Методика збирання фольклорно-етнографічного матеріалу про український вертеп (народну драму)

Вертеп та вистави народного театру ("Коза", "Маланка", "Дід") є унікальними, яскравими і самобутніми витворами української культури, що мають дуже давнє коріння та специфічне поєднання багатьох видів художньої творчості нашого народу. Тут органічно взаємодіють художнє слово і спів, музика і народне малярство, гра акторів та витвори самобутніх умільців, що дивують широтою фантазії й багатством кольорів. Саме тому ці явища народного театрального мистецтва, які ще не повною мірою досліджені, потребують пильної уваги з боку фольклористів, етнографів і мистецтвознавців. Тим більше, що ще збереглися традиції влаштовувати театралізовані дійства на Різдво, Новий рік (за старим стилем), інші свята народного календаря.

Народна драма (до неї належить і вертеп) – це окремий жанр народної творчості, наділений рисами поетики, що має давнє походження та цікаву історичну долю, найчастіше виконує основну морально-виховну функцію засобами театру.

Наука нині потребує детального вивчення вертепу (народної драми), бо дане явище народного театру становить вагому частину усієї духовної культури українців, відбиває їх психологію та філософські уявлення, які склалися упродовж століть. Відтак виникає необхідність удосконалювати збирацьку роботу, займатися якою можуть як професійні фольклористи, театрознавці, етнографи, історики, літературознавці, так і студенти університетів, вузів мистецтв та культури, краєзнавчі, фольклорні чи етнографічні гуртки при загальноосвітніх, музичних школах, музеях, громадських організаціях і т. д. Методику збирання та запису вертепу (народної драми) ми коротко подаємо у цьому виданні, щоб максимально ефективно використати можливість спілкування і з тими людьми, які беруть або брали участь у виставі Вертепу (народного театру).

Відповіді варто записувати якомога детальніше і повніше, не висловлюючи своєї власної думки для того, хто відповідає. Якщо опитуваний чогось не пам'ятає, то це можна так і зазначити. Бажано з'ясовувати незрозумілі чи невисвітлені питання в інших жителів цієї ж місцевості (хутора, села, міста).

Необхідно точно вказувати усі місцеві назви театралізованих дійств, персонажів, атрибутів тощо. На закінчення опитування слід обов'язково зафіксувати ім'я, по батькові та прізвище, вік особи, від якої взято відповіді. Варто зафіксувати, звідки ця людина родом (хутір чи село, район, область). Потрібно зазначити і число, місяць, рік, коли було проведено дане опитування, назвати прізвище, ім'я, по батькові того, хто зробив запис.

Було б дуже добре, якби все, про що йде мова, під час опитування було сфотографовано, а саме: оповідач, вертепна скринька, ляльки, костюми, атрибути вистави, маски і т. ін.

Нинішні технічні можливості дозволяють фіксувати відповіді оповідача не лише шляхом запису на папері, а й за допомогою диктофона, магнітофонної чи відеоапаратури. Використання цих засобів є дуже корисним та набагато спрощує роботу дослідника.

Отже, зведемо свої рекомендації до визначення конкретних правил повноцінного запису фольклорного (етнографічного) матеріалу:

• Записувати необхідно точно так, як ми чуємо.

• Текст вертепу (народної драми) необхідно записувати без жодних змін, виправлень, доповнень і, тим більше, редагувань.

• Фіксуючи народно-поетичний (як і прозовий) твір, необхідно повністю зберегти усі наголоси виконавця, повтори, звернення, вставні слова (репліка), пояснення, коментарі до тексту і у тексті та діалект мовлення оповідача.

• Під час запису потрібно звертати увагу на те, як саме оповідач відповідає на питання. Чи використовує жести і міміку, чи зупиняється, роздумує, намагається здивувати нас? (Ці моменти бажано було б сфотографувати).

• Якщо запис здійснюється за допомогою магнітофонної чи відеотехніки, необхідно вказати спочатку назву населеного пункту, дату, ім'я та по батькові, прізвище того, кого будуть опитувати.

• Після здійснення опитування збирач мусить заповнити своєрідний паспорт, у якому містяться відомості про оповідача. Тільки при наявності такого паспорта зафіксована інформація має наукову цінність.

• Паспорт складається із відомостей про:

а) Особу, яку опитано: прізвище, ім'я, по батькові, рік народження (або вік), національність, освіта, професія, місце проживання і з якого часу живе у даному населеному пункті. Звідки переїхав і коли,

б) Повна дата запису (число, місяць, рік),

в) Місце запису (хутір, село чи місто, район, область),

г) За яких умов здійснено запис (під час свята, в будень, під час роботи і т. ін.).

д) Відомості про збирача (прізвище, ім'я, по батькові, рік народження, освіта (де працює), скільки років здійснює подібні записи.

Вельми важливо завжди пам'ятати, що поспішати в опитуванні, перебиваючи оповідача, швидко переходити з теми на тему ніяк не можна.

• Головне – дати інформатору висловитися повністю, незважаючи на об'єктивність розповіді. Лише тоді, коли вся інформація вичерпається, можна задавати наступне запитання. Не біда, якщо оповідач кілька разів повторить подібні факти. Це лише підсилить значення записаного матеріалу, засвідчить його достовірність.

• Свої записи необхідно детально опрацювати у той же день (вечір), коли вони були здійснені, оскільки пізніше окремі факти чи дрібні нюанси можуть втратитися, "випасти" з поля зору дослідника, просто забутися.

• Потрібно максимально передати регіональний характер і особливості зібраного матеріалу – не змінюючи (не редагуючи) окремих слів, звуків, наголосів, стилістику речень, фраз.

• Власні думки з приводу зафіксованого польового матеріалу, окремих відомостей про явища народного театру, дрібних фактів слід оформляти у вигляді висновків після "паспортизованого" й розшифрованого запису.

Усе це полегшить роботу з даним матеріалом у подальших дослідженнях.

Розділ ІІІ

Науково-педагогічні основи краєзнавчої

роботи у сучасній школі

Соціалізація особистості засобами краєзнавства

Ковтун Г.М., вчитель

Павлівської ЗОШ І-ІІІ ступенів

Снігурівського району

Перед українською національною школою стоять надзвичайно вважливі завдання. Підготувати до життя людину, здатну визначити власну роль в суспільному житті, а також задовольнити власні професійні інтереси. Тому в умовах модернізації системи освіти важливого значення набуває виховання всебічно розвиненої, творчої, національне свідомої, духовно багатої особистості. Сучасний період розвитку суспільства в нашій незалежній державі відкриває широкі можливості для оновлення змісту освіти на основі народності школи, що дає змогу формувати духовно багате покоління людей.

Важливу роль у формуванні культури міжнаціонального спілкування відіграє краєзнавство.

Місцевий історико-етнографічний матеріал допомагає учням краще розібратися в особливостях національного характеру різних народів, сприяє вихованню поваги до національних культури, мови, традицій.

Тому одним із головних напрямків роботи нашої школи є вивчення історії та культури рідного краю.

Основна мета роботи — залучення учнів до вивчення та збереження історико-культурної спадщини свого народу, формування освіченої творчої особистості.

Я вважаю, що саме шкільні музеї сьогодні, як ніколи, стають важливою і невід'ємною складовою навчально-виховного процесу, сприяють розвитку краєзнавства та творчого пошуку, формують в дитячих душах духовність, культуру, гордість за рідний край, його людей.

Краєзнавчий музей «Животоки» при Павлівській загальноосвітній школі є осередком освіти і виховання.

Головне завдання в роботі музею є сприяння удосконаленню навчально-виховного процесу школи, розширення і поглиблення освітньої та професійної підготовки учнів, розвиток їх творчих інтересів до пошуково-краєзнавчої, науково-дослідної роботи.

Музей «Животоки» було створено у 1989 році учнями Павлівської школи під керівництвом заступника директора з виховної роботи Братченко В.В.

Спочатку це був етнографічний куточок, потім світлиця «Животоки». А 30 січня 1998 року музей «Животоки» зареєстровано при закладі систем Міністерства освіти України. Музей складається з двох кімнат. Перша умовно поділяється на дві половини. В одній частині кімнати знаходяться найдавніші експонати: вишиті рушники,

яким більше 100 років, дерев'яний бамбетель (диван) і скриня, обрамлена металом.

До сволока прикріплений експонат, який заміняв українцям Різдвяну ялинку, це – павук, його зроблено з соломи і прикрашено різдвяними іграшками. Є тут і дерев'яний мисник із глиняним посудом та дерев'яними ложками.

В центрі кімнати – українська піч, а також глиняні горщики, в яких готувалися смачні страви.

Є також і знаряддя праці: коромисла, вила-двійнята, мотика, ціпи.

В другій частині цієї кімнати – експонати 60-70-х років XX століття, а саме перший телевізор «Верховина», радіопрогравач, вишиті подушки, серветки. На столі – дерев'яні ручки, пера, чорнильниці, писанки, писачки, журнали 1912 року. На підлозі – домотканні доріжки.

Друга кімната вміщує кілька розділів. Перший розділ музейної експозиції розповідає про зародження цивілізації на теренах України, про перших слов'янських князів. У вітрині – уламки Трипільського глиняного посуду, є уламки старого посуду міста Ольвія, а також дерев'яні буденки, для вироблення вершкового масла. Далі музейні експонати розповідають про козацьку республіку. А у вітрині є струг, яким козаки зрізали копита в коней, залізна підкова...

Нам вдалося зібрати досить велику колекцію різних прасок, дерев'яні ночви, гребінь для розчісування льону. Майже пів сотні вишитих рушників є в нашому музеї. Це справжній витвір мистецтва.

Матеріали наступного стенду розповідають про Велику Вітчизняну війну. Всі живі повинні пам'ятати, якою ціною людство здобуло перемогу, вшановувати пам'ять про тих, хто не дійшов до цього світлого дня.

Є в нашому музеї листи з фронту, їх писав Братченко Петро Акіндинович своїй любій дружині Братченко Анні Максимівні. Ці листи допомогли їй вижити і дочекатися з війни чоловіка. Як реліквію, берегла Анна Максимівна 42 трикутнички, і, майже, всі знала напам'ять.

Через тяжкі випробування Афганської війни пройшли і п'ятеро наших односельчан. Нам вдалося зібрати документи, нагороди, листівки, фотографії цих воїнів.

З великою цікавістю знайомляться відвідувачі з експозицію залу «Історія села, школи».

З великою бережливістю ставляться наші учні до музею.

Екскурсоводи, учні старших класів, привітно зустрічають відвідувачів музею, проводять з ними цікаві екскурсії. Я часто нагадую дітям таку істину, щоб бути творцями нового, потрібно знати своє коріння. Треба робити все для того, аби міцним був місток від минулого до майбутнього.

З великою зацікавленістю відвідують учні краєзнавчий гурток «Животоки». Важливо, що готуючись до занять, школярі проводять пошукову роботу. Вони зібрали, і записали багато легенд, переказів, пісень від старожилів. Я намагаюся, щоб учні засвоїли не тільки теоретичні знання, але й на практиці могли намалювати писанку, приготувати 12 пісних страв на Святий вечір, зробити своїми руками іграшку.

Члени гуртка розділилися між собою на декілька дослідницьких груп: істориків, етнографів, літераторів, теологів, реставраторів.

Гуртківці взяли участь у Всеукраїнській Історико-краєзнавчій експедиції «Роде наш красний, роде наш прекрасний» (напрям «Від батька до сина), туристсько-краєзнавчій «Краса і біль України» (напрям «Свята спадщина), «Сто чудес України» (напрям «Диво рукотворне») за що нагороджені грамотами, дипломами Управління освіти і науки Миколаївської облдержадміністрації за 1-е місце.

Дуже цінний матеріал члени гуртка зібрали про Василівську церкву. Зараз готується до друку книга 1 тис. екземплярів «Історія Василівської церкви» за матеріалами гуртківців.

На днях члени гуртка зібрали і оформили матеріал на тему «Голод 33-го в нашому селі». Члени нашого гуртка навчаються в МАНі. Духняк Тетяна, учениця 11 класу, зайняла III місце в Миколаєві (предмет фольклористика), а Мацюта Павло, учень 11 класу, виборов І місце в Миколаєві і III в Києві, (історичне краєзнавство) тема наукової роботи «Антирелігійна політика більшовиків на Півдні України в 20-30-х роках XX століття».

Зараз гуртківці готують матеріал «Міграція в Україні» та «Жіноча доля»...

Всі зібрані матеріали використовуються не тільки на уроках, а й для проведення виховних заходів. Традиційними стали родинні свята, виставки сімейної творчості. Уроки подорожі до джерел рідного слова, усні журнали, літературно-музичні композиції, «Круглі столи», розмови при свічках, концерти, конкурси.

Беручи участь у пошуковій роботі, діти прилучаються до справ старших, усвідомлюють себе як частину народу, в них виховується любов до отчого краю, села, батьківського порогу.

Колективна робота учнів нашої школи по збиранню експонатів і переобладнанню музею поглиблює почуття національної свідомості. Виховує відповідальність за долю України.

Педагоги нашої школи впевнені, що засіяні добірні зерна краєзнавства на родючому українському освітянському полі дадуть дружні сходи нині, завтра, завжди.

Прекрасні слова сказав відомий український поет М.Т.Рильський: «Хто не знає свого минулого, той не вартий майбутнього, хто не відає слави своїх предків, той сам не вартий пошани». Ми ніколи не повинні забувати хто ми і чиїх батьків діти.