Розділ 3. Особливості акту застосування права

3.1. Структура акту застосування права

Структура акту застосування права включає наступні елементи:

1. Вступна частина. Складається з елементів: найменування акту; орган (посадова особа), що видав акт; час видання; адресат (на кого спрямовано акт).

Для ідентифікації юридичного документа та його обліку з метою прийняття до обов'язкового виконання необхідно у кожному правовому акті знайти ознаки, які б відображали його офіційний характер і його відмінність від інших документів. Такі ознаки мають назву реквізитів правового акта.

Реквізити документа (лат. reguisitum - необхідне, потрібне) -це сукупність встановлених законом обов'язкових, формальних елементів у складі офіційного документа, відсутність яких позбавляє документ юридичної сили. Реквізити - це певні "атрибути", "знаки", що свідчать про належне оформлення юридичного документа, про наявність у ньому найнеобхіднішого для надання документові юридичної сили. Реквізити документа впорядковують і полегшують його пошук та облік. Склад і розміщення реквізитів на бланках документів повинні відповідати Державному стандартові (ДСТУ) 4163 «Уніфікована система організаційно-розпорядчої документація»¹.

Всі документи, згідно із державними стандартами, можуть містити до 32 реквізитів, але жоден документ не забезпечується повним переліком таких реквізитів. Для кожного виду документів встановлюється свій набір реквізитів, який є обов'язковим при складанні певного документа.

Згідно із ДСТУ 4163-2003, готуючи та оформлюючи документи, використовують такі реквізити:

01 - зображення Державного Герба України, герба Автономної

Республіки Крим

02 - зображення емблеми організації або товарного знака (знака

обслуговування)

03 - зображення нагород

04 - код організації

05 - код форми документа

06 - назва організації вищого рівня

07 - назва організації

08 - назва структурного підрозділу організації

09 - довідкові дані про організацію

10 - назва виду документа

11 - дата документа

12 - реєстраційний індекс документа

13 - посилання на реєстраційний індекс і дату документа, на який дають відповідь

14 - місце складення або видання документа

15 - гриф обмеження доступу до документа 16-адресат

17 - гриф затвердження документа 18-резолюція

19 - заголовок до тексту документа

20 - відмітка про контроль

21 - текст документа

22 - відмітка про наявність додатків

23 - підпис

24 - гриф погодження документа

25 - візи документа

26 - відбиток печатки

27 - відмітка про засвідчення копії

28 - прізвище виконавця і номер його телефону

29 - відмітка про виконання документа і направлення його до

справи

30 - відмітка про наявність документа в електронній формі

31 - відмітка про надходження документа до організації

32 - запис про державну реєстрацію.

2. Описова частина. Складається з фактичних обставин справи, доказів тощо.

Таким чином, описова частина фіксує юридичні факти, що є предметом розгляду, а також обставини та способи їх отримання.

Текст документа містить інформацію, заради фіксування якої було створено документ. Текст документа повинен бути викладений стисло, грамотно, зрозуміло, без повторів та вживання слів і зворотів, які не мають смислового навантаження¹.

Текст кожного документа має свою структуру. Будь-який правовий документ містить, щонайменше, три частини:

- вступну;

- основну;

- заключну.

У вступній частині відображаються більшість реквізитів правового документа, але не тільки.

Якщо мова йде про нормативний документ, в ньому бажано завжди розміщати хоча б коротку преамбулу, щоб надати юридичному документу певної обгрунтованості та переконливості.

У правозастосовчого акта інші цілі: врегулювати певний конкретний випадок. Обгрунтування індивідуального рішення тут вкрай важливе, бо інакше виконання рішення може бути поставлено під сумнів. Ось чому воно відображається в основній частині документа, до того ж детально. У вступній частині документа правозастосовчого акта велика увага приділяється ідентифікації суб'єкта, який його прийняв - саме на нього потім покладаються наслідки, повязані з можливою відміною правового акта.

Основна частина. Якщо говорити про складні правові документи, то основна частина, як правило, поділяється, своєю чергою, на складові частини. Основна частина нормативних актів поділяється на розділи, глави, статті, пункти, підпункти, абзаци тощо. У структурі правореалізаційних актів (наприклад, в договорах) можна також побачити розділи, пункти, підпункти, абзаци. Основні судові акти побудовані інакше: їх зміст складають констатуюча, описова, мотиваційна та резолютивна частини.

Заключна частина. Як правило, у всіх видах юридичних документів вона невелика. В ній акцентується увага на менш значущих моментах, наприклад, строк дії документа, порядок його оскарження (який, за загальним порядком, повинні і так усі знати, оскільки він установлений в нормативному акті), перелік актів, які відміняються та змінюються, і т. ін.

Варто зазначити, що, за правилом, тексти розпорядчих документів І листів складаються з двох частин. У першій зазначається підстава або обґрунтування для складання документа, в другій - висновки, пропозиції, рішення, розпорядження або прохання. В окремих випадках текст документа може містити лише одну резолютивну частину, наприклад: наказ - розпорядчу частину без констатуючої, лист - прохання без пояснення.

Крім трьох основних частин, текст документа може також містити: додатки, посилання, примітки¹.

Посилання свідчать про те, наскільки взаємопов'язані правові документи. Посилання на інші правові акти (в більшості - на нормативні акти) - одна із характерних рис правових документів. Головне призначення посилань - недопущення повторення правової інформації в юридичних документах. За своєю сутністю правові акти доволі складні як за змістом, так і за формою. Посилання дозволяють дещо спростити їх, зробити компактними і доступними для застосування.

Примітки. Ця частина правового документа викликає неоднозначне сприйняття. Вони часто зустрічаються в договорах, набагато рідше - в нормативних актах, і майже не зустрічаються у право-застосовчих актах. Примітки використовуються, коли необхідну інформацію не має можливості викласти "по ходу справи" в основній частині правового документа.

Примітки дозволяють: розширити обсяг інформації, передбачити виключення із загального правила або індивідуального рішення, пояснити чи з'ясувати будь-яке положення, визначити умови застосування певного положення тощо.

Проте примітки певним чином обтяжують та заплутують правові документи, погіршують їхню структуру, відволікають увагу їх виконавців, погіршують засвоєння та користування актами. Одне слово, примітки ускладнюють і без того складні правові документи. Ось чому широке використання приміток на практиці себе не виправдовує¹.

Що стосується мови, якою складається текст документа, то в Україні організації здійснюють діловодство, ведуть документацію і листування українською мовою. У населених пунктах країни, де більшість населення становлять громадяни, які належать до національних меншин, тексти документів у внутрішньому діловодстві, поряд із державною мовою, можна складати мовою відповідної національної меншини у порядку, встановленому законодавством.

3. Мотивувальна частина: аргументація і обгрунтування прийнятого рішення.

Отже, мотивувальна частина включає юридичну кваліфікацію представлених фактів і вказівку на норми, якими керувався правозастосовувач, аналізуючи ці факти.

4. Резолютивна частина (рішення в справі). Дана частина містить рішення у справі, тобто вказівку на права та обов’язки його учасників.

Юридичні колізії – протиріччя між правовими нормами, що регулюють ті ж самі суспільні відносини.

Акт-документ може включати не всі вказані частини. Так, наприклад, протоколи слідчих дій містять тільки вступну та описову частині. Нарешті, існують документи, які мають вид акту-резолюції. Такі вказівки «до наказу», «до оплати», «дозволяю», які накладаються посадовцем на заяви, рапорту, заявки тощо.