Розділ 1 інформаційні русурси в інформаційній структурі суспільства

1.1. Аналітичний огляд літератури так нормативних документів з теми дослідження

У виданні Почепцова Г.Г. та Чукута С.А. «Інформаційна політика» особливої уваги надається питанням побудови інформаційного суспільства, становленню та впровадженню системи електронного урядування з урахуванням зарубіжного та вітчизняного досвіду. Вперше в Україні зроблена спроба на академічному рівні комплексно дослідити і висвітлити сутність та основні складові сучасної інформаційної політики, в тому числі національні інформаційні ресурси [43, с.15].

В книзі Столярова Ю.М. «Документний ресурс» дано цілісне представлення про документні масиви, документні фонди і документні потоки, що складають національний документний ресурс будь-якої країни [50, с.10].

Вітчизняна наука продовжує вважати комплектування і планування ІР однією з функцій управління, що має значний вплив на створення системи формування документних фондів бібліотек, архівів та музеїв. Ця тематика висвітлюється у роботах науковців Н.М.Кушнаренко, Л.Карпової, О.Кириленко, В. Матусевич та інших. Слід зауважити, що організація та процеси такого інформаційного забезпечення неодноразово розглядалися в наукових публікаціях, навчальних виданнях, практичних посібниках. Причому, ці питання у досить численній кількості спеціальних видань ще донедавна аналізувалися з позицій: а) науково-інформаційної діяльності; б) інформаційно-документаційного забезпечення управління; в) інформатизації. В організаційній діяльності М. М. Єрмошенко виділяє такі основні складові управління, як аналіз і синтез [28, с.50].

Інформаційне забезпечення вищих та центральних органів державної влади України проводить на сьогодні Служба інформаційно-аналітичного забезпечення Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського та Національної парламентської бібліотеки України, що асоціюється з досвідом деяких країн з високим рівнем розвитку економіки, де такі функції виконують саме найбільші в країні бібліотеки. Як позитив слід відзначити також активізацію діяльності в цьому напрямку Українського інституту науково-технічної і економічної інформації. Інформаційно-документаційне забезпечення управління (ІДЗУ) за радянських часів розглядалося у дослідженнях та навчальних посібниках фахівців Московського історико-архівного інституту фактично тільки з позицій діловодства, тобто власне як документаційне забезпечення управління . Це була дуже цінна інновація, яку, на жаль, у подальшому не було розвинено навіть не зважаючи на те, що у цьому інституті у 1980-х роках було розпочато підготовку фахівців з науково-технічної інформації. Безперечно Економічна реформа, яка здійснюється в Україні, потребує значного вдосконалення механізмів для управління соціально-економічними процесами. Академік В. М. Глушков визначав, що складність задач управління економікою і відповідна кількість персоналу зростають швидше, ніж сама економіка. Тому для ефективної роботи керівника потрібна правильно підібрана інформація [48,с.53].

В книзі Татарчука М.І. «Корпоративні інформаційні системи» важливе місце відводиться питанням автоматизації управління підприємством на базі інформаційних систем корпоративного рівня. Особлива увага приділена сховищам даних, Web-серверним технологіям, що допоможе керівникам у доступі до інформації [51, с.35].

Найширше визначення інформаційної безпеки дає Закон України «Про Концепцію Національної програми інформатизації»: «Інформаційна безпека є невід’ємною частиною політичної, економічної, оборонної та інших складових національної безпеки. Об’єктами інформаційної безпеки є інформаційні ресурси, канали інформаційного обміну і телекомунікації, механізми забезпечення функціонування телекомунікаційних систем і мереж та інші елементи інформаційної інфраструктури країни»[4,с.181].

Аналізуючи сьогодні цю сферу інформаційного законодавства, можна визначити інформаційну безпеку як безпеку інформації та безпеку користувачів від інформації. Фактично виникають два плани правового регулювання: перший – встановлює певні загальні правила відносно інформації як предмета суспільних відносин, другий – передбачає правове регулювання використання інформації, сформованої з урахуванням її правового режиму та правового статусу власника та користувача інформації.

Особливу інституцію в інформаційному законодавстві започатковує Закон України «Про захист інформації в автоматизованих системах» (від 5 липня 1994 p.) [29, с.2]. Метою цього Закону є встановлення основ регулювання правових відносин щодо захисту інформації в автоматизованих системах за умови дотримання права власності громадян України і юридичних осіб на інформацію та права доступу до неї, права власника інформації на її захист, а також встановленого чинним законодавством обмеження на доступ до інформації [28, с.50].

Виходячи з інформаційного суверенітету України та загальновизнаних принципів міжнародного права у сфері інформації, Закон України «Про державну таємницю» (від 21 січня 1994 р.) регулює суспільні відносини, пов'язані з віднесенням інформації до державної таємниці, її засекречуванням та охороною з метою захисту життєво важливих інтересів України у сфері оборони, економіки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку [38, с.12].

У Кримінальному кодексі України комп’ютерним злочинам присвячено розділ ХVІ «Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж» який містить три статті: статтю 361 «Незаконнне втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж» статтю 362 «Викрадення, привласнення, вимагання комп’ютерної інформації або заволодіння нею шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем» та статтю 363 «Порушення правил експлуатації автоматизованих електронно-обчислювальних систем». Разом з тим, незважаючи на нетривалу практику застосування цих статей, не зменшується намагання посилити кримінальну відповідальність за комп’ютерну злочинність.

Значенню та проблемам інформатизації суспільства присвячені численні статті в сучасній вітчизняній та іноземній економічній і спеціальній літературі та періодиці. Особливої уваги заслуговують статті з висвітлення питання розвитку інформаційних ресурсів в періодичних виданнях таких як «Науково-технічна інформація», «Науково-технічні бібліотеки», «Вісник Книжкової палати», «Бібліотечний вісник» та «Бібліотечна планета».

Про нагальні завдання бібліотек України: розробка кооперативного проекту ретроконверсії карткових каталогів у електронні; створення національного формату представлення елементів бібліографічних записів у електронній формі; налагодження системи міждержавного обміну реферативною інформацією; подальше освоєння потенціалу Інтернет, організація інформаційно-аналітичних центрів, т.зв. «фабрик» думки пише у своїй праці «Інформаційні ресурси України: стратегія розвитку» І.Ф. Курас [29, с.2].

У науковій статті О.В. Сосніна «Проблеми управління національним інформаційним ресурсом в сучасних умовах» аналізуються процеси економічного, зокрема інноваційного розвитку інформаційних ресурсів. Розглядається широке коло проблем та споріднених проблем інтелектуальної власності, показано зростання ваги інформаційних чинників як складових інформаційної безпеки [49, с.16].

Багато питань з доступу до інформаційних ресурсів висвітлено в збірниках наукових праць провідних інформаційних установ.