Висновки

Увесь історичний шлях розвитку сільськогосподарської кооперації свідчить про те, що кооперація завжди відроджується при переході до ринкових відносин із їх різноманітністю та багатовекторністю. Одностайність форм суперечить самій ідеї кооперації. Кооперація є дуже сильною внутрішнє, має значний потенціал.

Історичний досвід розвитку сільськогосподарської кооперації в Україні, економічно розвинутих країнах, засвідчує, що саме кооператив, – основна мета якого – обслуговувати основну діяльність членів сільськогосподарських кооперативів, може забезпечити їм реальний доступ до фінансових і матеріальних засобів. Він може й повинен стати зв'язуючою ланкою між приватним товаровиробником і ринком, допомагаючи йому у сфері збуту продукції, в матеріально-технічному забезпеченні, кредитуванні, агрономічному та зоотехнічному обслуговуванні тощо. Кооперативна форма організації праці в сільському господарстві є найефективнішою в зовнішніх відносинах виробників сільськогосподарської продукції – із збуту продукції, із придбання знарядь і засобів сільськогосподарського виробництва, використання складної техніки, організації взаємного кредитування селянських господарств тощо. Такі обслуговуючі кооперативи є досить дійовими за умови високого розвитку індивідуальних фермерських господарств, об'єднуючи їхні зусилля в окремій фазі виробничого процесу. Оскільки сільськогосподарське виробництво є сукупністю багатьох різноманітних процесів, то і фермер може бути членом одночасно кількох кооперативів, обслуговуючих його виробництво.

На нашу думку, сучасний період розвитку сільськогосподарської кооперації характеризується наявністю таких проблем:

- відсутній механізм управління фінансово-господарською діяльності сільськогосподарського кооперативу та розподілом його результатів (не узгодженість у черговості наданні послуг кожному члену такого кооперативу та розподілу його прибутку, або збитку);

- неузгоджене законодавство щодо ведення бухгалтерського та податкового обліку в вищенаведених кооперативах;

- не поширені консультаційні послуги щодо обслуговування економічної діяльності сільськогосподарських кооперативів;

- не забезпечується необхідний контроль якості продукції членів сільськогосподарських кооперативів;

- відсутність реалізаційних цін на продукцію членів сільськогосподарських кооперативів вище ніж її собівартість з можливістю отримання прибутку та рентабельності діяльності;

- відсутність диверсифікації діяльності вказаних вище кооперативів, що погіршує ефективність їх діяльності;

- законодавчо не визначений статус неприбутковості сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів, що реалізують продукцію своїх членів тощо.

Вважаємо, що всі вищевказані проблеми відображають відсутність перспектив у діяльності сільськогосподарських, насамперед, обслуговуючих кооперативів.

Проаналізувавши різні точки зору щодо принципів, основних ознак кооперативу, можна дійти висновку, що визначальною специфічною ознакою сільськогосподарського кооперативу є ведення сільськогосподарської діяльності, яку слід розуміти в широкому аспекті як виробництво, переробка й реалізація (збут) сільськогосподарської продукції та (або) обслуговування сільськогосподарської діяльності.

Єдиним власником майна є сам сільськогосподарський кооператив як юридична особа. Між кооперативом та його членами існують певні зобов'язальні правовідносини. Член сільськогосподарського кооперативу має право на пай, яке виникає з моменту прийняття особи до сільськогосподарського кооперативу як члена (тобто виникнення членства), а точніше, з моменту передачі майна (внеску) кооперативу. Право на пай триває увесь час існування членських відносин і припиняється разом з припиненням членства. Також воно припиняється у разі ліквідації сільськогосподарського кооперативу. Потребують більш чіткого правового регулювання майнові питання, що виникають у разі смерті члена кооперативу – фізичної особи. Треба закріпити в нормативних актах положення, що у випадку смерті члена кооперативу – фізичної особи – до спадкоємців переходять відповідні права й обов'язки, що становлять зміст права на пай.

Створення спеціальних майнових фондів – неподільного і пайового, є обов'язковим і являє собою один із вихідних принципів діяльності сільськогосподарських кооперативів. Неподільний фонд сільськогосподарського кооперативу утворюється за рахунок вступних внесків та іншого майна кооперативу. Після виходу з кооперативу його члени не можуть претендувати на будь-яку частину цього фонду. Навіть після припинення діяльності кооперативу, неподільний фонд не повинен розподілятися між його членами, що є однією з умов не лише збереження системи виробництва сільськогосподарської продукції, можливості його розширення, а й забезпечення продовольчої безпеки в Україні. Кожному сільськогосподарському кооперативу належить встановити оптимальне співвідношення розмірів неподільного і пайового фондів шляхом прийняття локального нормативного акта – Положення про неподільний і пайовий фонди.

Щоб запобігти неправомірній практиці обмеження права приватної власності громадян на їх майно, у тому числі і земельну ділянку, у Законі України “Про сільськогосподарську кооперацію” необхідно закріпити порядок отримання паю та інших виплат, якщо вони передбачені статутом, у разі виходу (виключення) з кооперативу. Що стосується отримання особою земельної ділянки, то, кооператив повинен мати право вибрати ділянку на свій розсуд, але у відповідності з розміром здійсненого особою пайового внеску, його якісними та іншими характеристиками. При цьому, кожний член повинен бути захищений від зловживань з боку посадових осіб кооперативу і гарантовано отримувати рівноцінну земельну ділянку. Допущення компенсації у грошовій або майновій формі, по-перше, суперечить Закону України “Про сільськогосподарську кооперацію” по-друге, може сприяти обезземеленню селян.

Вважаємо за необхідне доповнити пункт 1 статті 23 Закону України “Про сільськогосподарську кооперацію” словами “У випадках, передбачених статутом, члени виробничих кооперативів, які не повністю здійснили пайові внески, несуть відповідальність за зобов’язаннями кооперативу у межах несплаченої суми”.

Таким чином, разом з іншими формами господарювання сільськогосподарські кооперативи повинні стати одними з провідних аграрних господарюючих суб'єктів, які використовують землю та інше майно, як основні засоби виробництва з урахуванням їх особливого правового режиму.