2. Постмодернізм як світоглядно-естетична система.

Постмодернізм – (від лат. після і модернізм) сукупна назва тенденцій духовного життя (світоглядних принципів, мистецьких досягнень) другої половини ХХ – початку ХХІ 59ст., що характеризується переглядом позицій модернізму.

Хронологія постмодернізму

Перехід від модернізму до постмодернізму припав на середину 1950-х років (спочатку в архітектурі).

У 60-70-ті роки постмодернізм охоплює різні національні культури.

У 80-і він став домінуючим напрямом сучасної культури.

Термін “постмодернізм” уперше був використаний у книзі Р. Ранвіца «Криза європейської культури» (1917), проте широкого застосування набув ближче до кінця ХХ ст.

Сьогодні говорять не лише про «постмодерністську творчість», але й про «постмодерністську свідомість», «постмодерністський менталітет», «постмодерністський умонастрій» тощо.

Передумови виникнення постмодернізму:

1. Руйнування традиційних світоглядно-філософських систем, перехід до постіндустріального типу мислення.

2. Теорія завершеності історії, існування “після часу”.

3. Ідея про те, що світ абсурдний, а значить спроби його пізнати та змінити теж абсурдні.

4. Прогресуюча глобалізація, криза національних культур.

5. Розпад соціалістичних тоталітарних систем.

6. Екологічна криза і загроза вичерпаності ресурсів.

7. Засилля масової культури і формування суспільства споживання.

8. Розвиток технічних засобів (поліграфія, аудіо- та відеотехніка, електронні системи звукової і світлової маніпуляції, телебачення).

9. Комп’ютерна революція, виникнення віртуальної реальності, гіпертексту.

Модернізм

Орієнтація на майбутнє

Песимізм

Розчарування світом

Нестача нового

Дистанція між творцем і споживачем

Наявність ідеї, мети творчості

Результат – твір мистецтва

Зневага до масової культури

Наявність позиції

Скандальність

Аристократизм

Перевага ідеального

Первинність як позиція

(«Ми – нове»)

Пошук нової моралі

Пошук власного стилю

Кордон «мистецтво-немистецтво»

Постмодернізм

61Зануреність у минуле у минуле

“Оптимістичний песимізм”

Нудьга

Пересит

Співтворчість автора і споживача

Відсутність ідеології, гра

Результат – симулякр, фікція

Зацікавленість масовою культурою

Іронія

Конформізм

Демократизм

Комерційність

Вторинність як позиція

(«Ми – все»)

Аморальність

Змішування, цитатність

Усе може називатися мистецтвом

Риси постмодернізму:

1. Недовіра до політики, філософії, ідеології та взагалі авторитетів та ідеалів.

2. Моральний релятивізм, відносність моральних норм.

3. Деканонізація героїки.

4. Комбінація різних, часто протилежних ідей, культур, ментальностей.

5. Поєднання стилів і жанрів.

6. Іронія та самоіронія.

7. Цитатне мислення.

8. Гра автора з читачем, глядачем

9. Апокаліптичність

10. Гра автора з читачем, глядачем

11. Колажність

12. Ототожнення дійсності і фантазій.

13. Загравання з масовою культурою, демонстрація несмаку, вульгарності, “секс, садизм і насильство”.

14. Мовні експерименти, позацензурність, нульовий синтаксис.

Прикладами такої естетики можуть зокрема слугувати:

серія фоторобіт“Колективне червоне” Арсена 62Савадова, “Живі” скульптури Деміана Хьорста, живописна серія “Манківуд” Іллі Чічкана у візуальному мистецтві,

роман “Сучки отримують все” Ірени Карпи, “Павлік 62Марозов” Леся Подерв’янського, роман “Андроїд Кареніна” Бена Вінтерса, роман “Московіада” Юрія Андруховича, вірш “Любіть Оклахому” Олександра 62Ірванця, роман “Хозарський словник” 62Мілорода Павича, роман “Назву себе Гантенбайн” Макса Фріша у літературі,

театральна вистава “Гамлет. Сни” Андрія Жолдака, фільм “Три історії” Кіри 62Муратової, мультсеріал “Симпсони”).

Специфіка українського постмодернізму:

• Досить пізнє виникнення на теренах України (кінець 80-х рр. ХХст.);

• Постколоніальність (переборення комплексу вторинності);

• Посттоталітарність (переборення радянського світогляду);

• Крім модернізму протистоїть ще й соцреалізму;

• Деконструкція культу шістдесятництва, яке стало зразковим в національній культурі;

Специфіка українського постмодернізму:

• Залишкова віра в Смисл життя і мистецтва;

• Пошук духовного опертя, нових ідеалів;

• Соціальність, критика соціальних стереотипів;

• Міфологічність, орієнтація на глибинні основи буття;

• Пошук національної ідентичності;

• Недовіра до масової культури, претензія на елітарність.