Варіанти взаємозв’язку змінних у факторному експерименті
Переваги і недоліки факторних експериментальних планів
Факторні експериментальні плани дуже популярні серед психологів.
Однією з переваг цих планів є те, що за їх допомогою можна маніпулювати в експерименті більш, ніж однією незалежною змінною і, внаслідок цього, перевіряти декілька гіпотез в одному дослідженні. Наприклад, в експерименті з трьома незалежними змінними можна перевірити сім гіпотез.
Ми можемо перевірити гіпотези відносно основного ефекту всіх трьох змінних (А, В, і С) і відносно кожного з чотирьох можливих варіантів взаємодій цих змінних, а саме: А X В, А X С, В X С, А X В X С.
Ще однією перевагою є те, що будь-яка вірогідна побічна змінна може бути проконтрольована шляхом її включення безпосередньо в експериментальний план як додаткової незалежної змінної.
Третьою перевагою факторних планів, яку відзначають дослідники, є те, що при проведенні цих експериментів досягається як економія часу, так і ресурсів, які повинен витратити експериментатор.
Недоліком факторних планів є те, що їх результати важко інтерпретувати, якщо застосовується велика кількість факторів. Легко інтерпретувати двофакторні експерименти. Проте якщо кількість перевищує три, складність інтерпретації результатів різко зростає. Тому досвідчені експериментатори намагаються зменшити кількість факторів, вплив яких на залежну змінну вивчається в одному експерименті.
Лекція 11. Доекспериментальні, квазіекспериментальні плани та плани істиних експериментів в психології
Доекспериментальні плани.
Дослідження поодинокого випадку.
План з попереднім та підсумковим тестуванням однієї групи.
План для двох нееквівалентних груп з тестуванням після випробування.
Квазіекспериментальні плани.
2.1. План з нееквівалентною контрольною групою.
2.2. План за множинною серією вимірів.
2.3. План з еквівалентними часовими серіями.
2.4. План з попереднім та підсумковим вимірами у різних групах.
2.5. План з нееквівалентною контрольною групою.
2.6. План «екс-пост-факто» (ex-post-facto)
Плани істинних експериментів.
3.1. План з контрольною групою і виміром після впливу.
3.2. План для двох рандомізованих груп з попереднім і підсумковим вимірами.
3.3. План Соломона.
Джозеф Кемпбелл запропонував розділити всі експериментальні плани для груп досліджуваних на наступні групи: доекспериментальні, квазіекспериментальні та плани істинних експериментів. В основі цього поділу лежить близькість реального експерименту до ідеального. Чим менше артефактів (загроз валідності) провокує той чи інший план, чим суворіший контроль додаткових змінних, тим ближче експеримент до ідеального. Доекспериментальні плани найменше враховують вимоги, які пред'являють до ідеального експерименту. В. Н. Дружинін вказує, що вони можуть служити лише ілюстрацією, у практиці наукових досліджень їх слід по можливості уникати. Квазіекспериментальні плани є спробою обліку реалій життя при проведенні емпіричних досліджень, вони спеціально створюються з відступом від схем істинних експериментів. Дослідник повинен усвідомлювати джерела артефактів – зовнішніх додаткових змінних, які він не може контролювати. Квазіекспериментальний план застосовується тоді, коли застосування кращого плану неможливе.