Лекція №3 культура київської русі план

1.Основні витоки культури Київської Русі.

2.Освіта Київської Русі.

3.Новий етап у розвитку культури Київської Русі (X-XI ст.).

4.Ренесанс в українській культурі.

1. Основні витоки культури Київської Русі.

Феномен злету культури:

1. зв’язок з давніми місцевими традиціями («звіриний стиль» скіфів – у антропоморфних і зооморфних фібулах, гривнях змійовиках, браслетах-наручах, керамічних плитах; кам’яні ідоли Подністров’я);

2) зв’язки з Візантією, Хазарією, країнами Центральної і Західної Європи.

На етапі завершення формування державності Київської Русі культура збагатилася на нові елементи:

• писемність,

• календарна система,

• «софійська абетка»,

• кирилична система,

• берестяні грамоти,

• звенигородські грамоти,

• графіті.

2.Освіта Київської Русі.

Освіта:

1) з’явилася державна школа за князювання Володимира Святого, у якій учились діти "нарочитої чаді" – найближче оточення князя для підготовки державних діячів;

2) Ярослав відкрив школу в Новгороді для підготовки освіченого духівництва;

3) при Андріївському монастирі дочки Всеволода Ярославовича відкрили школу для дівчат;

4) створювалися при монастирях і церквах – бібліотеки, найперша – у Софії Київській (900 прим. книг).

Книги:

1) Реймське євангеліє (40-і р. ХІ ст.), яке Анна Ярославна привезла до Франції;

2) "Осторомирове євангеліє" (1056-1057 рр.);

3) Ізборники (1073, 1076 – перші енциклопедії, у яких містилася інформація з богослов’я та ботаніки, зоології, медицини, астрономії, граматики, поетики, філософії.

Жанри:

1) патерик – зображення життєписів отців церкви, монахів (Києво-Печерський патерик (ХІІІ-XV ст.));

2) панегірик ( "Слово про закон і благодать" митрополита Іларіона на честь Ольги, Володимира та Ярослава Мудрого);

3) літопис-автобіографія ("Повчання Мономаха своїм дітям", охоплює 1066-1117 рр.);

4) епічна поезія (повість-пісня “Слово о полку Ігоревім” (1185-1187));

5) житіє – ("Житіє і ходіння Даниїла Заточника“);

6) літописи:

а)"Повість временних літ" (1110);

б) Київський літописний звід ХІІІ ст.;

в) Галицько-Волинський літопис;

г) Христинопільський апостол, Бучацьке, Галицьке, Холмське євангеліє (ХІІ- XIV ст.);

д) "Кормча книга" – збірка церковних та світських правових норм.

3.Новий етап у розвитку культури Київської Русі (X-XI ст.).

Архітектура

1) до прийняття християнства кам'яні будівлі у східнослов’янських землях майже не зводилися. Лише кам'яні святилища Прикарпаття, які зводилися аж до кінця XII ст.;

2) дерев'яні перші церкви Києва часів Володимира Великого; всі сільські храми.

з Х ст. у Київській Русі – новий етап у розвитку монументального кам'яного зодчества:

1) Десятинна церква,

2) Софійський собор.

Внутрішній простір оздоблювали мармуровими колонами, капітелями, монументальними мозаїчним панно та фресками, для акустики – голосники (порожнина в товщі стін, в яку закладали глечики);

3) у період князювання Ярослава Мудрого з 1037 р. розпочинається будівництво "града великого" – Софіївський собор, Золоті ворота, Георгіївський та Ірининський монастирі.

Із 70х ХІ ст. розпочинається наступний стильовий етап зодчества – відмова від грандіозних форм:

1) храми – менші за розміром, строкаті в оздобленні; шести- або чотиристовповий кубічний храм, увінчаний однією банею;

2) три-, п'ятикупольна храмова будівля (Спасо-Преображенський (1036), Борисоглібський собори в Чернігові; Кирилівська (1146) і Василівська (1183) церкви в Києві; Успенська церква Києво-Печерської лаври, Михайлівський Золотоверхий собор у Києві (1118).

Пам'яток архітектури періоду Галицько-Волинського князівства збереглося небагато (Миколаївська хрестовокупольна церква – Львів; П'ятницька церква, костел Хрестителя, Святоіванівський собор у Хелмі, Спаський монастир поблизу Самбора).

З кінця ХІІ ст. посилюються народні традиції в архітектурному будівництві. Розвивається будівельна техніка. Князівські резиденції витісняються на околиці, в центрі – зводяться ратуші й церкви. Храми – не лише культове місце, а й окраса міста. Розбудовуються столиці удільних князівств (Чернігів, Новгород-Сіверський, Путивль, Курськ, Рильськ та ін.).

Монументальне мистецтво з'являється в Київській Русі з проникненням християнства:

1) у ІХ-Х ст. розвиваються інтенсивно фресковий і мозаїчний живопис (церковний і світський характер) образ Богоматері Оранти (Благаючої) – з молитовно піднятими на рівень голови руками.

Софійська Богоматір Оранта в Києві (1037р.) – найвище досягнення монументального візантійського мистецтва. Софія – Божа Премудрість і Богоматір Оранта – символ нерушимої стіни, захисту держави.

2) орнаменти в художньому оформленні храмів (плити, виготовлені в техніці орнаментального і тематичного рельєфу; орнамент рослинного характеру);

3) ікони – спочатку завозили з Візантії (ікону Володимирської Божої матері було подаровано з Візантії кн. Володимиру Мономаху на початку ХІІ ст. У 1155р. вивезено з Вишгорода до Володимира-на-Клязьмі кн. Андрієм Боголюбським);

4) з ІІ половини ХІ ст. при давньоруських монастирях починають працювати власні іконописні майстерні.

Найвизначнішими іконописцями того часу були Григорій та Алімпій (межа ХІ і ХІІ ст. при Києво-Печерській лаврі).

Найдавніші ікони Галичини ХІІІ ст.:

Ікона богоматері Одигітрії кінця ХІІІ - ХІV ст. з Покровської церкви м. Луцька (нині в Києві);

Ікони – "Юрій Змієборець" XIV ст. зі Станилі поблизу Дрогобича, “Архангел Михаїл в діяннях” (с. Сторонка).

Набуває поширення оздоблення рукописів мініатюрами, заставками, орнаментами.

Книжкова мініатюра – в оформленні "Остромирового євангелія", "Ізборника" (1073, 1078).

5) оволодіння технікою вироблення скла, майолікової кераміки (смальта, браслети, намисто, персні, кубки, чари).