Квазіекспериментальні плани

Квазіекспериментальні плани будуються, виходячи з такого визначення поняття квазіексперименту: квазіекспериментом є дослідження, спрямоване на встановлення причинно-наслідкового зв’язку між двома змінними, в якому, проте, відсутня процедура попереднього вирівнювання груп, тобто паралельний контроль за участю контрольної групи замінюється порівнянням результатів тестування групи до і після вимірювань.

Існує декілька видів квазіекспериментальних планів, наприклад:

• план для двох нееквівалентних груп з тестуванням до і після випробування; план з попереднім та підсумковим тестуванням двох рандомізованих груп;

• плани дискретних часових серій для однієї групи або для двох нееквівалентних груп.

Квазіексперименти дуже поширені в сучасній психології і є не гіршими за істинні. Для деяких завдань психологічного дослідження вони необхідні і, незважаючи на відсутність процедури попереднього вирівнювання груп, вони є спеціальним засобом вирішення проблем експериментування, якщо незалежна змінна не є об’єктом маніпулювання дослідника, а обирається ним шляхом відбору нееквівалентних груп. Скажімо, якщо завданням експерименту є перевірка, як впливає рівень особистісної тривожності учнів на успішність складання відповідального підсумкового іспиту, спеціально формуються нееквівалентні групи з попередньо вимірюваним високим та низьким рівнями тривожності і вивчається її вплив на залежну змінну – успішність виконання тестів. Результати виконання тестів ставляться у залежність від цієї особистісної характеристики досліджуваних, яка обрана для створення нееквівалентних груп. Такий квазіексперимент нічим не поступається реальному.

План з нееквівалентною контрольною групою.

Розглянемо ще декілька прикладів квазіекспериментального плану. Наприклад, в експерименті з нееквівалентною контрольною групою співставляються результати нееквівалентних груп до та після випробування. Це дає можливість здійснити контроль окремих загроз валідності, причому в експериментах з такими планами порівнюються зміни показників – передекспериментального та постекспериментального тестувань в нееквівалентних групах. Ця різниця між показниками потім оцінюється за критерієм t-Стьюдента для встановлення рівня значущості розбіжностей.

План експерименту для нееквівалентних груп спрямований на встановлення причинно-наслідкового залежності між змінними, проте в ньому відсутня процедура зрівнювання груп (рандомізація). Цей план може бути представлений наступною схемою:

О₁ X О₂

О₃ О₄

До проведення експерименту в даному випадку залучаються дві реальні групи. Обидві групи тестуються. Потім одна група піддається експериментальному впливу, а інша - ні. Потім обидві групи повторно тестуються. Результати першого та другого тестування обох груп зіставляють, для порівняння використовують t- критерій Стьюдента і дисперсійний аналіз. Різниця О₂ і О₄ свідчить про природній розвиток і фоновий вплив. Для виявлення дії незалежної змінної необхідно порівнювати 6 (О₁ О₂) та 6 (О₃ О₄), тобто величини зрушень показників. Значимість відмінності приростів показників буде свідчити про вплив незалежної змінної на залежну. Цей план аналогічний до плану істинного експерименту для двох груп з тестуванням до і після впливу. Головним джерелом артефактів є відмінності у складі груп.

План за множинною серією вимірів.

Розглянемо ще один варіант поширеного квазіекспериментального плану – план так званих часових серій. Його формула ОООО X ОООО. При застосуванні цього плану співставляються результати, отримані до та після експериментального впливу на одних і тих самих досліджуваних. При цьому застосовується так званий багаторазовий вимір, що дозволяє контролювати окремі загрози внутрішньої валідності.

Мета квазіексперименту – дослідити вплив двомісячної антитютюнової кампанії на кількість осіб, що зловживають тютюнопалінням. Незалежна змінна – антитютюнова кампанія (роз’яснення шкідливих наслідків вживання тютюну підлітками), яка проводилась в одній із груп. Залежна змінна – зловживання тютюнопалінням – була операціоналізована за допомогою підрахунків кількості цигарок, які підліток викурював на протязі доби.

Експеримент організовувався у такий спосіб. В одній із загальноосвітніх шкіл була проведена класична антитютюнова кампанія. Дітям читалися лекції про наслідки паління, демонструвалися знімки легенів курців, проводилися особисті бесіди. Виміри вживання тютюну підлітками здійснювались за три, два та один місяць до початку програми і, відповідно, через два та три місяці після її завершення. У результаті з’ясувалося, що кампанія була ефективною: 30% підлітків відмовилися від тютюнопаління. Залежна змінна вимірювалась у кількості досліджуваних, які відмовились від цигарок. Оцінка розбіжностей проводилася за критерієм t-Стьюдента. У цьому випадку можна застосувати також багатофункціональний критерій φ* – кутове перетворення Фішера.

Плани дискретних тимчасових серій поділяються на кілька видів залежно від кількості груп (однієї або декількох), а також залежно від кількості експериментальних впливів (одиночного або серії впливів).

План дискретних тимчасових серій для однієї групи досліджуваних полягає в тому, що спочатку визначається вихідний рівень залежної змінної на групі досліджуваних за допомогою серії послідовних вимірів. Потім застосовують експериментальний вплив і проводять серію аналогічних вимірів. Порівнюють рівні залежної змінної до і після впливу. Схема цього плану:

О₁О₂О₃О₄О₅О₆

Головний недолік плану дискретних тимчасових серій в тому, що він не дає можливості відокремити результат впливу незалежної змінної від впливу фонових подій, які відбуваються протягом дослідження.

Модифікацією цього плану є квазіексперимент за схемою тимчасових серій, в якому вплив перед виміром чергується з відсутністю впливу перед виміром. Його схема така:

ХО₁ – О₂XО₃ – О₄ ХО₅

Чергування може бути регулярним або випадковим. Цей варіант підходить лише в тому випадку, коли ефект впливу оберненим. При обробці даних, отриманих в експерименті, серії розбивають на дві послідовності і порівнюють результати вимірів, де був вплив, з результатами вимірів, де він був відсутнім. Для порівняння даних використовується t- критерій Стьюдента з числом ступенів свободи n – 2, де n – число ситуацій одного типу.

План з еквівалентними часовими серіями.

Поширеним варіантом квазіекспериментального плану за часовими серіями є так званий план з еквівалентними часовими серіями. За цим планом проводиться серія еквівалентних операцій, потім здійснюється експериментальний вплив і вимір залежної змінної. Виміри після кожного впливу дозволяють уникнути більшості загроз внутрішньої валідності. Експеримент має такий план:

Х₁ О (Х₁ – перший експериментальний вплив незалежної змінної, О – тестування);

Х₀ О – відсутність експериментального впливу на тестування.

Х₁ О Х₀ О – знову повторюється така еквівалентна часова серія з експериментальним впливом.

У цьому експерименті наявні такі загрози валідності. Перша загроза: взаємодія попереднього тестування робітників з експериментальним впливом (постійне тестування підвищує продуктивність діяльності). Друга загроза: в експерименті міг мати місце відомий нам ефект Хотторна, коли продуктивність праці зростала завдяки самому факту уваги до робітників, а не прослуховуванню музики.

План з попереднім та підсумковим тестуванням різних рандомізованих груп.

План з попереднім та підсумковим тестуванням різних рандомізованих груп відрізняється від плану істинного експерименту тим, що попереднє тестування проходить одна група, а підсумкове - еквівалентна група, яка зазнала впливу:

R О₁

R Х О₂

Головний недолік цього квазіекспериментального плану - неможливість контролювати ефект «фону» - вплив подій, які відбуваються поряд з експериментальним впливом в період між першим і другим тестуванням.

Розглянемо план з попереднім та підсумковим вимірами у різних групах. Співставляється результат еквівалентних груп: контрольної – до виміру, експериментальної – після виміру. Групи рандомізовані, а вимір до і після впливу в різних групах полегшує контроль зовнішньої валідності. Мета експерименту полягала в тому, щоб дослідити ефект викладання курсу психології для українських студентів англійською мовою порівняно зі студентами, які слухали цей курс рідною мовою. Таке порівняння проведено у Дніпропетровському національному університеті, де певний час існувала підготовка психологів за подвійним фахом з додатковим вивченням англійської мови. Незалежною змінною була особливість викладання курсу іноземною мовою, що вимагала від студентів додаткової уваги до вивчення матеріалу, та необхідність словникової роботи, тобто більш активного перекодування (опрацювання) навчальної інформації. Залежною змінною була успішність студентів. Експеримент був організований так. На факультеті психології одну із груп готували протягом певного часу за спеціальністю «Психологія. Англійська мова та література». Один викладач вів заняття за однаковими навчальними планами в групі, яка вивчала англійську мову і в якій курс «Експериментальна психологія» викладався англійською, та в групі, яка прослуховувала цей курс рідною мовою.

В академічній групі, де навчання здійснювалося англійською мовою, вимірювали успішність студентів третього курсу, на якому, викладався курс «Експериментальна психологія», після його завершення, як і в групі, де викладання здійснювалося рідною мовою. Виявилося, що викладання англійською мовою сприяло підвищенню успішності. Це можна пояснити тим, що опрацювання змісту навчального курсу вимагало більш ретельної уваги до вивчення матеріалу завдяки необхідності використання спеціальних словників. Проте цей висновок видається сумнівним.

У наведеному експерименті є загрози валідності: студенти, які вступали на навчання за подвійним фахом, мали більш високий бал на вступних іспитах. Можливо, оволодіння іноземною мовою підвищило рівень сумлінності студентів. Не виключено також, що вони відрізнялися від контрольної групи і за рівнем інтелекту.

План ex-post-facto.

Наведемо ще один приклад з підручника В. Дружиніна «Експериментальна психологія», в якому план «екс-пост-факто» віднесено до квазіекспериментальних планів, хоча не всі дослідники вважають його таким. Деякі розглядають його як окремий план, при застосуванні якого дослідник не має можливості маніпулювати незалежною змінною, а лише відбирає відносно еквівалентні групи, одна з яких мала певний травматичний вплив у минулому, а інші його не мали. Рандомізація при відборі та наявність двох груп дозволяють контролювати окремі загрози валідності. Метою експерименту було дослідити особливості посттравматичного стресу жертв сексуального насильства. Незалежна змінна – сексуальне насильство. Залежна змінна – посттравматичний стрес.

Експеримент, наведений в підручнику В. Дружиніна, був організований у такий спосіб: в експерименті взяли участь жінки, які перенесли сексуальне насильство протягом попереднього року і звернулися у Центр реабілітації. Вони дали згоду на участь в опитуванні. В якості контрольної групи виступили жінки, відібрані у випадковому порядку, які ніколи не зазнавали насильства. Учасниці обох груп відповідали на серію опитувальників стосовно їхнього емоційного стану. Оцінювалася реакція на можливе зґвалтування, ставлення до чоловіків після цього тощо. Було встановлено, що жінки, які пережили насильство, не довіряють чоловікам, бояться можливого повтору насильства, відчувають завдяки цьому емоційне напруження.

Отже, цей приклад нагадує план, який ми розглядали, коли аналогом незалежної змінної обираються певні індивідуальні чи експерієнціальні характеристики, тобто характеристики, пов’язані з досвідом. На підставі цих розбіжностей створюються нееквівалентні групи. Ознака нееквівалентності є аналогом незалежної змінної. У даному випадку вона створювалася завдяки присутності травматичного досвіду насильства. В цьому експерименті зберігаються загрози валідності. Одна з них – взаємодія тестування з експериментальним впливом, бо опитування актуалізує страх у жінок, які пережили цей негативний вплив (можливо, без тестування негативні переживання могли б не загострюватися).

План «екс-пост-факто» імітує схему експерименту для двох груп з їх вирівнюванням і тестуванням після впливу. Його схема така:

(R) X О₁

(R) О₂

Якщо вдається досягти еквівалентності груп, то цей план стає планом істинного експерименту. Він реалізується в багатьох сучасних дослідженнях. Наприклад, при вивченні посттравматичного стресу, коли люди, які перенесли вплив природної або техногенної катастрофи, або учасники бойових дій тестуються на наявність посттравматичного синдрому, їх результати зіставляються з результатами контрольної групи, що дозволяє виявити механізми виникнення подібних реакцій. У нейропсихології травми головного мозку, враження певних структур, що розглядаються як «експериментальний вплив», надають унікальну можливість для виявлення локалізації психічних функцій.