Типові завдання

1. З даних аргументів вибрати відповідні для підтвердження або спростування тез.

2. До заданих аргументів підібрати інші, додаткові.

3. Вичленувати аргументи з матеріалів основної або додаткової інформації. (С433)

4. Спростувати задані аргументи.

5. Уявити собі, які аргументи супротивник міг би висунути на користь своїх поглядів і спростувати їх.

6. Уявити собі контраргументи супротивника і підготуватися до їх спростування.

7. Підготувати виступ з трьох частин: власний погляд і його підкріплення аргументами, передбачення контраргументування супротивника і її спростування.

Крім того, ведучому групової дискусії і членам групи як її учасникам необхідно вже на підготовчих етапах в найзагальнішому вигляді намітити план проведення дискусії і регламентувати, принаймні, висловлювання учасників групової дискусії. У літературі описані різні приклади розробки і реалізації плану групової дискусії. Причому всі вони передбачають поділ всіх учасників дискусії на дві підгрупи, представляючі, якщо не протилежні, то, щонайменше, різні точки зору по суті дискусії. Так, «Орегонський план» дискусії полягає в тому, що спочатку докладно висловлюються провідні представники обох точок зору, потім відбувається перехресний допит, учинений ведучим першої групи, всіма членами іншої і ведучим другої групи та всіма членами першої.

Після цього виступає один з членів другої групи, не ведучий, із спростуваннями поглядів супротивника і на закінчення — представник першої групи. Ролі виступаючих заздалегідь розподілені, встановлена черговість виступів і основна спрямованість, час кожного виступу також регламентується.

Згідно «Оксфордському плану» виступають чотири представники різних точок зору, після чого до них може звертатися будь-який з учасників дискусії. Провідна роль (особливо на завершальному етапі дискусії) належить ведучому. Досить поширеним є розподіл групи на дві підгрупи однодумців. В процесі підготовки дискусії в кожній підгрупі здійснюється розподіл функцій між членами підгрупи, визначається стратегія, тактика суперечки.

Досвід проведення групових дискусій показує, що чіткий розподіл двох таборів, визначення функцій виступаючих, а іноді навіть встановлення черговості виступу на перших порах стимулює аргументування висловлювань. На перших групових дискусіях, коли учасники ще недостатньо вільно володіють методикою аргументування і контраргументування, ведучий допомагає (С434) підтримувати рівновагу точок зору, посилює ту точку зору, яка в даний момент виявляється найбільш слабкою, стимулює учасників дискусії до вираження смислових позицій, вимагає уточнень, робить короткі узагальнення, акцентує увагу членів групи на головній.

У міру оволодіння учасниками методикою проведення групових дискусій ведуча рольтренера переходить до одного з членів групи, що, однак, не виключає активної участі тренера в подальших дискусіях на основі рівноправного партнерства.

На завершальному етапі дискусії, коли дається короткий виклад всього ходу дискусії, підводяться її підсумки, роль тренера стає ведучою при активній участі членів групи в оцінці внеску кожного учасника в групову дискусію. Критеріями оцінки є: по-перше, чіткість і переконливість аргументування своєї точки зору; по-друге, ясність і переконливість контраргументації; по-третє, коректність поведінки і ступінь прояву шанобливого відношення до позицій інших учасників дискусії.

Останній критерій фактично співвідноситься з рівнем загальної комунікативної культури суб'єктів групового діалогічного спілкування, яке є взаємодією рівноправних партнерів, заснованою на суверенному праві кожної особистості, відкрито висловлювати свою думку по суті справи, а провідним способом взаємодії виступає переконання, засноване на системі логічних доказів.

2. Дискусія з прихованими ролями. Мета проведення дискусії з прихованими ролями полягає в тому, щоб розширити репертуар не просто знаних, але і реально освоєних ролей, які може приймати учасник дискусії свідомо для продуктивнішого пошуку виходу з ситуації суперечки. Можливі два варіанти організації такої дискусії.

У першому варіанті роль, яку необхідно виконати учаснику, повідомляється йому конфіденційно так, щоб ніхто з інших не почув інструкції.

У другому варіанті, навпаки, всі учасники знають про роль, яку відвів всім і кожному організатор-ведучий. Вони не обізнані лише про свою власну роль в дискусії. Ситуація складається так, що група як би нав'язує людині якийсь конкретний образ. У першому випадку (С435) ігровий момент полягає в тому, щоб група здогадалася про роль, яку виконував учасник. В другому випадку учасник дискусії вимушений зрозуміти, за кого його приймають більшість колег по обговоренню.

Як приклад приведемо опис першого варіанту. Роль демонструється групі. Дискусія проводиться по методу акваріума. З групи запрошуються для участі в дискусії п'ять чоловік. Вони розташовуються усередині основного кола, що утворюється всією групою, решта членів групи спостерігає. Таким чином, п'ять дійових осіб перебувають в центрі уваги групи, немов в акваріумі. Учасники дискусії отримують приховані інструкції з ролями, записані на персональних картках. Показувати отримані інструкції нікому не можна.

Ролі можуть бути наступними: «організатор» — забезпечує виявлення всіх позицій, спонукає висловлюватися тим, хто ще не висловилося, ставить уточнюючі питання, зацікавлений ходом дискусії, підводить проміжні і остаточні підсумки, свою позицію висловлює останнім; «сперечальник» — «Я сперечаюся, тому, що я сперечаюся» — зустрічає в багнети будь-яку пропозицію, будь-який вислів. Іноді замість сперечальника використовується термін «негативний опонент»; «оригінал» — іноді, час від часу, висуває несподівані, парадоксальні, одному йому зрозумілі пропозиції, зв'язок яких з істотою обговорень не завжди ясний, втручається в загальний хід розмови не менше трьох, але не більше п'яти разів. У загальній суперечці бере участь мляво; «заводій» — із самого початку прагне захопити ініціативу в обговоренні, схилити групу до своєї думки. Не схильний кого-небудь слухати, якщо думка людини не збігається з його ідеями, емоційний, напористий; «соглашатель»— погоджується зі всіма, першим підтримує будь-який вислів. Для нього головне не пошук найкращого рішення, а мирне безконфліктне спілкування учасників дискусії.

Тему для обговорення можна вибрати будь-яку. Наприклад: «Як найефектніше вести боротьбу за тверезість або проти куріння, якщо це взагалі є проблемою для сучасного суспільства». Головне, щоб тема дискусії була прийнята кожним учасником, щоб він не залишався абсолютно байдужим до предмету обговорення. Або, наприклад: «Допустимість тілесних покаранні дітей». Можливі і більш структуровані завдання по темі дискусії.

Далі розгортається сама дискусія, в ході якої кожен учасник повинен перебувати і діяти в рамках (С436) запропонованої йому ролі. В ході спільної дискусії необхідно виробити підсумкову думку. Змістовне обговорення в даній процедурі має другорядне значення, проте було б корисно отримати користь з дискусії.

Після того, як обговорення завершене і учасники групової дискусії дійшли якої-небудь єдиної думки, необхідно почати обговорення процесу дискусії. Обговорення необхідно починати із звернення до діючих осіб. Кожний з них, не розкриваючи секрету своєї ролі, повинен повідомити, поділитися враженнями, наскільки він, на його особисту думку, був успішний в даній ролі, наскільки вона йому вдалася. Ці висловлювання можна структурувати, виписавши на дошці відсоткове, або бальне вираження ступеня задоволеності власною роботою, повідомленою кожним учасником.

Потім необхідно надати слово спостерігачам, що дивилися в акваріум. Вони можуть поділитися своїми припущеннями про те, яку роль довелося виконувати тому або іншому учаснику дискусії.

Учасники, що сприймають особисто значущу для них інформацію, можуть мимоволі проговоритися про те, яка роль була уготована кожному. Тут потрібна пильність ведучого, що м'яко присікає такі спроби. Істина не обговорюється до тих пір, поки вся група не висловиться про кожного учасника. Дійові особи з акваріума також можуть висловлювати свої міркування, якщо йдеться про них. Потім знов надається слово кожній з дійових осіб. Вони можуть поділитися своїми враженнями про почуте, розкрити і надити гласності свої приховані ролі, поставити питання тим, що виступали, чиї вислови особливо смінилювали, здивували, обурили, залишилися не зрозуміломи. Результатом подібного обговорення стає розуміння, осмислення, особисто забарвлене почуття, пов'язане з реально діючим репертуаром ролей, позицій, займаних конкретною дійовою особою, конкретним учасником дискусії, що відбулася. В одного отримана роль може вийти особливо вдало, у іншого — не вийти, і, крім того, неминуче виступає різниця в уявленнях індивіда про самого себе і групи про нього. Часто можливі ситуації неспівпадання власної оцінки успішності існування в ролі з оцінкою цього існування, виданою групою. Уявлення про свої можливості, ефективності звичної поведінки в ситуаціях експресивного спілкування, яким є дискусія (С437), стає у багатьох учасників адекватнішими. Так в організованій дискусії міститься ще один ресурс, пов'язаний з тренуванням навиків поведінки, в не властивих конкретному учаснику ролях.

Приховані ролі учасникам дискусії видаються такі, які для них конкретно чужі і важкі у виконанні. Домінуючі отримують роль того, що погоджується, той, хто легко перекрнується, швидко піддається чужому впливу і авторитету учасник дискусії отримує роль сперечальника. Переживання учасників-виконавців в цьому випадку мають самостійну цінність перш передусім для них самих.

3. Дискусія як аналіз конкретних ситуацій. Цей вид дискусії стимулює звернення до досвіду інших, прагнення до надбання теоретичних знань для отримання відповідей на обговорювані питання.

Використовуються ситуації двох видів: 1) «тут і тепер» (обговорюються ситуації, що відбулися в групі або з її окремими учасниками) і 2) «там і тоді» (випадки з професійної практики або особистого життя, що мають значущість для учасника або групи).

Способи аналізу конкретних ситуацій можуть бути наступні:

• група розбивається на 2—3 підгрупи, кожна з яких вирішує задачу самостійно, потім думки підгруп стикаються;

• задану ситуацію кожен вирішує індивідуально. Ситуації можуть бути описані вдома і принесені в групу для обговорення. Сама можливість опису дозволяє чіткіше сформулювати своє утруднення, позначити своє місце в ситуації. (С238)

Розділ V

ПСИХОКОРЕКЦІЯ

ДИТЯЧО-БАТЬКІВСЬКИХ

І СІМЕЙНИХ СТОСУНКІВ