Перелік питань для самостійного опрацювання:

1. Підготовка ділянок шкіри перед гірудотерапією.

2. Особливості прикладання п’явок.

3. Обробка ранки після зняття п’явок.

4. Спостереження за пацієнтом під час і після процедури.

5. Можливі ускладнення під час використання п'явок.

6. Дезинфекція п’явок.

Методичні рекомендації

по організації самостійної роботи з предмету

«Основи медсестринства»

Для студентів ІІ курсу відділення: «Сестринська справа»

Тема № 16 : Оксигенотерапія

План:

1. Показання до проведення оксигенотерапії;

2. Способи подачі кисню;

3. Правила техніки безпеки під час експлуатації кисневих установок;

4. Правила дезінфекції носових катетерів

Рекомендована література:

п. Касевич Н.М. Загальний догляд за хворими і медична маніпуляцій на техніка: Київ: «Медицина», 2008. ст.156-159.

п. Ковальчук Л.М., Кононова О.В. «Загальний догляд за хворими і медична маніпуляційна техніка»: - Київ: «Медицина», 2009. – 270-275 с.

п. Лісовий В.М., Ольховська Л.П., Капустник В.А. «Основи медсестринства»Київ: ВСВ “Медицина”, 2010. —297-299, 307-310с.

п. Касевич Н.М. «Практикум із сестринської справи»: Київ: Здоров’я, 2005. —195-198 с.

Методичні рекомендації

Оксигенотерапія — це введення в організм кисню. Кисневу терапію застосовують при лікуванні гострої та хронічної дихальної недостатності, яка супроводжується ціанозом (синюшністю шкірних покривів), тахікардією (підвищеною частотою серцевих скорочень), зниженням парціального тиску кисню в тканинах до 9,3 кПа (70 мм рт. ст.) і нижче.

Методи застосування кисню. Існують місцеві та загальні методи застосування кисню. До місцевих методів належать нашкірний (місцеві та загальні кисневі ванни), підшкірний, внутрішньокістковий, введення кисню в порожнину суглоба, внутрішньоплеврально, внутрішньоочеревинно, в очі (субкон’юнктивально, ретробульбарно, в передню камеру ока).

Показання. Захворювання очей, хронічні, з трофічними розладами рани, порушення прохідності периферичних судин кінцівок.

Загальна дія кисню проявляється при інгаляційних та неінгаляційних методах його застосування. Інгаляційний метод є найбільш розповсюдженим. Він виконується за допомогою масок, носових катетерів, інтубаційних та трахеостомічних трубок.

Найбільш простим і в той же час достатньо ефективним методом проведення оксигенотерапії є використання стандартного кисневого редуктора, від якого звичайна гумова трубка йде до зволожувача (апарат Боброва).

Для проведення оксигенотерапії застосовують інгалятори та наркозні апарати. Вони складаються з двох систем: система подачі дихального газу від джерела живлення і система дихального контуру. Останній являє собою частину газопровідної системи апарата, яка з’єднується з дихальними шляхами хворого.

До неінгаляційних методів уведення кисню, коли проявляється його загальна дія, належить так звана киснева пінка, яка являє собою суміш кисню з водними витяжками лікарських трав .

Техніка безпеки при роботі з киснем. Зберігати в цьому приміщенні інші гази та горючі мастила категорично забороняється, тому що кисень при стиканні з мастилом, жиром, нафтою та продуктами їхньої переробки вступає з ними в реакцію, внаслідок чого виникає загоряння і вибух. Останній може настати також при сполученні кисню з воднем, метаном, ацетоном, парами бензину.

В осіб, які перебувають біля кисневого балона, руки, одяг, інструменти не повинні бути забруднені жиром, мастилом, фарбою. Запираючий вентиль балона, з’єднувальні трубки, редуктор та частини різних кисневих установок категорично забороняється змащувати мастилом, жиром. Наповнені киснем балони не можна фарбувати. Необхідно пам’ятати, що ушкодження балона, стукання металевими предметами по ньому можуть стати причиною вибуху. При перенесенні або перевезенні балона необхідно оберігати його від падіння. При транспортуванні на незначну відстань балон треба перекачувати в нахиленому положенні або використовувати спеціальні візки.

Перелік питань для самостійного опрацювання:

1. Визначити поняття оксигенотерапія

2. Основні показання до оксигенотерапії.

3. Способи подачі кисню.

4. Проведення оксигенотерапії з допомогою кисневої подушки

5. Гіпербарична оксигенація

6. Техніка безпеки при роботі з киснем.

Методичні рекомендації

по організації самостійної роботи з предмету

«Основи медсестринства»

Для студентів ІІ курсу відділення: «Сестринська справа»

Тема №17: Чинні накази МОЗ України про лабораторну діагностику хворих на ангіну, профілактику дифтерії.

План:

1. Проведення епіднагляду за дифтерійною інфекцією;

2. Раннє виявлення захворювань на дифтерію;

3. Взяття і доставка матеріалу в лабораторію;

4. Проведення заходів у вогнищі інфекції;

5. Проведення профілактичних щеплень.

Рекомендована література:

Сестринська справа Касевич Н.М. , Петрашев І.О., В.В. Сліпченко- Київ:» Медицина», 2008. – 287 с.

№450 МОЗ України про лабораторне дослідження хворих на ангіну

Лісовий В.М., Ольховська Л.П., Капустник В.А. Основи медсестринства: підручник. — К.: ВСВ “Медицина”, 2010. ст.514-517с.

Касевич Н.М. Практикум із сестринської справи: навч. посіб. — К.: Здоров’я, 2005. —303-304 с.

Методичні рекомендації.

В XVI-XVII століттях іспанські і італійські лікарі, даючи точний опис клінічної картини дифтерії, іменували її терміном «петля удавленніка»,«Хвороба дихальної трубки», «сициліанського виразкою». У Росії вона відома з другої половини XIX століття. Щорічно від цієї інфекції вмирали тисячі людей.  Збудник дифтерії - токсигенних дифтерійна паличка, продукує екзотоксин, який і зумовлює тяжкість захворювання Джерелом дифтерії є людина, у якої вона виявляється в різних формах - від важких токсичних до стертих і здорового бактеріоносійства. Найбільш небезпечні в цьому відношенні хворі на дифтерію і бактеріоносії, які страждають гостримизахворюваннями верхніх дихальних шляхів. Кожен бактеріоносій менш небезпечний, але при відсутності хворих він стає головним джерелом розповсюдження інфекції.  Передача інфекції в переважній більшості випадків відбувається повітряно-крапельним шляхом (під час дихання, розмови), рідше - через предмети (іграшки, білизна) і продукти харчування (молоко). Нарешті, при дифтерії шкіри, статевих органів, очей зараження відбувається шляхом занесення збудника руками, водою, предметамиужитку.  Збудник дифтерії виділяє токсин з нейропаралітичними (руйнує оболонку нервів) та гемолізуючими (вражає еритроцити) властивостями.

Інкубаційний період триває 2-10 днів. Хвороба починається з нездужання, підвищення температури до 38-39°С, появи плівок білуватого кольору на мигдалинах і зіві. У випадку токсичної форми характерними є токсичні набряки обличчя і шиї, набряк слизової оболонки верхніх дихальних шляхів. Смерть настає від задухи і зупинки серця.

Крім класичної дифтерії зіву (кожні дев'ять з десяти випадків) зустрічаються також і інші форми інфекції - дифтерія ран, слизової очей, шкіри, носа, піхви.

Ускладненнями дифтерії можуть бути: міокардит (запалення серцевого м'яза), поліневрит (множинне ураження нервів), паралічі, погіршення зору, ураження нирок. Перші два є найпоширенішими.

Лікування проводиться специфічною протидифтерійною сироваткою, що містить антитоксичні антитіла, та антибіотиками. Навіть незважаючи на адекватне лікування, 5-10% випадків закінчуються смертю хворого. При цьому ризик летального результату інфекції вищий у дітей до 5 років і дорослих, старших 40 років, особливо у випадках несвоєчасного звернення по медичну допомогу.

Профілактика здійснюється за допомогою вакцинації. Ефективність сучасних вакцин становить 95-100%. Всесвітньою організацією вакцинація рекомендована для усіх без винятку країн світу.

Перелік питань для самостійного опрацювання:

1. Чинні наказм МОЗ України про лабораторну діагностику хворих на ангіну, профілактику дифтерії.

2. Раннє виявлення захворювань на дифтерію;

3. Проведення заходів у вогнищі інфекції;

4. Взяття і доставка матеріалу в лабораторію;

5. Проведення профілактичних щеплень.

6. Проведення епіднагляду за дифтерійною інфекцією;

Методичні рекомендації

по організації самостійної роботи з предмету

«Основи медсестринства»

Для студентів ІІ курсу відділення: «Сестринська справа»

Тема №18: Участь медичної сестри в додаткових (лабораторних) методах дослідження.

План:

1. Правила збору сечі для лабораторних досліджень (загальний, на цукор, діастазу, бактеріологічний, за методами Амбурже, Аддіса-Каковського, Нечипоренко, Зимницького);

2. Правила оформлення направлень;

3. Павила транспортування матеріалу до лабораторії.

Рекомендована література:

п. Пасечко „Основи сестринської справи” ст.298-311

п. Шевчук „Сестринська справа” ст..223-231

Касевич Н.М. Практикум із сестринської справи: навч. посіб. — К.: Здоров’я, 2005. —301-308.

Методичні рекомендації

Сечовиділення та основні показники сечі у здорової людини. У нормі добова кількість сечі у здорової людини складає приблиз­но 1500 мл. Вона прозора, має жовтий або світло-жовтий колір,

дає кислу реакцію на лакмус, відносна густина коливається в ши­роких діапазонах (1003—1030). У сечі не повинно бути білка, піг­ментів, цукру, кетонових тіл. Осад нормальної сечі незначний з поодинокими клітинами епітелію сечових шляхів, лейкоцитами та малою кількістю солей.

Підготовка хворих і посуду. Перед збиранням сечі на аналіз жінка повинна здійснити туалет зовнішніх статевих органів теп­лим блідо-рожевим розчином калію перманганату або теплою пе­ревареною водою, а чоловік — промити головку статевого члена також слабким антисептичним розчином або теплою водою.

Щоб запобігти потраплянню в посудину сторонніх домішок (з піхви, сечівника), збирають "середню" порцію сечі, тобто почи­нають збирати сечу із середини сечовипускання.

Іноді в жінок сечу на аналіз беруть катетером, щоб виключити потрапляння патологічних домішок з піхви.

Збирати сечу треба в чистий сухий скляний флакон.

Правила зберігання та відправлення сечі до лабораторії. До від­правлення до лабораторії сечу зберігають у прохолодному місці. Відправляють сечу не пізніше як через 60 хв після збирання, тому що інфікування її в навколишньому середовищі може призвести до лужного бродіння.

Збирання сечі для лабораторних досліджень

1. Для загального клінічного аналізу зберіть у хворого 150— 200 мл сечі, краще з першого сечовипускання після ночі, тому що вона найбільш концентрована.

2. Для дослідження сечі на наявність цукру запропонуйте хво­рому збирати її протягом доби в спеціально виділений нічний се­чоприймач. Тримати наповнений сечоприймач слід у прохолод­ному місці. Перед відправленням до лабораторії визначте й запи­шіть добовий діурез, перемішайте добову сечу, щоб рівномірно розподілився осад, що містить кристали солей і формені елемен­ти, і лише після цього відлийте в чистий сухий флакон 200 мл се­чі для дослідження.

3.Для дослідження на визначення кількості діастази зберіть 50 мл сечі, але обов'язково щойно випущеної, теплої.

Для визначення кількості формених елементів в осаді сечі (лей­коцитів, еритроцитів, циліндрів) застосовують методи Амбурже, Аддіса— Каховського, Нечипоренка.

4. Для дослідження сечі за методом Амбурже до лабораторії відправте порцію сечі, зібрану за 3 год. Запропонуйте хворому вранці звільнити сечовий міхур у туалет, а сечу, виділену протя­гом наступних 3 год, зберіть у чисту посудину й відправте до ла­бораторії. За цим методом визначають хвилинну лейкоцитурію, тобто кількість формених елементів, що виділяється з сечею про­тягом 1 хв. У нормі за 1 хв з сечею виділяється до 2000 лейкоци­тів і до 1000 еритроцитів.

5. Для збирання сечі за методом Аддіса—Каховського запро­понуйте хворому о 22.00 звільнити сечовий міхур і протягом но­чі, якщо це можливо, не мочитися. Всю сечу, виділену о 8.00 хво­рим, зберіть у чисту посудину і відправте до лабораторії на до­слідження. Якщо хворий протягом ночі виділяє сечу, її потрібно збирати у визначену посудину, додавши в неї 4—5 крапель форм­альдегіду, щоб запобігти розпаду формених елементів.

При дослідженні сечі методом Аддіса—Каховського підрахо­вують виділену кількість формених елементів у добовій сечі. У здорової людини за добу виділяється: еритроцитів до 1 • 10⁶, лей­коцитів 2-10⁶, циліндрів до 2-10⁴.

6. Для дослідження за методом Нечипоренка сечу хворий мо­же зібрати в будь-який час доби в кількості 3—5 мл із "середньої" порції. Визначають кількість формених елементів в 1 мл осаду сечі. У здорової людини в 1 мл осаду сечі міститься до 2000 лейкоци­тів і 1000 еритроцитів.

7. Для бактеріологічного дослідження достатньо 10 мл сечі, зібраної в стерильну пробірку з гумовим корком. Поясніть хворо­му, щоб вірі ретельно виконав туалет зовнішнього статевого орга­на, обережно відкрив пробірку і заповнив її на 2/3 об'єму "серед­ньою" порцією сечі, а потім одразу закрив пробірку ватно-марле­вим корком. Процедуру потрібно провести швидко й акуратно, щоб пробірка залишалася відкритою якомога менше часу і не тор­калася зовнішнім краєм отвору нестерильних поверхонь (рук хво­рого, статевих органів).

Запам'ятайте! Необхідно правильно оформити направлення-етикетку на матеріал, який відправляють на лабораторне дослід­ження. У ній зазначають назву лабораторії (клінічна, бактеріо­логічна, біохімічна); вид аналізу; прізвище та ініціали хворого; відділення стаціонару або назву кабінету поліклініки; клінічний діагноз; прізвище лікаря; ставиться підпис медичної сестри; дата.

Перелік питань для самостійного опрацювання:

1. Правила збирання мокротиння для лабораторного дослідження.

2. Правила взяття мазків із зіва та носа для бактеріологічного дослідження.

3. Правила збору калу для лабораторних досліджень.

Методичні рекомендації

по організації самостійної роботи з предмету

«Основи медсестринства»

Для студентів ІІ курсу відділення: «Сестринська справа»

Тема № 19: Участь медичної сестри в рентгенологічних методах дослідження.

План

1. Мета рентгенологічних методів.

2. Особливості підготовки хворих до рентгенологічних досліджень:

• шлунку;

• іригоскопії;

• холецисто і холангіографії;

• нирок і сечовивідних шляхів.

Рекомендована література

п. Касевич Н.М. «Практикум з сестринської справи» Київ «Здоров’я» 2005

с.1320-325

п. Касевич Н.М. «Основи медсестринства в модулях» Київ «Медицина» 2009р.

ст. 307-311

п. Шевчук М.Г. „Сестринська справа ” Київ «Здоров’я» ст.235-237

п. Смирнов З.М. «основи сестринської справи» Київ «Здоров’я» 2002 р. ст. 191-193