2. Сестри милосердя у війнах хіх – початку хх ст.

Керуючись девізом «Турбота про хворих – справа особистого подвигу», сестри милосердя брали участь у всіх війнах Х1Х ст., припинивши свою діяльність лише з приходом до влади більшовиків. Велику роль у розвитку медсестринської справи відіграла Кримська війна 1853-1856 рр. і героїчна оборона Севастополя. Першою військовою медсестрою в народі вважають просту дівчину, матроську сироту Д. Л. Александрову, яка отримала прізвисько Даша Севастопольська. Коли почалися бої, вона продала свій будиночок і все майно, купила коня, воза, переодяглась у матроський одяг ( вчинок у ті часи нечуваний; мабуть тому, як сором'язливо свідчили сучасники, багато хто казали про неї недобре) і вирушила до місця бойових дій. В її арсеналі були вино, вода, оцет, ганчір’я. З цим дівчина, похожа на хлопчика, організувала на річці Альмі свій перев’язувальний пункт, де надавала допомогу пораненим і наливала їм чарку вина. «Це не простий хлопчик, а мабуть, янгол», - пошепки передавали поранені один одному; адже ж віз Даші був єдиним «медичним пунктом» на полі страшної битви!

Подальші 11 місяців облоги дівчина працювала поруч з Пироговим. «Перев’язуючи рани, ховаючи глибоко жах перед каліцтвом людської істоти, Даша одноманітно, але з великою переконливістю повторювало кожному: «Заживе..., затягнеться, зростеться...» І пораненим ставало легше від тихого дівочого голосу і співчутливих синіх очей», - писав про Дашу Пирогов у своїх листах дружині. Зараз бюст Даші Севастопольської поруч з бюстами видатних полководців і флотоводців прикрашає будівлю панорами «Оборона Севастополя», її ім’я надано школі медичних сестер на Кубі.

Рис. Бюст Даші Севасопольської

Треба додати, що простих жінок та дівчат, які надавали допомогу пораненим і носили воду на передові позиції в Севастополі було чимало, але не всі імена не зберегла історія.

Навесні 1854 р. поїхали в Крим для надання допомоги пораненим сестри Никольської общини і сердобольні вдови. Почувши про проект відправки жінок на війну, чиновники військових відомств учинили шалений опір: ”Не можна, розпуста!”, але дозвіл все ж таки видали. Починаючи з листопаду 1854 р. в Криму працювали 200 сестер милосердя Хресто-Воздвиженської общини. На відміну від чиновників, командування військами прийняло жінок з належним шануванням, тим більше, що їх допомога була потрібна, як ніколи.

Коли рахунок поранених йшов на тисячі, дії медичного персоналу на перев’язувальних пунктах здійснювалися за методом М. Пирогова.

До цього «на перев’язувальних пунктах поранених клали з нош, як доведеться. У штовханині і хаотичному безладі лунали стогнання, галас і останній хрип помираючих, а тут між пораненими блукали їх здорові товариші і просто зацікавлені. Лікарі і фельдшери зі смолоскипами, лихтарями, свічками кидалися від одного до іншого, не знаючи, кому спочатку допомогати, а кожний з воланням і криком кликав до себе».

Пирогов почав розподіляти поранених на три категорії. Безнадійних переносили в особливе відділення під піклування сестер і священиків. Небезпечно поранених негайно оперували на місці, інших відправляли у шпиталь. Легкопоранені після надання першої допомоги поверталися в частину. Головною особливістю перев’язувальних пунктів у Севастополі було їх поєднання з постійними госпіталями на 300-500 ліжок, де поранених лікували 2-3 тижні.

Рис. Пирогов на перев’язувальному пункті. Сестра милосердя П. Графова надає допомогу пораненому офіцеру. Фрагмент панорами «Оборона Севастополя.»

В оповіданні «Севастополь у травні» учасник оборони міста Лев Толстой, зображуючи шпитальний кошмар, присвятив сестрам одну просту фразу, але роздивився щось дуже серйозне і важливе. «Сестри зі спокійними лицями і виразом не того порожнього жіночого хворобливо - слізного жалю, а діяльного практичного співчуття, переступаючи через поранених, з ліками, водою, бинтами, корпією майнували між вкритими кров’ю шинелями і сорочками». Зараз би сказали, що цим сестрам була притаманна емпатія, прекрасна якість людської души розуміти внутрішній світ іншої людини і розділяти її переживання.

Найбільш активними сестрами були Катерина Бакуніна, Єлізавета Карцева, Катерина Хитрово, Марія Глєбова, Олександра Травіна та ін. Деякі з сестер (Бакуніна, Назимова, Шимкевич) оволоділи хірургічною технікою настільки, що могли самостійно здійснювати операції, і отримали на це спеціальний дозвіл.

У шпиталях і на полі битви під гарматними ядрами і кулями працювали всі - і шляхетні аристократки, і жінки з найнижчих верств тогочасного суспільства. Кожна третя з них знайшла в Севастополі свою загибель, кожна друга перехворіла на висипний тиф.

У ніч з 27 на 28 серпня 1855 р. захисники Севастополя залишили місто – пішли по плавучому мосту, побудованому з плотів, що їх зв’язали канатами, через бухту на північну сторону.

«Севастопольське військо, як море в буремну похмуру ніч, зливаючись, розгортаючись і тріпочучи всією своєю масою, повільно рухалось в непроникливій тісняві геть від місця, де воно залишило хоробрих братів, - від місця, всього залитого його кров’ю; від місця, що воно одинадцять місяців захищало проти вдвічі сильнішого ворога» - так описував події тієї ночі Л. Толстой. Однією з останніх, міцно тримаючись за високий облавок санітарної фури (щоб не змило хвилею!), пішла цією хиткою дорогою керівниця Хресто-Воздвиженської общини сестер милосердя Катерина Бакуніна.

За участь у Кримській війні найбільш активні медсестри отримали бронзові медалі на Андріївській стрічці і срібні позолочені хрести. Даша Севастопольська була нагороджена срібною медаллю.

Цар улаштував для неї своєрідний цілувальний обряд – усі Великі князі цілували хоробру дівчину - а до весілля подарував їй 500 карбованців приданого.

Ми, українці, маємо пишатися тим, що всі ці героїчні події відбулися на нашій землі і стали частиною нашої історії.

Катерина Бакуніна під час російсько-турецької війни за визволення Болгарії 1877-1878 рр. управляла всім медичним персоналом, який брав участь у бойових діях.

Національною героїнею Болгарії вважають військову сестру милосердя Юлію Вревську, яка загинула під час цієї війни.

Коли почались бойові дії баронеса Ю. П. Вревська продала маєток в Орловській губернії і на свої кошти організувала добровільний санітарний загін. З сестрами Свято-Троїцької общини вона спочатку працювала в румунському місті Ясси, а потім у шпиталі поблизу болгарського містечка Бялу. В листах дорідних і друзів Кревська писала про подвиги вояків і про тяжкі муки, які випали на їх долю. Про себе, що розділила з ними і подвиг і страждання вона згадувала мимохідь: «Прибуває до 3-х тисяч хворих на день, і ми в деякі дні перев’язуємо до 5-ти ранку, не покладаючи рук».

Їй присвятив вірш у прозі «Пам’яті Ю. П. Вревської» видатний письменник І.С.Тургенєв. «Ніжне, лагідне серце… і така сила, така жага жертви! Допомагати тим, хто потребує допомоги... вона не знала іншого щастя... не знала – і не пізнала. Всіляке інше щастя проминуло повз неї. Але вона с цим давно примирилась і, вся палаючи світлом віри, віддалась служінню ближнім. Але гірко думати, що ніхто не сказав спасибі навіть її трупу – хоч вона соромилась і цуралась усякої подяки. Нехай же не образиться її мила тінь цією пізньою квіткою, яку я наважуюсь покласти на її могилу». Можна сказати, що ці слова лунають, як реквієм усім тим прекрасним, ніжним, щирим, благородним жінкам, сестрам милосердя, які загинули у численних війнах ХІХ ст.

Треба сказати, що робота сестри милосердя приваблювала найкращих жінок тих часів.

Так, більше трьох років провела на фронтах першої світової війни видатна письменниця, класик української літератури Наталена Королева. Її твори «Легенди старокиївські» і «Що є істина» добре відомі українським читачам. «Я вступила до Червоного Хреста як сестра-жалібниця. Бо соромно було сидіти у зручностях і теплі, коли там, на фронті помирали люди. Мене послали на передові позиції... 5 разів я була поранена. Дістала солдатський хрест «За храбрость» – власне, не знаю, за що. Бо тільки і було тієї хоробрості, що я не покинула шпиталь, коли його запалили німецькі бомби. А силкувалася винести і вивести звідти поранених. Хто ж бо зробив інакше»,- писала вона у своїх спогадах.

Сестрами милосердя у військових шпиталях працювали під час першої світової війни імператриця Олександра Федорівна та її доньки.

Рис. Н. Королева, класик української літератури, сестра милосердя під час Першої світової війни.