44

МІНІСТЕРСТНО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

«ОДЕСЬКА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ»

ФАКУЛЬТЕТ ЦИВІЛЬНОЇ ТА ГОСПОДАРСЬКОЇ ЮСТИЦІЇ

кафедра теорії держави і права

Бакалаврська робота

на тему:

«поняття та види правоастосовних актів»

Студента 1 потоку 4 курсу 6 рупи

Туржанського Андрія Миколайовича

Науковий керівник________________

__________________________________

Рецензент _______________________

_________________________________

Одесса - 2014

ЗМІСТ

ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРАВОЗАСТОСУВАННЯ 7

1.1 Поняття та ознаки правозастосування 7

1.2 Принципи та функції правозастосування 10

1.3 Основні вимоги правозастосування 13

РОЗДІЛ 2. ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ ПРОЦЕСУ ЗАСТОСУВАННЯ ПРАВА 17

2.1. Поняття та ознаки застосування права 17

2.2. Стадії застосування права 22

2.3. Акт застосування права - кінцева стадія застосування права 24

РОЗДІЛ 3. ОСОБЛИВОСТІ АКТУ ЗАСТОСУВАННЯ ПРАВА 27

3.1. Структура акту застосування права 27

3.2. Класифікація актів застосування права 32

3.3. Співвідношення нормативного акту і акту застосування права 35

ВИСНОВКИ 38

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 41

ВСТУП

Актуальність дослідження. Сьогодні, у контексті політичних, економічних, соціальних, ціннісних змін, що відбуваються в Україні, набуває вагомості прикладне застосування філософсько-правових знань, серед яких філософські проблеми влади, реалізації права,

У наш час правова наука зіткнулася із проблемою монорозуміння права, і як наслідок, правозастосування. Право як ідея чинить суттєвий вплив на суспільний розвиток, але особливо значимим для людей воно стає тоді, коли ця ідея опредметнюється, реалізовується, стає дійсністю. Правозастосування є практичним втіленням ідеї права, виступає вираженням принципу правової рівності, стає індикатором того часу, в контексті якого воно здійснюється.

Отже, актуальність дослідження зумовлена тим, що:

1. У світлі сучасного методологічного плюралізму та антропологічного підходу в правознавстві та філософії права, зокрема, постає потреба переосмислення права в розмаїтті його проявів.

2. Великою проблемою українського сьогодення є неготовність як громадянства, так і представників державної влади жити та взаємодіяти на засадах ідеї права як принципу правової рівності, що викликає необхідність науково-теоретичного осмислення цієї ситуації українськими правниками, вироблення на цій основі певних рекомендацій, пропозицій, концепцій, способів та засобів тощо з метою поступового подолання її.

3. У зв’язку із започаткуванням демократичних процесів, переоцінкою цінностей, врахуванням нових реалій життя, найперше, появи в масовому масштабі в сучасній Україні людини ринкового типу, існує нагальна необхідність переосмислення правозастосування як специфічної форми реалізації права, трактування цього явища з позицій юридичного (природно-правового) підходу, на противагу домінуючому нині в теорії та практиці легістському (законницькому), який в умовах української сучасності час від часу стає серйозним чинником порушення прав людини, а, отже, в значній мірі вичерпав себе. Філософсько-теоретичний аналіз проблеми правозастосування сучасної України дозволить підняти аналіз правозастосування на категоріальний рівень, глибше та повніше з’ясувати змістовно-смислові характеристики цієї специфічної діяльності, виробити наукові підходи в удосконаленні реалізації права в Україні, зробити їх відповідними ідеї права та духові часу, запитам пересічного українця.

Слід відмітити, що кожний правовий принцип, кожна правова норма — це перш за все вказівка на певне коло прав та обов’язків, які мають у реальному житті громадяни, їх об’єднання та організації. По суті, мова йде про відповідні стандарти поведінки, якими люди повинні керуватися в конкретних типових ситуаціях. Це вносить у суспільство необхідну впорядкованість, спокій, забезпечує мудре поєднання різноманітних інтересів та цілей. Але норми права, як загальнообов’язковими правилами поведінки, неспроможні відобразити всю безліч фактичних життєвих обставин, зокрема, конкретних об’єктів правового впливу. Це досягається за допомогою здійснення актів застосування права, які забезпечують таке різноманіття у процесі індивідуального правового регулювання. У цьому аспекті правозастосувальні акти, по-перше, забезпечують реалізацію норм права, по-друге, визначають індивідуальну міру можливої та належної поведінки суб’єктів у конкретних правових відносинах, по-третє, забезпечують захист суб’єктивних прав та виконання юридичних обов’язків сторін у правовідносинах. У зв’язку з цим важливе теоретичне й практичне значення має різнобічна розробка питання про акти застосування норм права. Існує необхідність у її науковому поглибленні, що обумовлено самим життям та потребами правозастосувальної практики державних органів.

Теоретичну базу дослідження склали наукові концепції щодо механізму правового регулювання, юридичного процесу, реалізації права, правозастосування, правозастосувального акту, які розроблені у працях вчених-юристів. Конкретно йдеться про положення та висновки, що містяться в роботах С.С. Алексєєва, Н.Г. Александрова, В.Г. Афанасьєва, В.К. Бабаєва, Д.Н. Бахраха, Р.Ф. Васильєва, Н.В. Вітрука, Б.Н. Габрічідзе, В.М. Горшеньова, Ф.А. Григор’єва, Е.В. Додіна, Б.В. Дрейшева, І.Я.Дюрягіна, В.В. Копєйчикова, А.П. Коренєва, Б.М. Лазарєва, В.В.Лазарєва, А.В. Міцкевича, П.Е. Недбайло, А.С. Піголкіна, П.М. Рабиновича, Л.М.Розіна, І.С. Самощенко, А.В. Сурілова, Ю.А. Тихомирова, І.Е Фарбера, Н.Ф. Фаткуліна, А.Ф. Шебанова, М.В. Цвіка, А.Ф. Черданцева, В.А.Юсупова, Л.С. Явича та ін.

Таким чином, головна мета роботи полягає в дослідженні поняття та видів правозастосовних актів.

Для досягнення поставленої мети, необхідно вирішити наступні завдання:

- розглянути поняття та ознаки правозастосування;

- з’ясувати принципи та функції правозастосування;

- дослідити основні вимоги правозастосування;

- розкрити поняття та ознаки застосування права;

- з’ясувати стадії застосування права;

- розглянути акти застосування права - кінцева стадія застосування права;

- визначити структуру акту застосування права;

- розглянути класифікацію актів застосування права;

- з’ясувати співвідношення нормативного акту і акту застосування права.

Об’єктом дослідження є правозастосування.

Предметом дослідження є правозастосовчий акт.

В процесі дослідження використано методи порівняння (при порівнянні нормативного акту та акту правозастосування), аналізу, синтезу, дедукції, індукції (при з’ясуванні сутності акту правозастосування), наукової абстракції, узагальнення (при визначення вимог до акту правозастосування), та інші.

Наукова новизна бакалаврської роботи полягає в узагальненні різних підходів до поняття та види правозастосовних актів.

Теоретичне та практичне значення бакалаврської роботи. Результати проведеної роботи дозволяють поглибити рівень знань про поняття та види правозастосовних актів, а також розширити матеріали лекцій, семінарів, практичних занять по теорії держави і права, порівняльному правознавстві, історії держави та права зарубіжних країн з означеного питання.

Структура роботи. Бакалаврська робота складається зі вступу, трьох розділів, що об’єднують дев’ять підрозділів, висновків і списку використаних джерел.

Розділ 1. Загальна характеристика правозастосування

1.1 Поняття та ознаки правозастосування

Поняттю правозастосування присвячено праці багатьох науковців. При цьому використовуються різні категорії, які досить часто пропонується вважати взаємозамінними.

О. Скакун визначає застосування норм права (правозастосовну діяльність) як владно-організаційну діяльність уповноважених державних органів, організацій та посадових осіб, яка здійснюється в процедурно-процесуальному порядку і полягає у ре­алізації норм права шляхом винесення юридичних рішень щодо конкретних суб’єктів з конкретних питань¹.

На думку І. Дюрягіна, «застосування норм права (правозастосовна діяльність) - це здійснювана в спеціаль­но визначених законом формах державно-владна організаційна діяльність компетентних суб'єктів із видан­ня індивідуально-конкретних правових приписів»². Близькою є позиція колективу авторів, які визначають застосування норм права як правову форму діяльності уповноважених на те органів держави і посадових осіб у реалізації приписів норм права відносно конкретних життєвих випадків шляхом винесення індивіду­ально-конкретних рішень³. А. Перепелюк пропонує визначати поняття «правозастосування» через його ме­ту, вказуючи насамперед на реалізацію норм права, яка вже здійснюється шляхом прийняття індивідуально конкретизуючих актів. Тому, на думку автора, правозастосування - це управлінська, державно владна, ор­ганізуюча діяльність компетентних суб'єктів права, метою якої є реалізація правових норм шляхом прийнят­тя індивідуально конкретизованих приписів. При цьому в більшості дефініцій автори виходять з того, що суб’єктами правозастосування виступають компетентні суб’єкти права (уповноважені державні органи, ор­ганізації та посадові особи), а не лише органи держави та їхні посадові особи¹.

Поняття «правозастосування», «застосування норм права» та «правозастосовна діяльність» доволі час­то використовують як рівнозначні. Наприклад, при визначенні поняття «застосування правових норм» упо­рядники вітчизняної юридичної енциклопедії без застережень використовують поняття «застосування пра­вових норм» та «правозастосовна діяльність» як взаємозамінні².

При цьому в науковій літературі дедалі частіше наголошується на необхідності розмежування таких двох категорій, як «правозастосування» та «правозастосовна діяльність»

Зокрема, правозастосування пропо­нують розглядати як комплексну, державно-владну, управлінську, творчу діяльність, здійснювану у встанов­лених законом процедурних і процесуальних формах, яка покликана забезпечити адресатам правових норм можливість реалізації належних їм прав і покладених на них юридичних обов’язків. Правозастосовна діяльність у свою чергу - це юридична цілісна система дій з реалізації права, здійснювана особливим колом суб’єктів (органів та посадових осіб), наділених державно-владними повноваженнями, яка відбувається у певних процесуально-процедурних формах. Також правозастосовча діяльність може бути визначена як здійснювана на засадах доцільності, справедливості й обгрунтованості піднормативна діяльність компетент­них суб'єктів з видання конкретизованих й індивідуалізованих владних приписів (індивідуальної регламен­тації) та забезпечення їх видання й фактичної реалізації (правозабезпечення) або як юридична цілісна сис­тема послідовних, упорядкованих дій з реалізації права, що здійснюється особливим колом суб’єктів (дер­жавними органами та деякими недержавними організаціями, їхніми посадовими особами), наділеними влад­ними повноваженнями, і відбувається у певних процесуально-процедурних формах, що забезпечують на­лежне застосування права¹.

Варто підкреслити, що в більшості наведених дефініцій простежується спільна тенденція: поняття «правозастосування» та «правозастосовна діяльність» пов’язуються саме з застосуванням норм права. Про­те право (об’єктивне право) і норми права навряд чи можна вважати тотожними поняттями. О. Скакун вка­зує, що право (об’єктивне право) - це система принципів і норм (правил поведінки), сформованих у суспільстві та визнаних його більшістю як справедлива міра свободи і рівності, закріплених (установлених чи санкціонованих) і забезпечуваних державою в якості регуляторів суспільних відносин для узгодження (компромісу) індивідуальних, соціально-групових і суспільних інтересів². При цьому серед юридичних оз­нак права автор виокремлює нормативність (право складається з правових норм і принципів як основних (ба­зових) елементів його будови; за допомогою норм і принципів права в суспільне життя вноситься єдність - право виступає як загальний масштаб (регулятор) поведінки людей) та системність (право є системою погоджених, упорядкованих норм та принципів; право - це не лише сукупність норм і принципів, а їх система, де всі елементи пов’язані і несуперечливі). Характеризуючи таку юридичну ознаку права як системність, колектив авторів іншого підручника зазначає, що вона виявляється зокрема в тому, що право є поєднанням норм і принципів права, які лише разом здатні забезпечити загальний соціальний порядок³.