3. Структура психологічного експерименту
Головними компонентами будь-якого експерименту є:
1) досліджуваний (досліджуваний суб'єкт або група);
2) експериментатор (дослідник);
3) стимуляція (вибраний експериментатором спосіб впливу на досліджуваного);
4) відповідь досліджуваного на стимуляцію (його психічна реакція);
5) умови досліду (додаткові до стимуляції впливи, які можуть впливати на реакції досліджуваного).
Відповідь досліджуваного є зовнішньою реакцією, за якою можна судити про процеси, що протікають в його внутрішньому, суб’єктивному просторі. Самі ці процеси є результатом дії на нього стимуляції та умов досліду.
Якщо відповідь досліджуваного позначити символом R (від лат. Reactio – реакція, протидія), а вплив на нього експериментальної ситуації (як сукупності впливів стимуляції та умов експерименту) – символом S (від фр. Situation – ситуація), то їх співвідношення можна виразити формулою R = f (S). Тобто реакція є функція від ситуації. Але ця формула не враховує активну роль психіки, особистості людини Р (від лат. Persona). В дійсності реакція людини на ситуацію завжди опосередкована психікою, особистістю. Таким чином, співвідношення між основними елементами експерименту може бути зафіксованою наступною формулою: R = f (P, S).
П. Фресс та Ж. Піаже в залежності від завдань дослідження виділяють три класичних типи відносин між цими трьома компонентами експерименту: 1) функціональні відносини, 2) структурні відносини, 3) диференціальні відносини.
Функціональні відносини характеризуються варіативністю відповідей (R) досліджуваного (Р) при систематичних якісних або кількісних змінах ситуації (S). Відмінності в реакціях свідчать про відмінності в способах взаємодії суб'єкта і середовища. Графічно ці відносини можна відобразити наступною схемою:
Приклади: зміна величини відчуття (R) від зміни величини стимулу (S); ефективність запам'ятовування (R) від обсягу матеріалу (S) або числа повторень (S); вид та інтенсивність емоційного відгуку (R) на дію різних емоціогенних факторів (S); розвиток адаптаційних процесів (R) у часі (S) і т. д.
Структурні відносини розкриваються через систему відповідей (Rp ..., Rn) на різні ситуації (Sр ..., Sn). Відносини між окремими відповідями структуруються в систему, яка відображатиме структуру особистості (Р). Схематично це виглядає так:
Приклади: система емоційних реакцій на дію стресорів; семантичний індивідуальний простір; відношення між рівнями ефективності вирішення різних інтелектуальних завдань тощо.
Диференціальні відносини виявляються через аналіз реакцій (Rp ..., Rn) різних досліджуваних (Рр ..., Рn) на одну і ту ж ситуацію (S). Відмінності у відповідях характеризують індивідуальні відмінності досліджуваних. Схема цих відносин така:
Приклади: різниця в швидкості реакції у різних людей; відмінності в точності виконання рухів у представників різних професій; розвиток інтелекту в онтогенезі (коли людина в різні вікові періоди розглядається як різні індивіди); національні відмінності в прояві емоцій; статеві відмінності в будь-якій діяльності і т. п.