50

ЗМІСТ

ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО – МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ СУТНОСТІ ТУРИСТИЧНИХ ДЕСТИНАЦІЙ 6

1.1. Поняття туристичної дестинації 6

1.2. Управління об’єктами туристичної дестинації 11

РОЗДІЛ 2. РОЗГЛЯД АСПЕКТІВ ПОДІЄВОГО МАРКЕТИНГУ ТУРИСТИЧНИХ ДЕСТИНАЦІЙ 13

2.1. Подієвий туризм як історико-культурне явище 13

2.2. Маркетинг туристичних дестинацій 20

2.3. Просування території задопомогою взаємодії подієвого маркетингу та подієвого туризму 31

РОЗДІЛ 3. ЗАСТОСУВАННЯ ПОДІЄВОГО МАРКЕТИНГУ ДЛЯ РОЗВИТКУ ТУРИЗМУ 35

3.1. Формування іміджу регіону як івентивної туристичної дестинаци 35

ВИСНОВКИ 45

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 48

ВСТУП

Здобуття Україною незалежності та інтеграція до світового економічного простору створили нові можливості при формуванні вітчизняної туристичної дестинації і викликали необхідність використовувати прогресивні підходи до обґрунтування методів підвищення ефективності розвитку українського туризму, що потребує оцінки сучасної системи туристичних дестинацій світового рівня.

Значного визнання і популярності у світі за останні десятиліття набуває розвиток такого перспективного напряму туризму, як івентивний, під яким розуміється націлений на отримання мультиплікативного соціально-економічного ефекту вид туризму, що здійснюється відповідно до розробленої програми з організації та періодичного проведення на певній території широкомасштабних просвітницьких, спортивних, культурно-розважальних заходів, ефективність яких залежить від поінформованості суспільства, статусу та престижу події.

Розвиток івентивного туризму є одним із найефективніших і найдієвіших механізмів створення і поширення позитивного іміджу регіону як івентивної туристичної дестинації, тобто території, на якій пропонується певний набір послуг, що відповідають попиту туриста на перевезення, проживання, харчування, відпочинок, розваги тощо

Сучасні тенденції управління як туристичною діяльністю, так і регіональним розвитком засвідчують усе більше застосування маркетингового інструментарію в обґрунтуванні розвитку туризму в тому чи іншому регіоні. В епоху глобалізації посилюється міжнародний аспект позиціонування об’єктів туристичного інтересу будь-якого таксономічного рівня - від окремих пам’яток до великих регіонів світу. Різні туристичні об’єкти по-різному реагують на ті чи інші виклики глобалізації та, відповідно, потребують різних підходів до обґрунтування їх розвитку. Особливо актуальний цей підхід для України, територія якої характеризується значною складністю й різноманітністю в багатьох аспектах - природному, ментальному, історичному, економічному тощо, враховуючи значні невикористані туристичні можливості майже в кожному регіоні України за умов прискореного розвитку світового туристичного процесу

Однією з головних тенденцій сучасного туризму є направленість на задоволення різнобічних потреб туристів. Подієвий туризм має древні коріння, але його наукове дослідження розпочалось порівняно недавно. Основна мета поїздки такого виду туризму приурочена до певної події. Унікальні тури, що поєднують в собі традиційний відпочинок та участь в найбільш видовищних заходах планети, поступово завойовують все більшу популярність, адже туристи отримують не тільки незабутні враження, а й здійснюють свої мрії, розширюють світогляд. Головна особливість подієвого туризму - орієнтація на широке коло споживачів.

Актуальність теми визначена тим, що подієвий туризм є важливим пріоритетом розвитку національного туристичного ринку країни, оскільки є стабілізуючим чинником на ринку робочої сили, працедавцем для власних підприємств, що надають туристичні послуги, збільшує розміри капіталовкладень в національні підприємства сфери туризму, призводить до вирівнювання рівнів життя в регіонах країни, чим сприяє зняттю соціальної напруги й ліквідовує сепаратистські тенденції (що особливо актуально щодо великих або багатонаціональних держав).

Значний внесок у теоретичні та практичні дослідження основ туризму зробили такі вітчизняні та зарубіжні науковці, як І.Т. Балабанов В.В., Богалдин-Малих, А.М. Виноградська, С.П. Гаврилюк, А.П. Дурович, В.К. Євдокименко, О.С.Запєсоцькогий, Д.К. Ісаєв, В.О. Квартальнов, О.О. Любіцева, Т.І Ткаченко, І.М. Школа та ін.

Питання маркетингу дестинацій як відносно нового підрозділу маркетингу й туристики на теренах СНД висвітлено в праці таких науковців, як І. В. Зорін, О. І. Зорін, О. Ф. Г орохов, Л. Г. Кирьянова, Ю. Ю. Леонтьєва, С. М. Сапелко, Т. О. Себекіна, Т. І. Ткаченко, О. І. Тарасенок та ін

Метою даної курсової роботи є дослідження подієвого маркетингу туристичних дестинацій.

Для досягнення мети потрібно виконати наступні завдання:

- визначити поняття туристичної дестинації;

- розглянути управління об’єктами туристичної дестинації;

- дослідити подієвий туризм як історико-культурне явище;

- розглянути маркетинг туристичних дестинацій

- розглянути просування території задопомогою взаємодії подієвого маркетингу та подієвого туризму;

- дослідити формування іміджу регіону як івентивної туристичної дестинаци.

Об'єктом курсової роботи є туристичні дестинації України.

Предметом дослідження є подієвий маркетинг.

Структура курсової роботи визначена метою і завданнями дослідження та включає в себе вступ, три розділи, висновки та список використаних джерел.

Розділ 1. Теоретико – методичні підходи до визначення сутності туристичних дестинацій

1.1. Поняття туристичної дестинації

Поняття «дестинація» в перекладі з англійської мови (англ. destination) означає «місце призначення» або «мета подорожі» [7, с. 151], що, у свою чергу, походить від латинського destino - «призначення, місцезнаходження» [8, с. 68]. Сучасний Оксфордський туристичний словник тлумачить це поняття як «країни, регіони, міста та інші території, які приваблюють туристів, є головними місцями локалізації туристичної діяльності, потоків туристів та їх витрат; місця максимальної концентрації визначних туристичних пам’яток, засобів розміщення, харчування, розваг, інших послуг та економічного, соціального і фізичного впливу туризму» [9, с. 165].

Вперше туристична дестинація як визначальна компонента системи туризму була розглянута Н. Лейпером у 1979 р. та ідентифікувалася як «певна географічна територія, що є привабливою для мандрівників» [6, с. 52].

У 70-х роках XX ст., керуючись загальною теорією систем, датський вчений Н. Лейпер розробив модель системи туризму, компонентами якої визначив туристів, географічні елементи і туристичну індустрію [6]. Туристи, як суб’єкти зазначеної системи, усвідомлюючи потребу у здійсненні подорожі, формують попит на туристичні послуги та необхідність функціонування всієї туристичної системи. Створення туристичної інфраструктури має максимально задовольняти наявні потреби туристів шляхом пропозиції послуг переміщення, розміщення, харчування, розваг та ін. Географічні елементи представлені:

- регіоном, в якому формується попит на туристичний продукт, який є місцем початку й закінчення подорожі, де відбуваються основні маркетингові процеси стимулювання попиту;

- транзитним регіоном, який відвідується туристом, коли місце проживання вже залишено, але до обраної дестинації турист ще не прибув;

- регіоном, відвідування якого є основною метою подорожі туриста, тобто туристичною дестинацією.

Отже, зазначені геопросторові елементи перебувають у тісній взаємодії, лише за умов їх єдності туристична діяльність стає можливою. Проте дестинація являє собою найістотнішу компоненту системи туризму, бо саме в ній стає можливим досягнення мети подорожі, лише на її території розташовані ресурси, що приваблюють туристів, мотивуючи їх подорожі. Тому дестинація активізує всю систему туризму, формуючи та задовольняючи туристський попит одночасно. Таким чином, наприкінці XX ст. у зарубіжній літературі з’явилося поняття туристичної дестинації як регіону, на території якого стає можливим досягнення мети подорожі. \

Поняття туристичної дестинації (ТД) привертає все більшу увагу вітчизняних і зарубіжних фахівців у галузі туризму - науковців і практиків. У літературі натрапляємо на велику кількість дефініцій ТД. У різних джерелах ТД у загальних рисах трактується як:

- місце призначення туриста;

- місце, призначене для прийому туристів;

- напрям туристичного маршруту;

- фізичний простір для туристичної діяльності;

- один із різновидів соціального простору, що формується на основі фізичного простору туристичної діяльності;

- культурна константа туристики (інваріант матеріальної культури);

- окремий концепт туристики;

- усілякий об’єкт, що увіходить до каталогів будь-якого туроператора;

- різновид територіальної рекреаційної системи;

- мета подорожі або походу;

- територія, що приваблює туриста;

- продукт, який задовольняє потреби туриста;

- система засобів і служб, діяльність яких спрямована на задоволення потреб туристів;

- місце, де мандрівники можуть отримати різноманітні враження, досвід та емоції;

- об’єкт туристичної пропозиції;

- специфічний об’єкт управління в туризмі [1; 2; 3; 4].

Крім того, деякі дослідники зауважують, що з часом поняття ТД зазнає певних еволюційних змін, збагачується новими рисами. Як справедливо узагальнює Т. І. Ткаченко [8], з геопросторового погляду ТД постає як територіальна таксономічна одиниця, з економічної та маркетингової - як комерційна одиниця, з управлінської - як об’єкт управління. Утім треба зауважити, що початково ТД постає саме як географічна одиниця, як територія (площева ознака), маршрут (лінійна) або приурочений до певної місцевості об’єкт (точкова), що є місцем туристичного інтересу (“туристичним напрямом”), решта характеристик слід вважати “надбудовними”, що поступово розкривають суть ТД у ході еволюційного розвитку. Проте слід визнати, що дестинацією будь-який географічний об’єкт стає лише в тому разі, коли його соціально-економічне життя значно забезпечується за рахунок розвитку туризму. Саме в цьому полягає її принципова відміна від території зі значним туристичним потенціалом, багатими туристичними ресурсами та розвинутою інфраструктурою. Однак стосовно маркетингової діяльності щодо розвитку дестинації в напрямі просування її на туристичний ринок та підтримання туристичного попиту на неї, на нашу думку, слід покладатися на теоретико-методологічні засади саме маркетингу територій (не маркетингу послуг), незважаючи на відносну новизну та слабку розвиненість даного наукового напряму на теренах України.

У наступні роки це поняття деталізувалося, внаслідок чого виокремилися його складові елементи. Було створено модель «чотири А», яка згодом шляхом конкретизації та доповнення, трансформувалася у модель «шість А», яка розкриває склад і призначення компонент дестинації. У моделі, запропонованій вченими з Датської академії туризму О. Йоргенсеном, К. Купером і Д. Флетчером, дестинація розглядається як взаємозв’язок таких елементів: атракції (attractions), доступність (accessibility), зручнсіть (amenities), посередники та допоміжні служби (ancillary services), організація діяльності туристів (activities), наявність підготовленого туристичного продукту (available packages) [6, с. 102]. Вивчення цих елементів дестинації дозволило їх систематизувати та подати в таблиці 1.1.

Таблиця 1.1

Система компонент дестинації

Атракції (attractions)	Природні, культурно-історичні, архітектурні та ін­ші туристичні ресурси, що приваблюють туристів, спонукають до здійснення подорожі
Доступність (accessibility)	Наявність налагоджених транспортних і комуніка­ційних зв’язків як зовнішніх, так і внутрішніх що­до дестинації
Зручності (amenities)	Сукупність підприємств, що пропонують якісні ту­ристичні послуги і товари
Посередники та допоміжні служби ancillary services)	Рекламні агентства, маркетингові компанії, банки, теле- та радіокомунікації, поштові об’єкти, лікарні
Організація діяльності ту­ристів (activities)	Організація діяльності туристів згідно з метою їх подорожей (відпочинок, рекреація, діловий туризм, конференції та ін.)
Наявність підготовленого туристичного продукту available packages)	Пропозиція сформованого та підготовленого до продажу туристичного продукту відповідно до по­питу туристів

Перші чотири компоненти слід віднести до першого та другого рівнів інфраструктури туризму. Вважається, що перший рівень інфраструктури туризму охоплює виробничі об’єкти (комплекс споруд, приміщень, транспортних та інших комунікацій й економічних систем), що безпосередньо не пов’язані з туристичною діяльністю, але необхідні для надання туристичних послуг (наприклад, засоби зв’язку, енергетика, комунальне господарство, фінанси, страхування тощо). Другий рівень являє собою сукупність структур, які потенційно здатні ефективно функціонувати без туристського попиту, але їх діяльність суттєво розшириться за умови розташування у місцях туристського інтересу (наприклад, підприємства з прокату автомобілів, розміщення, харчування, поштові, спортивні, розважальні та лікувальні заклади) [10, с. 92].

Отже, такі компоненти туристичної дестинації, як «атракції», «доступність», «зручності», «посередники та допоміжні служби» не є специфічними для туристичної діяльності, хоча й роблять її можливою, відсутність туристичної діяльності в місцях їх розташування не поставить під загрозу ефективність їх функціонування.

Такі компоненти, як «організація діяльності туристів» і «наявність підготовленого туристичного продукту» відносяться до третього рівня туристичної інфраструктури, який являє собою комплекс підприємств, діяльність яких головним чином орієнтована на створення та задоволення туристського попиту - це туристичні оператори та агенти, виробники окремих туристичних послуг (наприклад, екскурсійні бюро та аматори) [15, с.93]. Саме ці компоненти є специфічними для туристичної діяльності. Вони перетворюють будь-яку географічну територію з розвиненою економічною системою в туристичну дестинацію.

Як бачимо, модель «шість А» базується на системі елементів туристичної дестинації, що перебувають у тісному зв’язку з туристичною діяльністю. Лише за наявності зазначених компонент стає можливою пропозиція якісного комплексного туристичного продукту та максимальне задоволення потреб туристів.