Медсестринство хіх ст.

1. Земська медицина та її значення для охорони здоров’я на теренах Російської імперії.

2. Розвиток сестринської справи в ХІХ ст.

3. Сестри милосердя у війнах ХІХ – початку ХХ ст.

4. Флоренс Найтингейл і розвиток медсестринства в країнах Заходу.

5. Діяльність Міжнародного Комітету Червоного Хреста

6. Висновки і контрольні питання.

1. Земська медицина та її значення для охорони здоров’я на теренах Російської Імперії

Неабияке значення для розвитку медичного обслуговування в Російській Імперії мала земська медицина. В 1864 р. в Росії скасовували кріпаччину й упровадили міське виборне самоуправління – земство. Керівна роль у земствах належала місцевому дворянству. На території України земства остаточно сформувалися в 1912 р.

Турбота про здоров’я населення не входила у сферу діяльності новоутворених земських управ, але небезпека виникнення епідемій і висока смертність населення, особливо дітей, спонукали земську адміністрацію займатися медико-санітарним обслуговуванням сільського населення. Земства почали запрошувати лікарів, і дуже швидко медичне обслуговування посіло в земських бюджетах перше місце і становило до 40% усіх витрат.

Спочатку система надання медичної допомоги була роз’їзною. Лікарі жили в повітових містах і мали приїжджати у визначені дні до певних сіл, маючи при собі інструменти та ліки. За дотепним висловом когось з земців, ця система була подібна грі у хованки. Через недосконалість зв’язку траплялось, що хворі даремно чекали на лікаря, який на той час розшукував їх в іншому місці. Тому з середини 1870 років земства почали переходити на більш ефективну стаціонарну систему.

Основою організації лікувально-санітарної справи стала дільнична медицина. Зразковою вважалася дільниця з населенням 10 тис. населення при радіусі 10 верст.

В кожній дільниці створювалася лікарня на 10-20 ліжок. Лікар завідував нею і приймав хворих амбулаторно, а виїжджав тільки на екстрені випадки – до тяжкохворих, на епідемії і для віспощеплення. Умови роботи земських лікарів були надзвичайно тяжкими.

«Та чи знаєте ви, добродію, що таке земська служба? – питав у повісті відомого російського письменника В. В. Вересаєва «Без дороги» професор Н. молодого лікаря, який відмовився від місця на кафедрі заради служіння народу – Туди йти , так попередньо треба здоров’ям запастися бичачим: промокнув під дощем, потрапив в ополонку! Вітром обвіє й обсушить, у шинку горілки вип’єш, і знову здоровий!» Але добре здоров’я не врятувало – герой повісті був забитий до смерті під час холерного бунта селянами, які думали, що «лікарів нам посилають, щоб народ труїти». Письменник і лікар Вересаєв був свідком таких подій, коли брав участь у ліквідації епідемії холери на Воскресенській копальні (на території сучасного Донецька).

Але з часом довіра народу до медицини та її представників зростала. Лікар після кількох вдалих випадків лікування отримував любов, авторитет і можливість ініціативи, а зароблених грошей вистачало на достойне життя.

Щодо лікарень, то вони фінансувалися за рахунок бюджетів губернії, але найбільшу частину коштів надавали благодійні товариства. Тому утримання пацієнтів залежало від щедрості мецената. В великих містах спонсорів було достатньо через популярність такої «богоугодної справи» як підтримка медицини. В той же час у глухій провінції лікарні перебували в жалюгідному стані.

На периферії дільниць почала розвиватися мережа самостійних фельдшерських пунктів. Земські діячі вважали, що «доктор – панський лікар, а фельдшер - мужицький». В численні фельдшерські школи приймали підлітків 14 -16 років, поступово до фельдшерської діяльності почали долучати жінок. В 50-ті роки з’явилися перші жіночі фельдшерські і фельдшерсько-акушерські школи.

Крім невеличких дільничних відкривалися і великі повітові та губернські лікарні, деякі з них не поступалися університетським клінікам. При губернських лікарнях почали створюватися школи для підвищення кваліфікації сільських акушерок, фельдшерів, сестер милосердя. До 1910 р. кількість земських лікарів становила 3082, а лікарень – 1715 ( на 22300 ліжок). Завдяки зусиллям передових земських лікарів стаціонарна медична допомога в більшості повітів була безкоштовною.

Рис. Земський лікар в сільській хаті.

У 1880-х р. почали розвиватися спеціалізовані види медичної допомоги в земській медицині, насамперед, хірургія

Однією з основоположниць земської хірургії була легендарна жінка-хірург Олександра Гаврилівна Архангельська, яка в Петровській дільничній лікарні Московської губернії виконувала до 700 операцій за рік.

В Україні найвідомішим серед земських хірургів був Овсентій Трохимович Богаєвський. Він починав лікарську кар’єру на сільській дільниці, а завершив у Кременчуцькій лікарні, де успішно виконував найскладніші операції. Вперше в Україні він отримав позитивні віддалені наслідки резекції шлунка при раковому ураженні.

Броніслав Станіславович Козловський працював у Смілі Київської губернії. За свою багатогранну хірургічну діяльність він отримав ступінь доктора медицини.

Хірург повітової лікарні у Винниці Людвіг Іванович Малиновський був широко відомим в медичних колах своїми статтями і монографіями з хірургії органів черевної порожнини. Він одним з перших описав гострий мезентеріальний лімфаденіт, створив свою класифікацію перитонітів, довів, що апендицит, видалений із запізненням, може згодом спричинити странгуляційну непрохідність кишок. Лікар помер передчасно - від висипного тифу, яким він заразився, виконуючи свої професійні обов’язки.

Відомим земським лікарем був Савелій Гаврилович Ковнер. Він працював у місті Ніжині на Чернігівщині. Це був талановитий хірург і великий ерудит, просвітитель, який опублікував чимало робіт з історії медицини.

Рано стала самостійною галуззю земської медицини і акушерська допомога, 12% ліжок у земських лікарнях були акушерськими.

Вже з перших років існування земств почала розвиватися санітарна служба – в 1867 р. Полтавське земство першим виділило постійну медичну комісію для вирішення питань соціальної гігієни. Були створені губернські санітарні ради. Виконавчим органом в раді було санітарне бюро, яким керував санітарний лікар. Він займався організацією протиепідемічних заходів й аналізом медико-статистичних даних щодо захворюваності в повіті.

Трибуною земських лікарів була секція громадської медицини Пироговських з’їздів.

Земська медицина відіграла дуже велику роль і в ті часи не мала собі рівних у всьому світі, а земський лікар, за висловом М. Скліфосовського, був головною постаттю в державі.