Медицина хііі –хvі ст. В Україні

1. Загальна характеристика епохи.

2. Медичні знання в Україні в часи Середньовіччя.

3. Розвиток гігієни та медична допомога в середньовічній Україні.

4. Медична освіта в Україні в ХІІІ-ХVI cт.

5. Діяльність Ю. Дрогобича-Котермака – першого гуманіста в українській філософській традиції.

6. Медична допомога в Запорозькій Січі.

7. Висновки і контрольні питання.

1. Загальна характеристика епохи

В ХІІІ ст. склалися несприятливі умови для подальшого розвитку давньоруської держави. Відсутність міцної централізованої влади, постійні збройні сутички князів за землі і міста не сприяли розвитку господарства і культури, в тому числі і медицини.

Напередодні монголо-татарської навали Київська Русь розділилась на численні князівства, або цілковито незалежні одне від одного, або пов’язані нестійкими військово-політичними договірними відносинами. Джерела нараховують 18 великих державних утворень, а разом з дрібними їх було близько 30. Крім постійних міжусобних чвар країну спустошували напади кочовиків, яким роз’єднані руські князі не завжди могли чинити опір. Тому протистояти великим, добре організованим, жорстоким і завзятим військам монголо-татар русичам було дуже важко. Вже при першому зіткненні на річці Калці в 1223 р. вони потерпіли нищівну поразку. Але навіть це не зупинило міжусобних конфліктів.

1237-1240 рр. можна вважати найтрагічнішими в історії Київської Русі. Літописи і археологічні знахідки розкривають жахливі картини пожеж, вуличних боїв, масової загибелі людей в Києві, Чернігові та інших містах. Разом з містами знищувались витвори мистецтва, були уведені в полон десятки тисяч людей, залишки населення втекли в ліси, були спустошені цілі регіони.

У 1240 р. хан Батий захопив Київ. Найменше потерпіли від кочовиків західні руські землі – Волинь і Галичина. Утворене пізніше Галицько-Волинське князівство відіграло велику роль у захисті руських земель від завойовників з Заходу.

Наприкінці ХІІ ст., борючись проти смертельної загрози з боку німецьких лицарів, роздроблені литовські князівства об’єдналися в могутню ранньофеодальну державу. Литовські князі порівняно легко підкорили в 1362 р. майже всі західні руські землі.

У ХIV ст. литовці значно поступалися щодо культури придніпровським слов’янам. Вони не мали писемності, вироблених форм державного права, не знали багатьох ремесел, що були відомі слов’янському населенню. Принцип литовської політики «нічого не змінювати і нічого не впроваджувати» повністю відповідав інтересам підвладного їм населення. Заволодівши величезними західними і південними територіями Русі, литовці швидко підпали під вплив підкорених. Литовські князі прийняли християнство, почали одружуватися з руськими княжнами. Руська мова і письмо стали державними. Отже, склалися відносно сприятливі умови для відродження культурного життя і зокрема медицини. Більш того, в певній мірі литовське правління зумовило інтенсивні зв’язки українських земель з Західною Європою та її вплив на місцеву культуру.