки і збори можна визначити як обов’язковий платіж, що справляється на певній адміністративно територіальній одиниці та сплачується до місцевих бюджетів для виконання остатніми покладених на них функцій.

Метою курсової роботи є розкриття суті і значення місцевих податків і зборів, однак не з точки зору зарахування їх до місцевих бюджетів (до них зараховується і деякі загальнодержавні податки), а виходячи з повноважень місцевих органів влади щодо їх встановлення та ролі місцевих податків формуванні доходної частини місцевих бюджетів, а також їх роль у податковій системі України.

Розділ і. Податкова система України та місце в ній місцевих податків

Сукупність загальнодержавних та місцевих податків та зборів, що справляються в установленому Податковим кодексом України порядку, становить податкову систему України.

Починаючи з 2011 року (після прийняття Податкового кодексу) в Україні діє 135 платежів (податків, зборів та ін.) — що є найгіршим показником у світі.

Поняття податкової системи не є винятково категорією податкового права. Вона посідає визначене, комплексне, граничне положення на стику бюджетного й податкового права. З одного боку, податкове право регулює відносини надходження коштів до дохідної частини бюджетів, але з другого - це фактично і становить відносини формування дохідної частини бюджетів, що регулюються бюджетним правом. Здебільшого використовують бланкетні норми, і бюджетними правовідносинами не деталізуються особливості надходження до бюджетів доходів у вигляді податків і зборів. Проте використання податків і зборів передбачає закріплення їх за певними видами бюджетів, розподіл коштів між відповідними бюджетами, що вже потребує поєднання бюджетних і податкових норм. Відповідно до цього потрібно розрізняти зовнішню і внутрішню форми існування податкової системи. Зовнішня форма виявляється в особливостях розподілу податків за відповідними бюджетами і надходження їх до централізованих державних фондів, внутрішня - охоплює відносини щодо справляння податків і зборів і фактично включає видовий перелік обов’язкових платежів податкового характеру.

При визначенні податкової системи важливо розмежувати два підходи до її розуміння. З одного боку, податкова система - це сукупність податків, зборів, платежів, яка виступає як механізм визначених, законодавчо закріплених важелів акумуляції доходів держави. У цьому разі вона може збігатися із системою податків, зборів, платежів, і акцент треба робити на матеріальній ознаці податкової системи, що забезпечує механізм дії податків.

Однак податкова система охоплює і досить широкий спектр процесуальних відносин щодо встановлення, зміни, скасування податків, зборів, обов’язкових платежів, забезпечення їх сплати, організації контролю і встановлення відповідальності за порушення податкового законодавства. Це ніби тіньова, проте не менш важлива частина податкової системи.

Отже, в широкому розумінні податкова система є сукупністю законодавчо закріплених у державі податків, зборів і платежів; принципів, форм і методів їх установлення чи зміни, скасування; дій, що забезпечують їх сплату, контроль і відповідальність за порушення податкового законодавства.

Податкову систему України можна представити у вигляді трьох основних підсистем:

• підсистема оподаткування юридичних осіб

• підсистема оподаткування фізичних осіб

• збори в державні цільові фонди

Усі ці підсистеми знаходяться в тісному взаємозв'язку між собою, їх складають одні структурні елементи: прямі податки, непрямі податки, а також інші податки і збори.

1.1.Податкова система і принципи її побудови

Оподаткування здійснюється відповідно до певної системи, яка приймається в країні та використовується з метою реалізації функцій оподаткування. Структура податкової системи, принципи її побудови та напрями розвитку визначаються багатьма факторами.

У науковій літературі немає єдиного підходу до визначення змісту поняття "податкова система". Найважливіші підходи, що розкривають зміст аналізованого поняття, містять такі положення.

1. До складу податкової системи входять всі види податків, зборів та інших обов'язкових платежів, які встановлено чинним законодавством і запроваджено в країні.

2. Податковою системою визначається перелік суб'єктів, на яких покладається виконання функцій у сфері оподаткування.

3. Податкова система установлює порядок проведення операцій з оподаткування.

Ґрунтуючись на вищенаведених положеннях можна дати таке загальне визначення: податкова система визначає суб'єктів податкових відносин, сукупність податків, зборів (обов'язкових платежів) та порядок проведення операцій з оподаткування.

Законодавством встановлюються як перелік податків, такі суб'єкти їх стягнення. Регламентуються також права і обов'язки платників, повноваження органів, за якими закріплюються функції держави зі справляння податків і зборів. Податковою системою регулюються відносини між платниками та органами державної виконавчої влади зі стягування податків. Передбачаються умови надання пільг і застосування санкцій у сфері оподаткування. Визначаються важелі податкового стимулювання напрямів економічної діяльності та пріоритетних соціальних програм.

Податкова система – це, з одного боку, сукупність податків і зборів, що утворюють систему, побудовану згідно з визначеними принципами, прийнятими в країні з метою реалізації функцій оподаткування. З іншого – вона регламентує порядок проведення операцій з оподаткування відповідно до прийнятої системи.

До суб'єктів оподаткування належать, з одного боку, держава, з іншого – платники податків. Платниками є фізичні та юридичні особи, на яких, згідно із законодавством, покладено обов'язки утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), пеню та штрафні санкції. Разом з тим, особливістю операцій з оподаткування є те, що функції з проведення контролю та стягнення податків, а також застосування штрафних санкцій, виконують спеціально створені для їх виконання органи державної виконавчої влади. Це, як правило, державна податкова служба, митні органи та правління державних цільових фондів, місцеві органи влади, державне казначейство та ін.

До посередників належать фінансові установи (комерційні банки, страхові компанії, біржі, аудиторські фірми та ін.), які забезпечують проведення операцій платників, державні казначейства (в країнах, де їх створено). Посередники виконують доручення платників з перерахування податків і зборів до відповідних державних фондів, проводять експертне оцінювання активів, які є податковою заставою, вживають заходів з продажу майна боржників та ін. В окремих випадках виконання функцій з обслуговування платників у зарубіжних країнах передається недержавним фірмам і навіть приватним особам.

Особливої уваги заслуговує визначення сукупності податків, зборів (обов'язкових платежів). У кожній країні установлена певна їх кількість за визначеними видами і формами. Як правило, така сукупність формується в процесі тривалого історичного періоду і відображає економічні, соціальні та політичні умови розвитку країни. Основні принципи побудови податкової системи показано на рис. 1.1. Важливим є те, що податкова система постійно вдосконалюється. Вона може піддаватися докорінній перебудові (реформуванню) або незначному покращанню.

Для розвитку податкової системи характерні як загальні закономірності оподаткування в цілому, так і специфічні особливості, властиві для окремих країн. Зокрема, до загальних рис податкових систем можна віднести застосування прямого та непрямого оподаткування.

Залежно від способів вилучення податків всі вони поділяються на дві групи: прямі та непрямі. Таке розмежування використовують з метою встановлення раціональної для відповідного рівня розвитку країни системи оподаткування. Адже впровадження різних способів стягнення податків має найбільшою мірою відповідати умовам розвитку країни: життєвому рівню населення, стану розвитку економіки, наявності досконалого механізму стягнення податків, податковій культурі та ін. Тому впровадження і використання відповідних для досягнутого рівня розвитку країни способів оподаткування є однією з найбільш важливих задач податкової політики.

Прямі податки безпосередньо накладаються на певного платника, який може бути як фізичною, так і юридичною особою. При цьому оподаткування пов'язане з визначеними об'єктами (доходами, власністю / розпорядженням на рухоме та нерухоме майно або з проведенням визначеної діяльності). Зовсім не обов'язково, щоб активи використовувалися з метою одержання прибутків. Прямі податки (крім податків на доходи), по суті, накладають на активи (діяльність), що дають можливість отримувати доходи. В окремих випадках прямі податки накладаються за завдання шкоди навколишньому природному середовищу та за використання державних природних ресурсів. Таким чином, прямі податки – це податки, які безпосередньо накладаються на певного платника, що одержує доходи, використовує визначене майно або здійснює діяльність, яка підлягає оподаткуванню.

Прямі податки поділяються на особисті та реальні. До особистих належать податки, що установлюються на ту чи іншу особу, яка одержує доходи або здійснює певну діяльність. Зокрема, це податок на прибуток підприємства, прибутковий податок з громадян, податок на промисел, що стягується з конкретного суб'єкта, та ін. Реальні податки – це податки на певне майно. Якщо воно є власністю суб'єкта, тоді він визнається платником такого податку. При цьому виплаті підлягає сума податку незалежно від того, чи використовується майно з метою одержання доходів. До реальних податків належать: податок на землю, податок на нерухомість, транспортний податок, податок з власників тварин та ін.

Непрямі податки за способами вилучення помітно відрізняються від прямих. Найсуттєвішими відмінностями є те, що:

– це податки, які накладаються безпосередньо не на платників, а установлюються на окремі товари та послуги, що купуються споживачами;

– непрямі податки можуть установлюватися безпосередньо і на платника, але при цьому вони залежать не від обсягів його доходів чи вартості активів, а від суми операцій з обороту продукції або величини доданої вартості;

– ці податки є обов'язковими відрахуваннями до державних цільових фондів, метою яких є вирішення певних макроекономічних або соціальних задач, але вони безпосередньо не пов'язані з діяльністю платника;

– сума таких податків входить до складу ціни продукції, що нараховується на ціну реалізації, обчислену на основі показників діяльності підприємства.

Формування ціни продукції, до складу якої включено непрямі податки, можна зобразити таким чином:

де Ц – ціна продукції;

С_в – собівартість продукції;

П – прибуток;

П_н – непрямі податки.

Отже, непрямі податки сплачують споживачі. Підприємство, що виробляє та реалізовує продукцію, включає непрямі податки до складу ціни реалізації. Після продажу продукції одержана частина доходів перераховується підприємством до державного бюджету.

Непрямі податки пов'язані з оподаткуванням не доходів або майна платника, а його споживання, товарного обороту або інших показників (наприклад, фонду оплати праці, що формується на підприємстві). Збори до державних цільових фондів (зокрема, фондів соціального страхування), як правило, не вважаються у нашій країні непрямими податками. Але і прямими податками їх можна назвати тільки умовно. Адже ці збори безпосередньо не пов'язані з обсягами доходів, величиною активів та особливостями діяльності платників. Тому більш доцільно такі виплати зарахувати до непрямого оподаткування. Беручи до уваги вищезазначене, можна дати таке визначення: непрямі податки – це податки, що нараховуються на продукцію (товари, роботи, послуги) та входять до складу Її ціни, накладаючись на вартість цієї продукції. До непрямих податків умовно належать також обов'язкові відрахування до державних цільових фондів.

Механізм вилучення доходів у системі непрямого оподаткування є складовою ціноутворення. При цьому, податки не накладаються на витрати або прибуток підприємства. Цим непряме оподаткування відрізняється від прямих податків. Підприємство не бере участі у створенні вартості, що стягується у формі непрямих податків. Воно є лише агентом передавання одержаної від покупця вартості до державних фондів.

Як правило, до непрямих податків зараховують акцизи спеціальні й універсальні, а також мито. Спеціальні акцизи – це обов'язкові збори, що установлюються на окремі товари і послуги. До них належить продукція спиртової промисловості, вино, пиво і тютюнові вироби, автомобілі, хутро, електронне обладнання та ін. Універсальні акцизи – це, насамперед, податок з обороту та податок на додану вартість. Мито – це податки, що стягуються у разі проведення таких операцій, як укладання договорів, продаж цінних паперів, перевезення товарів через державний кордон та ін. Розрізняють ввізне (імпортне) та вивізне (експортне) мито, а також державне мито. До непрямих податків відносять також гербовий збір, мито зрівнювальне, патентне, преференційне, протекціоністське, транзитне та ін.

Пряме оподаткування має як позитивні, так і негативні риси. Його перевагами є те, що за допомогою прямих податків установлюється прямий зв'язок між доходами платника і виплатами до державних фондів. Вищий рівень доходів забезпечує збільшення відрахувань до бюджету. Разом з тим, пряме оподаткування є досить складним і потребує впровадження непростого механізму вилучення податків. Використання прямого оподаткування пов'язане з рівнем розвитку ринкової економіки. Чим більш зрілою вона є, тим доцільнішим стає використання прямих податків.

Дещо іншу роль відіграє непряме оподаткування. Останнє реалізується в структурі цін на товари та послуги. А джерелом їх сплати є кошти споживачів. Оскільки запровадження таких податків, як правило, призводить до підвищення цін на товари, то це є основою збільшення виплат споживачів до державних фондів. Механізм вилучення доходів реалізується через ціноутворення, а не безпосередньо шляхом стягнень доходів платників. Тому такі податки називають непрямими. Позитивними рисами непрямого оподаткування є відносно проста форма стягування податків, обмеженість примусових заходів щодо платників. До недоліків зараховують непропорційний розподіл величини стягуваного податку з-поміж населення, обмеження рівня доходів підприємців та ін.

Прямі податки установлюються безпосередньо на платника, та їх обсяги залежать від розмірів об'єкта оподаткування. Поряд з цим, особисті податки накладаються на платника (податок на прибуток, на промисел, податок з доходів фізичних осіб), а реальні – на об'єкт оподаткування, який є власністю або перебуває у користуванні платника (податок на землю, податок на майно). У межах кожної з цих груп формуються певні види оподаткування. Так, непрямі податки можуть охоплювати податок з обороту, податок з продажу, податок на додану вартість, акцизний збір та ін. Прямі податки використовуються у формі податків на доходи, майно, продукти споживання та ін. Установлення раціонального, найоптимальнішого співвідношення між різними видами податків здійснюється в процесі розвитку кожної окремої країни з урахуванням його специфічних особливостей.

У межах кожного з видів оподаткування використовуються підходи, що передбачають застосування різних форм податків. Так, податки на доходи поділяються на податки на доходи фізичних осіб (у деяких країнах – це індивідуальні податки) і податки на доходи підприємств (корпорацій). Вони тісно пов'язані між собою і потребують визначення й установлення найраціональніших співвідношень між ними. Адже податки, що сплачуються корпораціями, врешті-решт накладаються на споживачів, власників акцій та інших суб'єктів, пов'язаних з їх діяльністю. З іншого боку, корпорації – специфічні суб'єкти господарських відносин, і використання одержаних ними доходів є важливим для розвитку країни в цілому. Оподаткування (крім суто фіскальних мотивів) використовується у регулюванні таких процесів.

Здебільшого до складу податкової системи входять податки і збори, що установлюються на різних рівнях. У федеративних республіках це загальнодержавний (федеральний), республіканський (землі, території, штати) та місцевий рівні. В унітарних державах податкова система охоплює, як правило, загальнодержавні та місцеві податки.

Наприклад, у складі податкової системи Німеччини функціонують такі основні групи податків: федеральні, земельні та общинні. Загальна їх кількість досягає біля 40 видів. У Франції установлено два рівні податкових зборів – державний і місцевий. Податки у Великій Британії також поділяються на загальнодержавні та місцеві. Податкова система Японії охоплює 25 державних та 30 місцевих податків.

Нерідко місцеві податки установлюються законодавством штатів (земель). Так, у Німеччині землі мають повноваження установлювати та застосовувати закони з оподаткування. Разом з тим, є певні обмеження. Податок на рівні земель запроваджується тільки тоді, коли його не установлено на федеральному рівні. В основному до податків на рівні громад належать другорядні податки (податок на утримання собаки, ліцензії на полювання та рибну ловлю, податок на видовища, розлив алкогольних напоїв, церковний податок та ін.).

Рис. 1.1. Принципи побудови податкової системи

Крім поділу на загальнодержавні та місцеві податки і збори формування податкової системи передбачає застосування спеціальних режимів оподаткування. Особливості можуть запроваджуватися з метою забезпечення розвитку малого бізнесу, окремих галузей економіки, визначених операцій, що здійснюються суб'єктами підприємницької діяльності. Зокрема, для сприяння розвитку малого бізнесу використовуються спрощені системи оподаткування, надання патентів на ведення окремих видів діяльності, єдині податки, що замінюють декілька податків і зборів. До системи оподаткування зараховують також обов'язкові відрахування до державних цільових фондів. Нерідко у складі податкової системи в зарубіжних країнах враховуються особливості сільськогосподарської галузі.