3. Функції культури.

Функції культури:

• Людинотворення. Соціалізації. Діти-мауглі не можуть стати людьми саме тому, що споконвічно позбавлені соціального спілкування й культурного оточення.

• Інформаційна. Передавання соціального досвіду. Історична наступність культури.

• Пізнавальна. З допомогою культури людина пізнає світ і себе в ньому, розширює свої межі.

• Нормативна. Усвідомлення того, що людина перебуває у межах культури, сприяє розумінню існування певних культурних заборон, табу, норм. Культура як система моральних обмежень і положень.

• Комунікативна. Спілкування людей у часі і просторі, у конкретності й загальності.

• Аксіологічна. Саме культура визначає цінність для людини тих або інших феноменів.

• Адаптаційна. Пристосування до середовища проживання. На початку розвитку культури ця функція була найбільш важливою. У цей час вона поступово опускається все нижче за ступенем важливості. Проте у сучасних умовах дана функція трансформується й можна говорити про пристосування до соціального середовища, про виживання у цьому середовищі. Якщо виходити з цього, то адаптаційна функція є найбільш важливою для людини як члена суспільства.

• Інтеграція й диференціація людських спільнот. Культура розділяє різні народи або об’єднує один народ. Культура роз’єднує людей різних субкультурних спільнот або поєднує їх в одну таку спільність.

4. Типологія культур.

Культуру поділяють на матеріальну і духовну, проте чіткої межі між ними не існує.

Матеріальна культура – це сукупність засобів виробництва і матеріальних благ, що створюються людською працею на кожному етапі суспільного розвитку, їх розподіл та споживання чи використання – це рівень розв’язання екологічних проблем і виживання людства на землі.

Духовна культура – пов’язана зі словом «дух» – філософським поняттям, що означає нематеріальне начало світоіснування і його уявлення. Питання про співвідношення духу і матерії – основне питання філософії.

Матеріальна культура покликана задовольняти наші фізіологічні потреби, дати людям насамперед їжу, одяг, житло, полегшити їх зв'язок і спілкування, тоді як духовна культура через органи чуттів впливає на наші почуття, думки, свідомість, волю, інтуїцію, настрій, психіку тощо.

Водночас між ними існує тісний зв'язок і взаємозумовленість. Буття визначає свідомість, а висока свідомість спонукає людину зробити кращим буття, викликає прагнення до ідеалу в усьому: організації харчування, відпочинку, будівництві житла, одязі, людських взаєминах тощо.

Разом з тим, духовна культура доволі часто піднімається вище свого економічного і політичного становища за змістом і покликанням.

Світова культура – це вікова сукупність культур цілого світу, що визначається власною системою загальнолюдських цінностей і залежно від умов розвитку конкретизується і розгалужується на певні рівні.

Крім загальної, виділяють культуру певного регіону, наприклад, європейсько-північно-американська, далекосхідна, індійська, арабо-мусульманська, тропічно-африканська та латиноамериканська.

Виділяються, хоча й не чітко розмежовуються, культурні епохи Стародавнього світу, Середньовіччя, Відродження, Нового часу і сучасності, хронологічні рамки яких розпливчасті.

Національна культура тісно пов’язана з поняттям «етнос» і становить сукупність економічних, політичних, побутових, мовних, обрядових, моральних та інших чинників.

Українська культура бере свій початок з часів Трипілля, охоплює всю сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених українським народом на терені України та за її межами протягом усієї його історії.