5. Вимоги до розробки, перевірки та адаптації тестових методик

Відомі два шляхи створення психодіагностичних методик: адаптація відомих методик (зарубіжних, застарілих, з іншими цілями) і розробка нових, оригінальних методик.

Адаптація тесту – це комплекс заходів, що забезпечують адекватність тесту в нових умовах застосування. Виділяють наступні етапи адаптації тестів:

1) аналіз вихідних теоретичних положень автора тесту;

2) для іноземних методик – переклад тесту та інструкцій до нього на мову користувача (з обов'язковою експертною оцінкою відповідності оригіналу);

3) перевірка надійності та валідності відповідно до психометричних вимог;

4) стандартизація на відповідних вибірках.

Найбільш серйозні проблеми виникають при адаптації вербальних тестів (опитувальників, вербальних субтестів у складі тестів інтелекту). Ці проблеми пов'язані з мовними та соціокультурними відмінностями народів різних країн. Багатоваріантність перекладу якого-небудь терміна, неможливість точної передачі ідіоматичних оборотів – звичайне явище при перекладах з мови на мову. Іноді буває настільки складно підібрати мовні та смислові аналоги завдань тесту, що повна його адаптація стає співвідносною з розробкою оригінальної методики.

Поняття адаптації застосовується не тільки до зарубіжних методик, які передбачається використовувати в умовах нашої країни, а й до застарілих вітчизняних методик. Застарівають вони досить швидко: у зв'язку з розвитком мови і мінливістю соціокультурних стереотипів, методики повинні коректуватися кожні 5–7 років, що має на увазі уточнення формулювань питань, корекцію нормативів, оновлення стимульного матеріалу, перегляд інтерпретаційних критеріїв.

Самостійна розробка тестової методики зазвичай складається з наступних етапів.

1. Вибір предмета (явища) і об'єкта дослідження (контингенту).

2. Вибір виду тесту (об’єктивний, суб’єктивний, проективний), типу завдань (з запропонованими відповідями, з вільними відповідями) і шкал (числові, вербальні, графічні).

3. Підбір первинного банку завдань. Він може здійснюватися двома шляхами: питання формулюються виходячи з теоретичних уявлень про вимірюване явище (факторно-аналітичний принцип) або ж підбираються відповідно до їх дискримінативності, тобто здатності відокремлювати досліджуваних за наявності необхідної ознаки (критеріально-ключовий принцип). Другий принцип ефективний при розробці тестів відбору (наприклад, професійного чи клінічного).

4. Оцінка завдань первинного банку (змістовної валідності тесту, тобто відповідності кожного із завдань явищу, що вимірюється, і повноти охоплення досліджуваного явища тестом в цілому). Проводиться за допомогою методу експертної оцінки.

5. Попереднє тестування, формування банку емпіричних даних.

6. Емпірична валідизація тесту. Проводиться за допомогою кореляційного аналізу оцінок тесту і показників за зовнішнім параметром досліджуваної властивості (наприклад, шкільної успішності при валідизації тесту інтелекту, лікарського діагнозу при валідизації клінічних тестів, даних інших тестів, валідність яких відома, та ін.).

7. Оцінка надійності тесту (стійкості результатів до дії випадкових факторів, зовнішніх і внутрішніх). Найбільш часто оцінюються ретестова надійність (відповідність результатам повторного тестування, зазвичай через кілька місяців), надійність частин тесту (стійкість результатів окремих завдань або груп завдань, наприклад за методом «парне - непарне») і надійність паралельних форм, якщо такі існують. Методика визнається надійною, якщо коефіцієнт кореляції результатів (первинного та повторного тестування, однієї й іншої частин тесту, однієї й іншої паралельних форм) становить не менше 0,75. При більш низькому показнику надійності виробляються коректування завдань тесту, переформулювання питань, що знижують надійність.

8. Стандартизація тесту, тобто приведення процедури і оцінок до загальноприйнятих нормативів. Стандартизація оцінок передбачає перетворення нормальної або штучно нормалізованої шкали первинних оцінок (емпіричних значень досліджуваного показника) в оцінки шкальні (відображають місце в розподілі результатів вибірки досліджуваних). Види шкальних оцінок: стени (1–10), станайни (1-9), Т–оцінки (10–100) та ін. (загальноприйнятим лінійним перетворенням показників є шкала станайнів, в якій середнє значення дорівнює 5,0, а середньоквадратичне відхилення 2,0. Первинні показники перетворяться в станайни упорядкуванням їх числових значень відповідно до нормальної кривої відсотків розподілу первинних оцінок).

9. Визначення прогностичної валідності, тобто інформація про те, з яким ступенем точності методика дозволяє судити про психологічну якість, яка діагностується через певний час після вимірювання. Прогностична валідність також визначається за зовнішнім критерієм, але дані по ньому збираються через деякий час після тестування.

Таким чином, надійність і валідність – це збірні поняття, які містять в собі кілька видів показників, що відображають спрямованість методики на предмет дослідження (валідність) і об’єкт дослідження (надійність). Ступінь надійності та валідності відображають відповідні коефіцієнти, які вказуються в сертифікаті методики.

Створення методики – трудомістка робота, що вимагає розвиненої системи замовлення на методики з відповідною оплатою праці розробників і гонорарами за використання авторських методик.

158