3.2. Демографічні передумови розміщення продуктивних сил

У комплексі передумов розміщення продуктивних сил демографічні є найважливішою складовою частиною, бо трудові ресурси – головна продуктивна сила.

Аналізуючи вплив демографічних передумов на розміщення продуктивних сил, треба брати до уваги, що населення – не лише виробник матеріальних благ і послуг, але і їхній споживач. Тому враховувати слід і осіб працездатного віку, і дітей, і осіб похилого віку. Населення у своїй сукупності формує і споживчий ринок, і ринок праці.

Трудовий потенціал – це чисельність населення на даний момент часу в працездатному віці.

На рис. 1.4. наведено фактори, що впливають на трудовий потенціал:

Рис. 1.4. Фактори, що впливають на трудовий потенціал

Демографічні фактори формують трудову активність населення: чисельність населення; кількість населення в працездатному віці; працездатне населення за віковими групами; працездатне населення за статтю; фізичний стан працездатного населення; міжрегіональна міграція.

До соціально-економічних факторів відносяться: працездатне населення, яке зайняте в суспільному виробництві; працездатне населення, яке навчається; працездатне населення, яке не зайняте; працездатне міське населення; працездатне сільське населення; працездатне населення робочої кваліфікації; інженерно-технічні кадри; наукові кадри.

До техніко-економічних та організаційних факторів відносяться: НТП; структура народного господарства; галузева структура матеріального виробництва; продуктивність праці; розвиток виробництва без приросту чисельності.

Трудові ресурси (економічно активне населення) – це працездатне населення, що має фізичну і розумову здатність до праці.

Демографічні передумови можна поділити на такі основні структурні блоки: чисельність населення країни (регіону), його динаміка, характер відтворення; розміщення населення на території, щільність населення, форми розселення, міграції; статевовікова структура населення, чисельність і динаміка трудових ресурсів, рівень їхньої кваліфікації; структура зайнятості населення; національний склад населення; демографічна політика держави.

Для характеристики трудових ресурсів держави, району, міста (чи в сільській місцевості, окремого колгоспу) поряд з кількісними показниками (кількість працездатних) важлива також якісна оцінка наявних трудових ресурсів, для такої оцінки потрібно мати дані про склад працездатного населення за статтю, віком, освітою і професійною підготовкою.

Чисельність населення найбільше впливає на формування контингенту трудових ресурсів і потенціалу внутрішнього ринку країни або регіону. Аналізуючи демографічні передумови розміщення продуктивних сил, треба враховувати чисельність населення регіону в даний момент і його динаміку в часі.

Динаміка природного приросту населення регіону залежить від рівнів народжуваності й смертності. Демографічні процеси в Україні характеризуються рисами, що властиві більшості розвинених країн світу. Це невисокі рівні народжуваності і смертності, велика кількість розлучень, велика кількість осіб похилого віку.

В межах держави є помітні територіальні відмінності у співвідношенні вікових груп населення. В містах частка працездатних серед населення зазвичай вища, ніж у сільській місцевості. Ці відмінності пов’язані з тим, що в селах дещо вищий відсоток дітей і осіб пенсійного віку, а також з відтоком у міста працездатного населення, особливо молоді.

Збільшення питомої ваги міського населення й зростання соціально-економічної ролі міст називається урбанізацією. Поняття урбанізації тісно пов’язане з системами розселення населення – територіально цілісними і функціонально взаємопов’язаними сукупностями поселень. Два основних типи поселень – міські й сільські.

Місто – населений пункт, де проживає більш ніж 10000 чол. і є промислові підприємства (міський тип життя).

Розрізняють наступні види міст: малі – 10000-50000 чол., середні – 50000-100000 чол., великі – 100000-500000 чол., значні – 500000- до 1 млн. чол. В Україні переважають малі і середні міста. Серед дуже великих міст виділяють: Запоріжжя, Львів, Кривий Ріг, Маріуполь, Миколаїв, Луганськ. Міста-мільйонери – від 1 млн. чол.: Київ, Донецьк, Харків, Дніпропетровськ, Одеса.

Сільська форма розселення – групове (хутори). За кількістю жителів села поділяють: малі - до 500 осіб, середні - 500–1000 осіб, великі - понад 1000 осіб. Села, де живуть понад 2000 чоловік, формуються у селища міського типу.

З міською формою розселення пов’язана агломерація – поєднання малих і середніх міст біля одного або двох великих, що мають тісні господарські зв’язки і спільну інфраструктуру. Найбільшою формою розселення є мегаполіс, що виникає у разі зрощування декількох агломерацій.

Розрізняють природний і механічний приріст населення.

Природний приріст населення – це перевищення кількості народжених над кількістю померлих. Коефіцієнт природного приросту – основний показник, який показує відношення кількості народжених до кількості померлих на 1000 душ населення. Від’ємний природний приріст, коли смертність більше ніж народжуваність, називається депопуляцією.

Механічний приріст населення – це приріст населення за рахунок міграцій. Міграції відіграють значну роль у структурі і розміщенні населення. Основні види міграцій – зовнішні (міграція населення між країнами) та внутрішні (переселення в межах країни). Нині в Україні немає ні природного, ні механічного приросту населення. Середня тривалість життя зменшується.

Територіальне розміщення населення тісно пов’язане з економічними й природними передумовами розміщення виробництва. Кращі грунтово-кліматичні умови сприяють більшій продуктивності сільського господарства, тому на одиниці території може прохарчуватись більше населення.

Для раціонального розміщення виробництва, пропорційного розвитку продуктивних сил економічних районів та областей велике значення має аналіз балансу їх трудових ресурсів. Цей документ характеризує наявність і склад трудових ресурсів, їх розподіл за видами зайнятості, сферами і галузями господарства та суспільними групами.

Залежно від демографічної ситуації у країні здійснюється певна демографічна політика – комплекс соціально-економічних заходів, які проводить уряд держави для зміни демографічної ситуації в бажаний бік. Цілі демографічної політики можуть бути діаметрально протилежні.

Для того, щоб забезпечити економіку трудовими ресурсами, слід подбати про раціональне їх використання, тобто про значне підвищення продуктивності праці, про правильний розподіл працюючих між сферами і галузями народного господарства. Потрібно навчитися якісно виконувати більший обсяг роботи меншою кількістю працюючих. Це можливо за рахунок впровадження у виробництво досягнень науки, постійного підвищення кваліфікації спеціалістів та їх матеріальної зацікавленості, застосування нових технологій, зміни обладнання, удосконалення управління тощо.

Вирішальне значення при вирішенні демографічних проблем мають не стільки природно-географічні, як соціально-економічні фактори.