3. Сутність, принципи і завдання бюджетного планування

Бюджетне планування – це науково обгрунтований процес визначення джерел створення і напрямів використання бюджетних ресурсів в економіці держави з метою забезпечення стабільного економічного і соціального розвитку.

Об’єктом бюджетного планування виступає фінансова діяльність держави, пов’язана з виконанням покладених на неї функцій. Метою – є складання та затвердження Державного та місцевих бюджетів, що складають бюджетну систему України. Суб’єктами є органи державної влади, державного управління та місцевого самоврядування, які беруть безпосередню участь у процесі складання, розгляду і затвердження бюджетів.

Завдання бюджетного планування:

- забезпечення необхідних макроекономічних пропорцій розвитку держави;

- виявлення реальних джерел надходжень за усіма напрямами та всіма платниками податків та зборів по всіх бюджетних рівнях;

- ефективний розподіл за напрямами та регіонами бюджетних видатків;

- сприяння найбільш ефективному використанню бюджетних коштів галузями економіки;

- забезпечення мінімального рівня соціальних потреб;

- утворення необхідних соціальних резервів, які використовуються на планові й позапланові заходи;

- передбачення в системі здійснення бюджетних платежів можливості прозорого бюджетного контролю.

Організація бюджетного планування може бути ефективною лише тоді, коли в неї закладатимуться науково обгрунтовані принципи. До них належать:

- комплексний підхід до основних параметрів економічного і соціального розвитку в тісному взаємозв’язку з наявними бюджетними можливостями;

- оптимальне використання бюджетних ресурсів з метою першочергового забезпечення бюджетними ресурсами пріоритетних напрямів розвитку економіки і соціальної сфери;

- раціональне визначення джерел одержання бюджетних ресурсів та їхнього перерозподілу через ланки бюджетної системи;

- єдність у використанні бюджетних показників, здійсненні бюджетних розрахунків, застосуванні єдиної методології прогнозування тенденцій і напрямів розвитку;

- наукове обгрунтування планів, що передбачає реальність прогнозних розрахунків, їхню економічну обгрунтованість, використання прогресивної методології, норм і нормативів, а також вибір кращих методів забезпечення прогнозних завдань необхідними бюджетними ресурсами з урахуванням кінцевих результатів.

Виділяють чотири основних методи бюджетного планування:

• метод коефіцієнтів. Базується на застосуванні відповідних коефіцієнтів. За основу беруться показники, які було досягнуто в минулий період, і коригуються з урахуванням відповідних коефіцієнтів, які відображають зміни, що передбачаються в плановий період;

• нормативний метод. За основу беруться нормативи, які регламентують види надходжень до бюджету і видатків. При цьому враховуються економічний стан підприємств, установ, галузей економіки, населення. Цей метод дає змогу максимально виявити бюджетні резерви і сприяє їх економії;

• програмно-цільовий. Використовується при фінансуванні окремих державних програм економічного і соціального розвитку. Дає змогу виявити джерела покриття і визначити ефективність цих програм.

Бюджетне планування – це науково обгрунтований процес визначення джерел створення і напрямів використання бюджетних ресурсів в економіці держави з метою забезпечення стабільного економічного і соціального розвитку.

Об’єктом бюджетного планування виступає фінансова діяльність держави, пов’язана з виконанням покладених на неї функцій. Метою – є складання та затвердження Державного та місцевих бюджетів, що складають бюджетну систему України. Суб’єктами є органи державної влади, державного управління та місцевого самоврядування, які беруть безпосередню участь у процесі складання, розгляду і затвердження бюджетів.

Бюджетне планування має свої завдання і має базуватись на відповідних принципах і методах.

Завданнями бюджетного планування є:

- забезпечення необхідних макроекономічних пропорцій розвитку держави;

- виявлення реальних джерел надходжень за усіма напрямами та всіма платниками податків та зборів по всіх бюджетних рівнях;

- ефективний розподіл за напрямами та регіонами бюджетних видатків;

- сприяння найбільш ефективному використанню бюджетних коштів галузями економіки;

- забезпечення мінімального рівня соціальних потреб;

- утворення необхідних соціальних резервів, які використовуються на планові й позапланові заходи;

- передбачення в системі здійснення бюджетних платежів можливості прозорого бюджетного контролю.

Організація бюджетного планування може бути ефективною лише тоді, коли в неї закладатимуться науково обгрунтовані принципи. До них належать:

- комплексний підхід до основних параметрів економічного і соціального розвитку в тісному взаємозв’язку з наявними бюджетними можливостями;

- оптимальне використання бюджетних ресурсів з метою першочергового забезпечення бюджетними ресурсами пріоритетних напрямів розвитку економіки і соціальної сфери;

- раціональне визначення джерел одержання бюджетних ресурсів та їхнього перерозподілу через ланки бюджетної системи;

- єдність у використанні бюджетних показників, здійсненні бюджетних розрахунків, застосуванні єдиної методології прогнозування тенденцій і напрямів розвитку;

- наукове обгрунтування планів, що передбачає реальність прогнозних розрахунків, їхню економічну обгрунтованість, використання прогресивної методології, норм і нормативів, а також вибір кращих методів забезпечення прогнозних завдань необхідними бюджетними ресурсами з урахуванням кінцевих результатів.

Важливе значення має наукова методологія бюджетного планування.

Виділяють чотири основних методи бюджетного планування:

• метод коефіцієнтів. Базується на застосуванні відповідних коефіцієнтів. За основу беруться показники, які було досягнуто в минулий період, і коригуються з урахуванням відповідних коефіцієнтів, які відображають зміни, що передбачаються в плановий період;

• нормативний метод. За основу беруться нормативи, які регламентують види надходжень до бюджету і видатків. При цьому враховуються економічний стан підприємств, установ, галузей економіки, населення. Цей метод дає змогу максимально виявити бюджетні резерви і сприяє їх економії;

• програмно-цільовий. Використовується при фінансуванні окремих державних програм економічного і соціального розвитку. Дає змогу виявити джерела покриття і визначити ефективність цих програм.

Програмно-цільовий метод (ПЦМ) планування показників бюджету почав упроваджуватись з 2002 року з метою підвищення якості надання державних послуг та ефективності використання бюджетних коштів.

Метою запровадження ПЦМ є встановлення безпосереднього зв’язку між виділенням бюджетних коштів і результатами їх використання на основі визначених цілей та результативних показників. Програмно-цільовий підхід у бюджетному процесі передбачає формування і виконання бюджету у розрізі бюджетних програм головних розпорядників бюджетних коштів.

Програмно-цільовий підхід визначає:

- загальну мету кожної бюджетної програми на довгостроковий та середньостроковий періоди;

- цілі і завдання програми на короткостроковий період;

- види та напрями діяльності, які забезпечують реалізацію програми.

Одним із важливих елементів ПЦМ є паспорт бюджетної програми – документ, що визначає суму коштів, необхідних для виконання бюджетної програми, законодавчі підстави її реалізації, мету, завдання, напрями діяльності, відповідальних виконавців, результативні показники та інші характеристики, на підставі яких здійснюється контроль за цільовим та ефективним використанням бюджетних коштів і аналіз виконання бюджетної програми.

Паспорт бюджетної програми складається головним розпорядником коштів Державного бюджету.

Запровадження ПЦМ складання бюджету є суттєвою зміною в бюджетній ідеології, оскільки змінюється характер розроблення та реалізації фінансово-бюджетної політики – наголос переноситься із забезпечення виконання зобов’язань на забезпечення ефективності використання бюджетних коштів. Із запровадженням програмно-цільового підходу до складання бюджетів реалізується принцип переходу від утримання бюджетних установ до виділення їм коштів для надання суспільних послуг. При цьому головний напрям аналізу спрямовується на програмні категорії, зокрема на цілі, завдання та показники результативності.

Основним позитивним наслідком від реалізації програмно-цільового підходу у бюджетному процесі України полягають у тому, що підвищується якість розроблення та реалізації фінансово-бюджетної політики, прозорість бюджетного процесу, рівень бюджетного контролю та ефективність діяльності державного сектору.

Процес удосконалення використання ПЦМ здійснюється в умовах перспективного бюджетного планування, що потребує запровадження елементів стратегічного планування у діяльність головних розпорядників бюджетних коштів. Планування бюджетних видатків на довго- та середньострокову перспективу має відбуватися на підставі визначених урядом пріоритетів, прогнозу бюджетних надходжень, а також виходячи із стратегічних планів головних розпорядників бюджетних коштів. Це дасть змогу узгодити політику у сфері державних фінансів у короткостроковому, середньостроковому та довгостроковому періодах, що дасть можливість перейти до формування бюджетної стратегії та провадити збалансованішу бюджетну політику. А це є передумовою для забезпечення сталого соціально-економічного розвитку в Україні.

Середньострокове планування видатків бюджету в умовах ПЦМ включає такі етапи:

1. Визначення та доведення граничних обсягів бюджетних видатків на наступні роки для кожного головного розпорядника бюджетних коштів, виходячи із загального прогнозу бюджетних надходжень та відповідно до пріоритетів, визначених урядом. На цьому етапі визначається перелік проблемних питань, які є в галузях, оцінюються обсяги витрат на їхнє розв’язання та кількість років, за які ці питання можуть бути вирішені

2. Визначення головними розпорядниками бюджетних коштів плану своєї діяльності та обсягу необхідних для цього бюджетних коштів на середньостроковий період.

3. Складання середньострокового прогнозу видатків бюджету в цілому, виходячи із індивідуальних стратегічних планів головних розпорядників, за узгодженням Міністерства фінансів України та головних розпорядників коштів бюджету.

У процесі перспективного планування особливу увагу треба звертати на розрахунок та обгрунтування видатків тих бюджетних програм, обсяги яких можуть змінитися у зв’язку з певними змінами показників та чинників, що впливають на їхній розрахунок (наприклад, підвищення мінімальної заробітної плати, індексація видатків у зв’язку зі зміною індексу споживчих цін, зміна контингенту отримувачів пенсій, пільг, допомоги та інших виплат відповідно до чинного законодавства).

При середньостроковому плануванні бюджетних програм важливим є також визначення постійного чи періодичного характеру їх виконання, терміну реалізації, оцінки впливу реалізації бюджетної програми у плановому році на обсяг відповідних видатків у майбутньому, а також аналіз діючого законодавства та імовірних змін до нього.

За довгострокового, середньострокового та короткострокового планування видатків бюджету для визначення найоптимальнішого та найефективнішого розподілу бюджетних ресурсів між галузями, розпорядниками бюджетних коштів і бюджетними програмами необхідною є система моніторингу результативності бюджетних програм та результативності діяльності розпорядників бюджетних коштів.

Моніторинг результативності бюджетних програм передбачає аналіз та контроль за реалізацією бюджетних програм, оцінку економічної ефективності від використання бюджетних коштів на реалізацію бюджетної програми й досягнення запланованих цілей, виявлення проблем у ході виконання бюджетної програми і на цій основі розробку пропозицій щодо підвищення раціональності розподілу бюджетних коштів.

В процесі аналізу результативності бюджетної програми визначаються причини неефективної її реалізації та пропонуються заходи для поліпшення організації її виконання, а також, враховуючи економічну пріоритетність цієї бюджетної програми, оцінюються особливості реалізації бюджетної програми у наступних планових періодах.

При аналізі результативності діяльності розпорядників бюджетних коштів на етапі планування можливе прийняття рішення щодо перерозподілу бюджетних коштів між розпорядниками.