12.3.Видатки бюджету на соціальний захист та соціальне забезпечення План:

1. Соціально - економічні гарантії держави громадянам

2. Пенсійне забезпечення

3. Державна допомога сім’ям з дітьми

4. Державна соціальна допомога малозабезпеченим сім’ям

1. Соціально - економічні гарантії держави громадянам

У розвинутому суспільстві одним із найважливіших завдань є удосконалення соціального захисту і соціального забезпечення населення.

Соціальний захист - право громадян на соціальне забезпечення.

Соціальне забезпечення - це організована єдина система матеріального забезпечення населення, яка поширюється на всіх громадян незалежно від того, де вони працюють.

Система соціального захисту населення побудована за такими принципами:

• загальний характер і доступність для всіх громадян;

• високий рівень забезпечення;

• тісний (безпосередній) зв'язок з інтересами суспільного виробництва;

• широкий демократизм в організації і управлінні цією системою.

У відповідності із ст.46 Конституції України всім громадянам гарантовано не тільки право на працю, а і на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законодавством.

Соціальний захист населення у розвинутому суспільстві повинен виконувати дві головні функції: лікувальну і запобіжну.

Лікувальна функція пов'язана із запровадженням механізмів боротьби з бідністю, які включають допомогу малозабезпеченим верствам населення, надання житлових субсидій, допомоги сім'ям з дітьми, тощо.

Запобіжна функція пов'язана із відверненням бідності шляхом надання громадянам можливості під час свого активного періоду життя здобути право на соціальне страхування (підчас безробіття, хвороби, нещасного випадку на виробництві, інвалідності, тощо).

Соціальний захист є складовою соціальних гарантій населенню, які повинні забезпечуватися державою за ринкових умов відповідно до засад соціальної політики. До таких гараній належать:

• гарантування кожному працюючому громадянину мінімального рівня заробітної плати, її індексації згідно з прожиткоаим мінімумом;

• задоволення освітньо-культурних потреб та належного рівня охорони здоров'я з метою всебічного розвитку особистості;

• захист купівельної спрможності малозабезпечених громадян:

- вирівнювання рівнів життя окремих категорій населення, тощо. Забезпечення цих гарантій можливе за умови комплексного використання різних методів і важелів, зокрема реалізації конституційних прав громадян на працю і допомогу по безробіттю, запровадження оплати праці не нижче мінімального рівня, індексації зарплати в умовах зростання цін та прожиткового мінімуму, надання державної допомоги, пільг та інших видів соціальної підтримки малозабезпеченим сім'ям та сім'ям, які мають дітей, матеріального забезпечення у разі досягнення пенсійного віку, тимчасової або постійної втрати працездатності, втрати годувальника, тощо.

Соціально-економічні гарантії являють собою методи забезпечення з боку держави задоволення різноманітних потреб громадян на рівні соціально визначених норм. Соціально-економічні гарантії громадян - це об'єктивна необхідність для будь-якої правової держави, зміст і доцільність її існування. Обсяг і рівні таких гарантій є мірилом її цивілізованості.

Гарантії держави полягають у тому, що вона, по-перше, створює громадянам умови для самозабезпечення життєво необхідними благами, для задоволення власних потреб; по-друге, вилучаючи у громадян частину створеного ними валового внутрішнього продукту, повертає їм (поза зв'язком із вилученою частиною) блага і послуги у формі освіти, дошкільного виховання, охорони здоров'я, культурного обслуговування, соціального страхування і забезпечення; по-третє, за рахунок вилучення у громадян частини валового внутрішнього продукту надає певну кількість благ і послуг тим громадянам, які за фізичними даними не спроможні самі забезпечити себе всім необхідним (пенсії інвалідам з дитинства, утримання будинків для інвалідів і людей похилого віку, надання різних видів допомоги).

Основними видами соціального забезпечення і захисту населення є:

• пенсійне забезпечення;

• соціальне страхування;

• допомога сім’ям з дітьми;

• пільги щодо оплати житлово-комунальних послуг, транспортних послуг;

• індексація грошових доходів населення;

• державна соціальна допомога малозабезпеченим сім’ям

• утримання установ соціального забезпечення.

Здійсненя перелічених заходів потребує чіткого визначення джерел їхнього фінансування. Очевидно, що бюджет не може бути єдиним джерелом коштів на соціальне забезпечення.

Держава має забезпечувати за рахунок бюджетних коштів лише мінімально гарантований рівень медичного, культурного, побутового і соціального обслуговування населення і, насамперед, найменше соціально захищених громадян.

Основними джерелами фінансування соціального забезпечення і соціального захисту населення є соціальні, благодійні та бюджетні фонди.

Особливу роль у забезпеченні соціального захисту населення відіграють соціальні фонди, за рахунок яких здійснюються виплати більшості соціально незахищеним категоріям населення. До таких фондів належать: Пенсійний фонд України, Фонд соціального страхування, Фонд сприяння зайнятості населення, Фонд для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення, Фонд соціального захисту інвалідів та інші. Окремі цільові фонди згідно з чинним законодавством включаються до дежавного бюджету України, а деякі функціонують самостійно. За допомогою коштів соціальних фондів оплачуються соціальні видатки понад суми, передбачені у бюджетах усіх рівнів. Вони є додатковим джерелом соціального захисту населення.

Однією з форм соціального забезпечення населення є соціальне страхування, а саме:

• на випадок безробіття;

• медичне,

- від нещасних випадків на виробництві;

• пенсійне.

Система обов'язкового соціального страхування заснована на принципі солідарності, за яким здійснюється перерозподіл коштів від працездатних непрацездатним, від здорових хворим, від працюючих безробітним, тощо.

При цьому працівники відраховують частину заробітку на пенсії, медичне обслуговування та на утримання безробітних під зобов'язання держави, яка гарантує їм соціальний захист у разі непрацездатності.