Опис інтер’єру спроектованої механоскладальної дільниці

Інтер’єр – це внутрішній простір приміщення. Поняття «виробничий інтер’єр» означає внутрішній благоустрій виробничих приміщень, що визначається раціональної компонуванням приміщень і плануванням технологічного обладнання; організацією вантажопотоків, транспортних ліній і робочих місць; обробкою і фарбуванням приміщень і обладнання; освітленістю приміщень та робочих місць; кліматичними умовами; засобами інформації.

Архітектурне рішення інтер’єрів виробничих приміщень повинно виконуватися з урахуванням наступних основних факторів:

а) типу будинку, його площі та внутрішнього обсягу, а також числа працюючих у ньому людей;

б) архітектурно-композиційних особливостей інтер’єрів, що випливають з габаритів, пропорцій, ступеня насиченості устаткуванням і комунікаціями виробничих приміщень;

в) вимог технічної, естетики в частині надання найбільш раціональною і привабливої ​​форми;

г) вимог інженерної психології та ергономіки, що враховують психологічні та фізіологічні особливості людини в процесі виконання різних трудових операцій;

д) психофізіологічних та естетичних особливостей впливу різного забарвлення на працюючих;

е) особливостей технологічного процесу, характеру та режиму праці;

ж) санітарно-гігієнічної обстановки: стану повітряного середовища (температура, вологість, швидкість руху повітря, запиленість, загазованість), характеру освітлення і рівня освітленості. Наявності виробничих шумів, вібрацій, випромінювання;

з) правил техніки безпеки особливо при небезпечних умовах праці;

і) кліматичних особливостей (географічний район будівництва, орієнтація але країнам світу).

У плануванні цеху необхідно виділяти зони основного і допоміжного обладнання, складування, транспортні шляхи, проходи, небезпечні зони, місця відпочинку. Виділення таких зон може здійснюватися об’ємно-планувальними прийомами, а також кольором і різними умовними позначеннями (знаки небезпеки, написи , символічні малюнки). Технологічні зони можуть бути виділені білими смугами, що наносяться на покриття підлоги (по контуру зони), забарвленням в інший колір проходів, що обмежують зону. Небезпечні зони слід виділяти більше помітно, застосуванням попереджувальних квітів і сигналів.

Нижче наводяться деякі рекомендації з вибору раціональних варіантів забарвлення елементів інтер’єрів.

Стелі приміщень, що є поверхнями вторинного відображення, слід фарбувати в білий колір з обов’язковим підсвіткою. Забарвлення стін приміщень висотою до 10,8 м, слід виконувати на всю висоту, а заввишки 12,6 м і більше – з пристроєм панелі такого ж кольору, що й основна поверхню стін, але з меншою відбивною здатністю. У довгих і відносно вузьких приміщеннях (фарбувальні, складські) торцеві стіни рекомендується офарблювати в інший, більш насичений колір, ніж поздовжні, що візуально скорочує протяжність приміщення. Довгі стіни можна також покривати двома різними фарбами, проводячи вертикальну межу між ними, щоб поверхня стіни виглядала коротше.

Ферми і балки фарбують у жовтий або світло-блакитний колір, сталеві конструкції – в світло-сірий або кремовий. Рами ліхтарів, ліхтарні та віконні рами фарбують переважно у білий колір, а простінки – в кольори з високою відбивною здатністю і малою насиченістю, що зменшує світловий контраст.

Насиченість кольору підлоги рекомендується призначати в середніх межах. Підлогу в магістральних проїздах і проходах рекомендується виконувати іншого кольору (більше темного), ніж кольори підлоги технічних дільниць. Межі проїздів і проходів слід позначати суцільною лінією білого кольору, а межі місць проміжного складування переривчастою лінією.

Раціональна забарвлення обладнання повинна забезпечувати оптимальні умови зорових відчуттів у поле зору працюючого, безпеку роботи, гармонійне колірне співвідношення з інтер’єром виробничого приміщення. Для фарбування основних поверхонь обладнання слід застосовувати кольору середньохвильового ділянки спектру та ахроматичні кольори слабкої та середньої насиченості. Великі верстати та обладнання з метою зорового зменшення їх об’ємних розмірів рекомендується фарбувати у два основних близьких по інтервалу кольору – верхню частину більш світлим тоном, підстава – більш темним. При цьому для підвищення загальної освітленості в цеху за рахунок відбитого світла великі верстати рекомендується фарбувати у відносно більш світлі тони.

З метою підвищення безпеки роботи на верстаті і полегшення управління ним рекомендується створення колірного контрасту між органами контролю та управління верстата і фоном, на якому вони розміщуються. Для цього слід застосовувати білий і чорний кольори в поєднанні з червоним, жовтим і оранжево-жовтим кольором. Слід уникати забарвлення в особливо виділяються кольору рухомих елементів, які не є травмонебезпечними (супорт, задня бабка).

Для фарбування підйомно-транспортних засобів (конвеєрів, монорельсів, електрокран-балок, мостових кранів) рекомендується застосовувати однаковий колір (жовтий, оранжевий, білий і світло-сірий) і один допоміжний (чорний) колір для посилення контрасту.

Забарвлення підлогового транспорту (електрокарів, електронавантажувачів, рейкових візків та інших) рекомендується виконувати жовтим і чорним кольором також для посилення контрасту. Електрокран-балки і мостові крани в залежності від конкретних умов і загального колірного рішення інтер’єру рекомендується фарбувати або цілком у сигнально-попереджувальні кольори (жовтий, помаранчеві).

Небезпечні щодо травматизму елементи підйомно-транспортного устаткування і підлогового транспорту, а також виступаючі частини електрокар, електронавантажувачів і рейкових візків рекомендується виділяти сигнальним кольором чорними вертикальними або похилими під кутом 45° смугами шириною 5-10 см.

Кольори виробничих меблів (інструментальні тумбочки та шафи, стелажі, верстаки, стільці тощо) не повинні відволікати увагу робітника, забезпечуючи гарну видимість інструменту, і повинні гармоніювати з кольором верстата.

Вибір кольору для фарбування комунікацій має здійснюватися відповідно до ГОСТ 14202-69 «Трубопроводи промислових підприємств. Щитки знаки і маркувальні щитки ».

Зазначені в ГОСТі кольору вибрані відповідно до звичними для людини асоціаціями при використанні поширених та стійких барвників. Забарвлення трубопроводів виробляють або по всій довжині, або окремими ділянками у вигляді-поясів (біля місць з’єднань і відбору робочого середовища, у (вентилів, в місцях переходу трубопроводів через стіни і т. д., але не рідше ніж через 10 см ). Згідно з розмірами трубопроводів, числом паралельних ліній, відповідно до вимог техніки безпеки, умов видимості і загальним колірним рішенням інтер’єру. Для позначення найбільш важливих властивостей речовин, що транспортуються на трубопроводах слід наносити попереджуючі колірні кільця: червоного кольору – для позначення легкозаймистих, вогненебезпечних і вибухових речовин; жовтого кольору – для позначення небезпечних і шкідливих для здоров’я речовин; зеленого кольору – для позначення безпеки і нейтральних речовин. Для нанесення додаткових відомостей рекомендується застосовувати маркувальні написи або щитки.

Забарвлення фаз шинопроводів повиннo бути однаковою у всіх частинах електроустановок, при цьому фази фарбуються: фаза А – в жовтий, фаза В – зелений і фаза С – в червоний кольори. Шини електропроводок постійного струму забарвлюються в червоний (+) і синій (-) кольору. Всі конструкції, проводи й смуги мережі заземлення повинні бути пофарбовані в чорний колір. Допускається фарбування в інші кольори у відповідність до оформлення інтер’єру, але в цьому випадку в місцях приєднання і відгалужень вони повинні мати не менш ніж дві смуги чорного кольору на відстані 150 мм один від одного.

Електрошафи, пульти управління і інше електроустаткування забарвлюються в колір, відповідний кольору основного обладнання. Внутрішні поверхні електротехнічних пристроїв, де є небезпека ураження струмом, рекомендується фарбувати у помаранчевий колір.