1.2. Сутність поняття національних інформаційних ресурсів та їх класифікація

За тлумачним словником, слово «ресурси» походить від французького ressourse – допоміжні засоби (грошові кошти, цінності, запаси, можливості, джерела прибутків тощо) [19, с.28]. Наявність корисних ресурсів у будь-якій сфері діяльності – це гарантія і застава її стабільності та процвітання.

До останнього часу в складі ресурсів виділяли матеріальні, енергетичні, трудові, фінансові, технологічні.

Із кінця 1970-х років у наукове і практичне життя стало широко входити шосте поняття: інформаційні ресурси. Їх не можна розглядати як різновид інших – вони існують самостійно і мають власні унікальні властивості та велике суспільне значення і впливають на всі суспільні процеси.

За своєю значимістю ІР не тільки не поступаються іншим видам стратегічної сировини, але і відносяться до найбільш важливих ресурсів, що визначає насамперед інтелектуальну, а також економічну, політичну і військову міць їхнього власника. Тобто ресурси (матеріальні, енергетичні, інформаційні) є необхідними елементами людської діяльності. Вони виробляються, перетворюються, використовуються тощо.

Згідно законодавства ІР визначається як «сукупність документів в інформаційних системах (бібліотеках, архівах, банках даних тощо)» [12, с.72]. ІР науково-технічної інформації – рушійна сила прогресу – законом визначено як «систематизоване зібрання науково-технічної літератури і документації (книги, брошури, періодичні видання, патентна документація, промислові каталоги,конструкторська документація, звітна науково-технічна документація з науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, депоновані рукописи, переклади науково-технічної літератури і документації), зафіксовані на паперових чи інших носіях» [27,с.34].

Визначення ІР як сховищ документованої інформації відображає аспект масиву документів достатньо, але аспект потоку документів – недостатньо.

Деякі вітчизняні та зарубіжні вчені вважають доцільним відносити до складу ІР сучасні ІС, ІТ, а в окремих випадках і персонал, що опрацьовує інформацію.

ІР являє собою симбіоз знань та інформації.

Інформація – це відомості про суб’єкти, об’єкти, явища і процеси.

Згідно законодавства України інформація – відомості, подані у вигляді сигналів, знаків, звуків, рухомих або нерухомих зображень чи в інший спосіб [25, с.10].

Знання – сукупність фактів, закономірностей, відносин, евристичних правил, що відбивають рівень знайомства з проблемами деяких предметних галузей.

Найбільш прийнятним варіантом термінологічного визначення ІР є такий: «Це окремі документи і масиви документів, результати інтелектуальної, творчої та інформаційної діяльності, бази та банки даних, всі види архівів, бібліотеки, музейні фонди та інші, що містять відомості і знання, зафіксовані на відповідних носіях інформації, є об’єктами права власності всіх суб’єктів України і мають споживчу вартість (політичну, економічну, соціокультурну, оборонну, історичну, ринкову, інформаційну тощо)» [28, с.46].

ІР – це інтелектуальний ресурс, фактор колективної творчості і головні труднощі в розумінні його природи і функцій полягають у розкритті механізму перетворення знань на силу, способів його впливу на матеріальні фактори прогресу. Але сам по собі ІР не рухає системи. Її рушіями виступають матеріальні сили, енергетичні і трудові фактори. ІР немов фермент перетворює ці матеріальні фактори з латентного в активний стан і спрямовує їх у задане русло.

Виділяють сім основних особливостей ІР:

– на відміну від інших видів ресурсів (зокрема матеріальних) ІР практично невичерпний;

– з використанням ІР не зникає, а зберігається і навіть збільшується;

– ІР не є самостійним і сам по собі має лише потенційне значення. Тільки поєднуючись з іншими ресурсами – досвідом, працею, кваліфікацією, технікою, енергією, сировиною – він є рушійною силою;

– ефективність застосування ІР пов’язана з ефектом повторного виробництва знань. Інформаційна взаємодія дозволяє одержати нові знання ціною менших витрат, порівняно з витратами праці, енергії, часу на його пряме генерування;

– ІР є формою безпосереднього включення науки до складу виробничих сил. В індустріальному суспільстві наука виступає опосередкованою і безпосередньою продуктивною силою. Посередником при цьому виступають машини, нові матеріали і препарати. Радикально змінюється характер дії ІР: продуктивність праці підвищується не на проценти, а на порядки в 10-100 разів. Здійснюється перехід до тематичних виробничих систем, основою функціонування яких служать ІР та інформаційні зв’язки;

– ІР виникають в результаті не просто розумової праці, а її творчої частини;

– перетворення знань в ІР залежить від можливості їхнього кодування. Існують дві форми ІР як відчужуваних знань, що стають повідомленнями: пасивна і активна. Модель – це опис системи, що відображає певну групу її властивостей. Програма і проспект – кінцеві, синтетичні форми існування ІР у його життєвому циклі. Модель, алгоритм, програма, проект і особливо бази знань – виступають активними формами ІР. Книги, статті, патенти, бази даних є пасивними формами.

Певні ІР у державі набувають статусу національних.

Національні інформаційні ресурси – це вся належна Україні інформація, включаючи окремі документи і масиви документів, незалежно від змісту, форми, часу і місця їх створення, форми власності, а також кінцеві результати інтелектуальної, творчої діяльності, зафіксовані на будь-яких носіях інформації, доступні для використання особою, суспільством і державою через засоби масової інформації та телекомунікації, архіви, бібліотеки, музеї, фонди, банки даних, публічні виступи, художньо-виконавську діяльність тощо [39, с.67].

Національні ІР формуються в результаті діяльності органів державної влади, державних і недержавних підприємств, суспільних, наукових, навчальних і інших організацій. Вони можуть бути державними й недержавними, знаходитися у власності й володінні громадян, органів державної влади, органів міського самоврядування, організацій і суспільних об’єднань.

Наслідки технологічних інновацій прискорили революцію у відтворенні і розповсюдженні ІР. На відміну від багатьох галузей матеріального виробництва ІР буде відігравати зростаючу роль як в економіці окремих країн, так і в світовій економіці. Ця роль визначається фундаментальними інтеграційними процесами, що відбуваються в людському суспільстві, особливо процесом інформаційної інтеграції людства, що забезпечується бурхливим розвитком міжнаціональної інфраструктури, включаючи комунікаційні мережі і центри накопичення і передачі інформації. Виникнення індустрії ІР призвело до радикальної зміни структури робочої сили. В найбільш розвинутих країнах більше половини всіх працюючих зайнято в індустрії ІР. Це пояснюється випереджаючим ростом нової галузі в порівнянні з іншими галузями економіки.

Життєдіяльність будь-якого члена суспільства супроводжується потоком інформаційних повідомлень, які фіксуються на папері, фотознімках, в комп’ютерах і перетворюються на ІР. Частина цих ресурсів є індивідуальною власністю і може бути недоступна для інших людей. Ця частина являється розширенням внутрішніх ІР, що містяться в пам’яті людини [37, с.9].

ІР можна класифікувати за такими ознаками:

– приналежність ресурсу до певної організаційно-технологічної системи (наприклад, бібліотечної мережі, засоби масової інформації, корпоративної системи);

– спосіб виділення об’єктів обліку (твори, документи, видання, БД, інтернет-сторінки, сайти, тощо);

– призначення ресурсу (масова інформація, освіта, бізнес, переписка);

– зміст ресурсу (тематичний, об’єктний, функціональний);

– видовий склад ресурсу (види документів);

– джерело інформації (національне або закордонне, офіційне або неофіційне тощо);

– правовий статус ресурсу (публічні документи, об’єкти інтелектуальної власності, спам, таємні документи, тощо);

– структурний тип ресурсу, що включає: можливість виділення даних від програм та представлення, формати, кодування, інше;

– відкритість ресурсу (відкритий або з обмеженим доступом);

– ступінь структурованості інформації;

– спосіб розповсюдження і носій;

– мова ресурсу.

Крім того ІР мають ряд характеристик. Основними характеристиками продуктивності є:

– пропускна спроможність;

– час відгуку;

– час затримки.

Не менш важливою характеристикою ІР є його вартість. При цьому вартість ІР визначається не тільки (і не стільки) вартістю використаних при його створенні програмних засобів а і вартістю інформації, яка в нього закладена [20, с.135].

Продукування ІР є одним з основних завдань інформаційного суспільства. Під продукуванням ІР звичайно розуміють створення нових видів ІР на основі існуючих даних, інформації, знань.

Для створення ефективних ІР необхідно провести повний і ґрунтовний аналіз даних, інформації та знань, які закладаються у ресурс; визначити взаємозв’язки між ними. Це є основною проблемою при створенні автоматизованих засобів розробки ІР.

Історично першою технологією продукування ІР є ручна обробка даних, інформації, знань. Зараз все більшого поширення набувають автоматизовані системи продукування ІР. До них можна віднести засоби автоматизації розробки та наповнення БД, інформаційних колекторів тощо.

Процес продукування ІР потребує реалізації декількох етапів:

– формалізація;

– визначення параметрів ресурсу;

– інтеграція;

– захист;

– визначення засобів;

– системна інтеграція технології.

На першому етапі вирішується задача формалізації створення того чи іншого ресурсу. ІР повинен дозволяти вирішувати певні задачі (існуючі або потенціальні), а тому має задовольняти ряду вимог. На даному етапі проводиться формальний опис таких вимог, який представляє собою опис на певній мові ресурсу, що розроблюється – від мети створення до засобів реалізації. Для формалізації може бути використана структурована природна мова, умови, характеристики, моделі, правила тощо.

На другому етапі визначаються конкретні параметри необхідного ресурсу. Серед них можуть бути спосіб та порядок доступу, характеристики інформації (даних, знань), що зберігаються, об’ємом даних, структура ресурсу, тощо.

Важливим питанням є інтеграція ІР з іншими ресурсами та з ІС користувача.

Інтеграція ІР може проходити на трьох рівнях:

– рівень файлів;

– рівень операційного середовища;

– рівень інформаційно-телекомунікаційних систем;

Інтеграція ІР може бути досягнута за рахунок визначення єдиних стандартів взаємодії ресурсів. Прикладом такого стандарту може бути клас стандартів OSI (Open Systems Interconnection reference model) [1, с.37].

Дуже важливою на сьогодні є задача забезпечення захисту ІР, тому що у інформаційному суспільстві знання, інформація, дані стають найбільшою цінністю. Все це призводить до необхідності урахування питань безпеки при розробці ресурсу на абонентському, канальному і мережевих рівнях(див. дод. Б).

Для цього використовуються організаційні і технічні методи та засоби захисту. На абонентському рівні застосовуються системи розмежування та розподілу прав доступу до засобів доступу інформаційно-комунікаційної мережі. На канальному рівні застосовуються методи сегментації та логічної структуризації інформаційних потоків та відповідні технічні засоби, як то мережеві маршрутизатори та мережеві екрани та криптографічні методи за засоби захисту від несанкціонованого доступу. Для забезпечення адекватної цінності ІР захисту інформації пропонується застосування системи управління безпекою організаційної структури, яка об’єднує методи і засоби захисту в єдину систему (Security Manager).

За визначеними на попередніх етапах відомостями обираються засоби створення ІР. Варто визначити, що створення комп’ютеризованої інформаційно-комунікаційної системи не завжди є виправданим. Якщо приймається рішення про доцільність створення саме комп’ютерного ресурсу, то для його створення (або для створення окремих його частин) можливе використання існуючих технологій автоматизації розробки БД, інформаційних сховищ та інформаційних колекторів.

Продукування ІР являє собою циклічний процес. ІР повинен постійно розвиватися. Після реалізації ресурсу або навіть певної його частини виникають нові задачі, які призводять до необхідності нового циклу вдосконалення. Крім зазначеного порядку роботи можливий і зворотній шлях – повернення на попередній етап продукування ІР.

При проектуванні ІР необхідно визначити, які засоби обробки інформації він має реалізувати.

Важливою задачею є організація пошуку у ІР. Можна виділити такі методи пошуку:

– повний перебір;

– індексація;

– класифікація;

– тегування [2, с.16].

Кожен з методів має свої переваги і недоліки. В залежності від виду ресурсу доцільно використовувати ті чи інші методи пошуку. Для забезпечення ефективного пошуку засоби пошуку необхідно передбачити ще при проектуванні ІР.

Пошук інформації досить часто організовується ієрархічно, тобто ведеться пошук у результатах попереднього пошуку. У таких випадках пошук буде проводитися швидше, якщо зберігати проміжні результати пошуку. Таким чином можна не починати пошук спочатку. Однак такий підхід складно застосувати у деяких пошукових системах, так як він вимагає додаткових ресурсів. Тому досить часто ієрархічний пошук реалізується простим додаванням нової умови до попередніх (наприклад, у пошуковій системі Google).

Використання індексації, класифікації та тегування вимагає первинної обробки інформації. Така обробка включає аналіз інформації з метою її класифікації. Таким чином неструктуровану інформацію можна певним чином структурувати. Аналіз документів може проводитись за змістом або за діями користувачів. Аналіз за діями користувачів дозволяє з’ясувати, наскільки документ відповідає визначеним для нього ключовим словам чи класам.

Таким чином, можна стверджувати, що для досягнення конкурентоспроможності організаційної структури на ринку їй необхідно розробляти ІР та системи їх обробки. Тому дуже актуальним є питання визначення єдиного універсального підходу, який дозволив би приймати обґрунтовані рішення та обирати оптимальні засоби та методики для продукування ІР. У всіх сформованих до теперішнього часу напрямків теоретичних досліджень ІР по суті досліджуються одні й ті ж проблеми роботи з ІР, однак в кожному напрямку досліджень вибраний певний пласт цих ресурсів. Оскільки інтеграційні процеси домінують на сучасному етапі розвитку цивілізації, створення єдиної теоретичної основи вивчення ІР дозволяє розкрити фундаментальний характер їх формування і використання для забезпечення функціонування і прогресу людства. Аналіз стану ІР країни, вивчення інформаційних потреб різноманітних категорій користувачів указують на значну різноманітність видів ІР по формах представлення інформації, технологіях та організаційних рішеннях щодо їх зберігання та використання. Водночас накопичилася і множина проблем, які у своїй більшості є загальними для всієї сфери формування й використання ІР. Формування системи управління ІР для України на даному етапі її розвитку стає стратегічним напрямком і потребує від органів державної влади вирішення проблем, що виникають із єдиних методологічних позицій. Інформаційні ресурси – це документи і масиви документів в інформаційних системах: бібліотеках, архівах, фондах, банках даних, депозитаріях, музейних сховищах і т. ін. [36, с.135]. Існують інформаційні ресурси спільного користування – сукупність інформаційних ресурсів державних органів науково-технічної інформації, наукових, науково-технічних бібліотек, а також комерційних центрів, фірм, організацій, які займаються науково-технічною діяльністю і з власниками яких укладено договори про їх спільне використання. Інша сфера - інформаційні ресурси науково-технічної інформації - систематизоване зібрання науково-технічної літератури і документації: книги, брошури, періодичні видання, патентна документація, нормативно-технічна документація, промислові каталоги, конструкторська документація, звітна науково-технічна документація з науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, депоновані рукописи, переклади науково-технічної літератури і документації), зафіксовані на паперових чи інших носіях [39,с. 4].

Закон України «Про національну програму інформатизації», ст. 1, визначає інформаційні ресурси як «сукупність документів в інформаційних системах (бібліотеках, архівах, банках даних тощо)»[4,с.181]. Проте наведене поняття не враховує ознак, що перетворюють інформацію на ресурс, який включає такі складові характеристики: «інформація», «інформаційний ресурс» як предмет і результат діяльності людини, як об’єкт права власності фізичних, юридичних осіб та держави, як об’єкт товарних відносин, як державний і національний ресурс. Крім того, важливими ознаками інформаційного ресурсу є те, що він може бути системоутворювальним і керованим чинником діяльності людини, суспільства і держави, позитивно впливати на соціально-економічний розвиток суспільства і держави та забезпечення національної безпеки. У разі браку цього ресурсу, низької його якості або негативної інформаційної експансії з боку інших країн завдавати шкоди суспільному життю; бути об’єктом кримінальних зазіхань і спеціальних заходів і засобів захисту; мати якості та ознаки, притаманні іншим ресурсам.

Інформаційні ресурси поділяються за значимістю на національні, державні, особисті [48, с.53]. Національні інформаційні ресурси призначені для забезпечення національних інтересів України, захисту інформаційних прав людини й основних свобод, інтересів суспільства, органів державної влади й органів місцевого самоврядування, юридичних осіб усіх форм власності. Національні інформаційні ресурси є основою для забезпечення суверенітету й інформаційної безпеки держави, служать вирішенню задач суб'єктів української економіки, науки, культури й інших сфер діяльності. Складовими частинами національних інформаційних ресурсів є ін-формаційні ресурси різної приналежності і форми власності.

Національні інформаційні ресурси формують з інформаційних продуктів і інформаційних технологій різних форм власності (далі - інформаційний продукт). Включення інформаційних продуктів до складу національних інформаційних ресурсів здійснюють на підставі експертизи відповідності їх властивостей вимогам задоволення потреб забезпечення національних інтересів України. Принципи і критерії визначення властивостей продуктів і технологій, порядок їх використання, а також порядок проведення експертизи затверджуються Кабінетом Міністрів України. Офіційне визначення інформаційних ресурсів, відповідно до наукового та загальноприйнятого уявлення про них, пов’язує це поняття з поняттям «документ». Документ (від лат. documentum - свідоцтво), тобто інформація, зафіксована на матеріальному носії - тексти, зображення, звуки, подається користувачу в різних формах документованої інформації: архіви, фонди, бази даних, окремих документів тощо. Тобто документ як елементарна одиниця інформаційного ресурсу стає інформаційним квантом інформаційного потоку та інформаційних ресурсів взагалі.

Визначення «національні інформаційні ресурси» застосовується як узагальнююче, аналогічне до природних, людських або інших ресурсів, що функціонують у рамках інформаційного простору України, упорядковуючи або дезорганізовуючи наше життя.

Державні інформаційні ресурси - інформація, яка є власністю держави та необхідність захисту якої визначено законодавством. За визначенням Концепції національної програми інформатизації, «державні інформаційні ресурси є складовою стратегічних ресурсів країни і одночасно національної інфраструктури».[4, с.182] За останній час були створені такі державні інформаційні ресурси: бази даних «Законодавчі та нормативні акти України», «Податки України» (внесено близько 10 тисяч документів), «Ресурси України» (постійно актуалізується інформація про 260 тисяч підприємств та організацій України), «Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України» (внесено з присвоєнням унікального коду, більше ніж 600 тисяч суб'єктів господарської діяльності) та інші. Електронна газета «Все всім» об'єднує декілька десятків баз даних, що включають науково-методичну, банківську, комерційну, законодавчу та іншу інформацію. У більш як 66 відсотках баз даних інформація подається українською мовою, у 26 відсотках - тільки російською та 8 відсотках - іноземними мовами [44, с.2]. Але на цей час діяльність державних установ та організацій щодо формування та використання інформаційних ресурсів є неузгодженою, що призводить до виникнення певних труднощів при формуванні єдиного інформаційного середовища і, як наслідок, до низького рівня інформаційного та аналітичного забезпечення діяльності державних органів. У 23 міністерствах і відомствах вже існують або створюються електронні інформаційні ресурси, в яких зацікавлені органи виконавчої та законодавчої влади.

Вид інформаційних ресурсів – особисті – має на увазі те, що з одного боку, інформація є засіб, що забезпечує можливість адаптації людини і суспільства до умов існування, засіб нагромадження знань про навколишній світ, на підставі яких людина і суспільство обирають лінію поведінки для задоволення своїх потреб і реалізації своїх інтересів. З другого — інформація є засіб керування людиною, її поведінкою, діяльністю громадських організацій, органів державної влади, функціонуванням технічних систем. Інформаційне спілкування становить підґрунтя виховання, освіти, формування особистості. Інформація є єдиним засобом доведення до людини змісту соціальних і технічних норм, попередження її про можливі негативні наслідки їхнього недотримання. До того ж утворена сукупністю суспільних відносин, інформація є найважливішим засобом організації економічного, політичного, духовного і соціального життя суспільства, збереження національної ідентичності, територіального устрою держави і захисту її території, забезпечення суверенітету, правового і соціального захисту громадян, організації функціонування системи органів державної влади. А тому визначення поняття «інформація» заслуговує на окрему увагу для юридичної науки - інформаційного права, де зважуються проблеми об’єктів правової охорони, форм представлення в юридичній процедурі, їх понятійне закріплення в нормативних актах.

За видами носіїв інформаційні ресурси поділяються на традиційні, мережеві та електронні [28, с.50]. До традиційних інформаційних ресурсів відносять інформацію на паперових та інших матеріальних носіях. Мережевими називають форми інформаційних ресурсів, які розміщені на мережевому сервері і доступ до яких здійснюється засобами глобальних інформаційних мереж, зокрема мережі Інтернет.

Мережеві ресурси можуть використовуватись їх власниками або іншими уповноваженими особами з будь-якими цілями, не забороненими законодавством. Мережеві ресурси підлягають будь-якому законному використанню, у тому числі для розповсюдження будь-якої інформації, яка не заборонена законодавством, а також збору, обробленню та іншому законному використанню даних, у тому числі персональних. Інформація з обмеженим доступом може утримуватись на мережевому ресурсі лише за згодою відповідних державних органів чи зацікавлених громадян або їх законних представників (Ст.11 Закону України «Про діяльність у сфері інформатизації»).

Електронні інформаційні ресурси – інформація у електронному вигляді. Наприклад, інформаційними електронними ресурсами бібліотек є пошук інформації у світовому документальному інформаційному потоці, отримання повних текстів документів. Розкриття власних фондів бібліотеки забезпечують електронними каталогами поточних надходжень. Бібліотеки, архіви, музеї створюють власні електронні тематичні бази даних.

„Якщо раніше в бібліотечній справі ключові проблеми можна було вважати розв'язаними, то сьогодні на етапі входження до електронного середовища виникає необхідність переглянути місце бібліотекознавства в системі наук і зосередитися на вирішенні фундаментальних наукових проблем входження бібліотек в інформаційне суспільство”, - говорять спеціалісти [29, 2]. Значний інтерес викликають інновації у перспективах розвитку книгозбірень за умов домінування інформації на електронних носіях. Науковцями обґрунтовано, що бібліотеки в майбутньому візьмуть на себе додаткові функції тиражування та поширення впорядкованих зібрань електронних публікацій (видавництв та книжкових магазинів), а також глибокої аналітико-синтетичної переробки потоків документальної інформації зі створенням широкого спектру науково-інформаційних видань і продукуванням на цій основі нових знань.

Взагалі найбільш повно характеризувати інформаційний ресурс можна як інформацію - створену чи виявлену, зареєстровану і оцінену. Інформаційний ресурс набуває особливих властивостей, сутність яких і робить його інформаційним продуктом для споживання.

Зокрема науково-технічна інформація, яка отримується в процесі наукової, науково-технічної, виробничої та громадської діяльності та містить відомості про досягнення науки, техніки, економіки та виробництва. Інтернет сприяв лібералізації науки, яка з ієрархічно організованої і національно орієнтованої дедалі більше стає інтернаціональною, вчені отримали можливість спілкуватися між собою й обмінюватися ідеями та інформацією в інтерактивному режимі, що особливо важливо враховувати при опрацюванні законодавчих актів України. Тому набувають актуальності питання визначення критеріїв, на підставі яких інформаційні ресурси відносяться до власності того чи іншого суб’єкта, і засобів суб’єкта, за рахунок яких створено або придбано продукт інформаційного ресурсу, а також прав отримання інформаційного ресурсу у власність, спадщину або дарування.

У ст. 1 Закону України «Про інформацію» міститься визначення поняття «інформація» - «документовані або публічно оголошені відомості про події і явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі».[1, с.296].

Однак сьогодні таке визначення потребує суттєвого уточнення. З огляду на діалектичну єдність об’єктивного світу й інтенсивність розвитку засобів безпосередньої передачі інформації: друкування книг - телеграф - телефон - радіо - телебачення - комп’ютер - Інтернет; необхідно глибше осмислити взаємозв’язок, взаємодію інформації, матерії, енергії та інтелекту людини і її діяльність. Оскільки всюди відбуваються процеси отримання, зберігання й перероблення інформації, визначення єдиного наукового поняття інформації полягає у виробленні єдиного погляду на процеси передачі відомостей технічними каналами зв’язку, роботи обчислювальних машин, всіх процесів управління тощо.

Таким чином, інформаційний ресурс охоплює інформацію в документованій формі. Розглядаючи інформаційний ресурс організації, включають три категорії об’єктів: інформація; інформаційні технології; кадри, що займаються інформацією. Крім того, є види інформації, окремі факти, які не становлять істотної значущості для включення в нагромаджувачі й джерела ресурсу, оскільки залишаються недокументованими.

Щодо технологій, виражених програмним продуктом, є підстави кваліфікувати їх як інформаційний ресурс у тих випадках, коли технологія знов-таки відображена документально. Не випадково чимало систем відносять програми до авторської продукції і кваліфікують як літературні твори.