1.3 Основні вимоги правозастосування

Слід відмітити, що переважна більшість вчених до вимог щодо правозастосування відносить принципи правозастосування. Так, наприклад, К.О. Мандрікова до таких принципів-вимог відносить: обґрунтованість, доцільність, законність, справедливість, добросовісність, пропорційність, розумність¹.

В.В. Копєйчиков вказує на те, що до правозастосовної діяльності пред'являються такі вимоги:

законність (здійснення в суворо встановленому законодавством порядку);

обґрунтованість (винесення рішення лише на підставі повного та всебічного вивчення обставин справи);

доцільність (урахування особливостей конкретної ситуації, в умовах якої відбувається правозастосування, а також особливостей особи, відносно якої виноситься рішення);

справедливість (рішення ухвалюється на підставі норм права, але до уваги беруться й існуючі в даному суспільстві норми моралі)².

О.Ф. Скакун під вимогами до застосування норм права розуміє юридичні правила (умови), за допомогою яких правозастосовний орган (суд, адміністрація державних органів та ін.) втілює в життя принципи права. Вона відносить до таких вимог наступні:

Правозастосовний орган керується такими вимогами:

1.  Законності (належного додержання законних процедур):

а) при вирішенні справи грунтується на конкретній нормі чи права сукупності норм, які прямо стосуються розглянутої справи; дотримується їх точного змісту;

б) діє в рамках своєї компетенції; не виходить за межі повноважень, передбачених законом; у разі їх порушення несе юридичну відповідальність;

в) завжди застосовує правові норми, коли виникають обставини, передбачені нормою; не ухиляється від застосування норми; не припиняє дії норми з будь-якого приводу (застарілість, невідповідність місцевим умовам тощо) або під впливом особи (органу), не уповноваженої на те законом. Доки норма права не скасована, не змінена або не припинена у встановленому законом порядку, вона є обов'язковою для правозастосовного органу.

2.  Обґрунтованості:

а)  виявляє всі факти, що стосуються справи;

б)  ретельно і неупереджено (об'єктивно) вивчає факти, визнає їх достовірними;

в)  відкидає всі сумнівні факти і факти, що не стосуються справи.

3. Доцільності, тобто відповідності діяльності правозастосовних органів і осіб у рамках закону конкретним життєвим умовам місця і часу; обрання оптимального шляху реалізації норми в конкретній життєвій ситуації:

а) у межах змісту норми (яка передбачає межі в рамках одного рішення, можливість вибору між різними рішеннями, можливість застосувати норму або утриматися від її застосування) обирає рішення, яке найповніше та найправильніше відображає зміст закону;

б) при однаковому і неухильному виконанні юридичних розпоряджень діє ініціативно — з урахуванням місця і часу виконання, розумно розподіляє сили і засоби і т.д.;

в) зважує на індивідуальні особливості справи, соціальну значущість застосовуваної норми, її відповідність духу права.

4. Справедливості:

а) неупереджено ставиться до дослідження обставин справи, до осіб, що беруть участь у ній, до остаточного рішення;

б) приймає рішення, яке узгоджується з принципами моралі, загальнолюдськими цінностями, власними моральними переконаннями і моральними переконаннями суспільства в цілому¹.

Обґрунтованість як вимога до правозастосування означає всебічне і об’єктивне з’ясування істотних обставин справи, встановлення формальної істини, тобто встановлення відповідності висновку суб’єкта правозастосування не об’єктивній істині, а заздалегідь визначеним правилам, умовам. Установити об’єктивну істину у практиці застосування правових норм – значить зробити вірні висновки, які вірно відображають реальну дійсність, які повністю відповідають обставинам даної конкретної справи.

Вимога доцільності пояснює загальну спрямованість і мету правозастосування. Ціннісна спрямованість правозастосування означає відповідність цього процесу основоположним принципам права, які становлять основу права: рівність, справедливість, свобода, гуманізм.

Тісно пов’язаною з вимогами обґрунтованості та доцільності є законність. Це – багатогранне явище у праві, що виступає як вимога діяльності органів держави та посадових осіб. Законність обумовлює: необхідність здійснення владних повноважень у межах наданих повноважень відповідно до закону, можливість функціонування лише конституційно визначених державних структур, наявність нормативно закріпленої системи повноважень, що чітко визначають не лише права, обов'язки, а і відповідальність органів та посадових осіб, реальне впровадження в діяльності органів державної влади принципу верховенства прав та свобод особи, наявність особливих засобів впливу на владні структури, що забезпечують охорону і відновлення порушених прав, врахування міжнародно-правових стандартів та принципів.

Принцип правової визначеності також висуває низку вимог до правозастосування, а саме: обов’язкового виконання нормативно правових актів, існування практики уточнення змісту нормативно-правових актів, існування практики однакового застосування закону, остаточність, обов’язковість і виконання рішень судів щодо застосування закону.

Справедливість як вимога до правозастосування передбачає безсторонність і послідовність правозастосовця. Безсторонність означає неупередженість щодо особи при прийнятті рішень; послідовність означає заперечення сваволі при розгляді справ.

Добросовісність також виступає основною вимогою до застосування норм права, оскільки недобросовісність «може нейтралізувати корисний ефект дії майже будь-якої норми права».

Крім того, до числа принципів, які повинні затверджуватися у ході застосування норм права, відносять своєчасність, або оперативність. Оперативність (швидкість) правозастосування – умова ефективної боротьби з правопорушеннями та захисту законних інтересів суб'єктів.