Методичні рекомендації

по організації самостійної роботи з предмету

«Основи медсестринства»

Для студентів ІІ курсу відділення: «Сестринська справа»

Тема № 1: Термометрія. Типи температурних кривих.

План

1. Характеристика температурних кривих.

2. Графічне зображення температурних кривих

Рекомендована література:

п. Шевчук М.Г. „Сестринська справа” Київ «Здоров’я» ст.128-136

п. Касевич Н.М. «Практикум з сестринської справи» Київ «Здоров’я» 2005с.150-157

п. Касевич Н.М. «Загальний догляд за хворими і медична маніпуляційна техніка» Київ 2008 ст. 206-216

Методичні рекомендації

. Тем­пература тіла — важливий діагностичний і прогностичний крите­рій стану хворого, оскільки підвищення температури тіла в бага­тьох випадках свідчить про розвиток захворювання, про особли­вості його перебігу та реакцію організму хворого на патологічний процес.

Час, коли здійснюється вимірювання температури тіла. Тем­пературу тіла вимірюють медичним термометром 2 рази на добу: вранці натще з 6.00 до 8.00 та з 16.00 до 18.00 (до вечері). У цей час спостерігається максимальне коливання добової температури.

Проводити термометрію після приймання їжі не бажано, оскіль­ки її показники будуть дещо вищими.

Іноді, за призначенням лікаря, у разі таких захворювань, як сепсис, ревматизм, туберкульоз, окремим хворим температуру ті­ла вимірюють кожні 2—3 год.

Фізіологічні коливання температури тіла протягом дня між ранковими та вечірніми показниками становлять у середньому 0,3-0,5 °С.

У людей похилого та старечого віку температура тіла може бути дещо нижчою, ніж у людей середнього віку.

У ранньому дитячому віці спостерігається нестійка темпера­тура тіла з великими коливаннями протягом дня,

Температура тіла в пахвовій ямці в нормі становить 36—37 °С, вона на 0,5—0,8 °С нижча, ніж температура слизових оболонок.

Можливі також різні показники температури тіла при вимі­рюванні в лівій і правій пахвових ямках.

Медична сестра повинна вміти правильно здійснювати спостереження за пацієнтами з порушенням функцій органів і систем, дати правильну оцінку стану пацієнта, у разі потреби негайно самостійно надати йому невідкладну допомогу.

За ступенем підвищення температуру тіла поділяють на: а) субфебрильну — 37—38 °С; б) помірну гарячку — 38—39 °С; в) високу гарячку — 39—41 °С; г) надвисоку гарячку — понад 41 °С.

Типи гарячок залежно від коливань температури тіла протя­гом доби

1. Гарячка постійного типу: температура тіла встановлюється на високих цифрах (39—40 °С), добові коливання температури ті­ла невеликі (не більше ніж 1 °С). Спостерігається в разі крупоз­ної пневмонії, черевного тифу.

2. Гарячка послаблювального, ремітуючого, типу: висока тем­пература тіла з коливаннями протягом доби від 1 до 2 °С без зниження ранкової температури до нормального рівня. Характерна для гнійних інфекцій.

3. Гарячка переміжного, інтермітуючого, типу: спостерігаєть­ся короткочасне раптове підвищення температури тіла до 39—40 °С і швидке її зниження до нормального рівня. Повторюється через 1—2—3 доби, характерна для малярії.

4. Гарячка гектичного типу; характеризується дуже великими (до 3—4 °С) коливаннями добової температури тіла з різким зни­женням до норми та навіть нижче. Ці коливання супроводжують­ся значним потовиділенням, виснажувальною слабкістю. Спосте­рігається така гарячка при сепсисі.

5.Хвилеподібна гарячка: тривалі періоди підвищення темпе­ратури змінюються періодами нормальної температури тіла. Ха­рактерна для лімфогранулематозу, бруцельозу.

6. Гарячка зворотного типу: спостерігається раптове підвищен­ня температури тіла до 39—40 °С і вище. Така температура три­мається кілька днів, потім раптово знижується до норми, а через декілька днів знову виникає гарячка з наступним зниженням тем­ператури тіла. Характерна для поворотного тифу.

7. Гарячка неправильного типу: добові коливання температу­ри тіла різнорідні, різної тривалості. Спостерігається при ревма­тизмі, дизентерії, грипі, сепсисі.

Перелік питань для самостійного опрацювання

1. Діагностичне значення вимірювання температури тіла.

2. Особливості вимірювання температури тіла в різних ділянках.

3. Запис показників температури в температурному листку.

4. Дезинфекція медичного термометра.

Методичні рекомендації

по організації самостійної роботи з предмету

«Основи медсестринства»

Для студентів ІІ курсу відділення: «Сестринська справа»

Тема № 2: Види аритмій.

План

1. Миготлива аритмія.

2. Екстрасистолічна аритмія.

3. Дефіцит пульсу.

Рекомендована література:

п. Шевчук М.Г. „Сестринська справа” Київ «Здоров’я» ст.136-139

п. Касевич Н.М. «Практикум з сестринської справи» Київ «Здоров’я» 2005с.158-160

п. Касевич Н.М. «Загальний догляд за хворими і медична маніпуляційна техніка»

Київ 2008 ст. 216-219

п. Касевич Н.М. «Основи медсестринства в модулях» Київ «Медицина» 2009р. ст. 148-150

Методичні рекомендації.

Пульс — це пе­ріодичні коливання стінок артерій унаслідок руху крові та зміни тиску в судинах при кожному скороченні серця. За характером пульсу можна визначити етап серцево-судинної системи та загаль­ний стан хворого.

Частота пульсу — це кількість пульсових коливань за 1 хв. У здорової людини вона складає 60—80 за 1 хв і відповідає кіль­кості серцевих скорочень. Частоту серцевих скорочень понад 80 за 1 хв називають тахікардією, а частоту серцевих скорочень мен­шу ніж 60 за 1 хв — брадикардією.

У фізіологічних умовах частота пульсу залежить від багатьох чинників: віку (найбільша частота пульсу в перші роки життя); фізичної роботи, під час якої пульс прискорюється; фізіологічно­го стану (під час сну пульс сповільнюється); статі (у жінок пульс на 5—10 ударів частіший, ніж у чоловіків); психічного стану (від страху, гніву, болю пульс прискорюється). Підвищення темпера­тури тіла на 1 °С прискорює пульс на 8—10 за 1 хв. Особливо тривожним симптомом є зниження температури тіла з тахікар­дією, що наростає.

Наповнення пульсу визначають за кількістю крові, яка утворює пульсову хвилю й залежить від систолічного об'єму сер­ця. У разі доброго наповнення відчуваються під пальцями високі пульсові хвилі, а у разі поганого — малі пульсові хвилі. Частий, ледве відчутний пульс називають ниткоподібним.

Напруженням пульсу називають ступінь опору артерії натиску пальця, Його визначають силою, з якою необхідно притиснути стінку артерії, щоб припинити пульсацію. Напруження залежить від тиску крові в артерії, зумовленому діяльністю сер­ця й тонусом судинної стінки. Так, у разі гіпертонічної хвороби судину здавити важко. Такий пульс називають напруженим, або твердим. Навпаки, у разі різкого зниження артеріального тиску, наприклад при колапсі, навіть легке натискання на артерії при­зводить до того, що пульс зникає. Такий пульс називають м'яким.

У здорової людини серце скорочується ритмічно, з однакови­ми інтервалами між пульсовими хвилями. У разі захворювання серцево-судинної системи часто виникають аритмії.

Найбільш важливими для оцінки стану здоров'я людини є та­кі види аритмій:

1.Екстрасистолічна — між двома черговими скорочення­ми серця виникає додаткова систола (екстрасистола). Пауза, що настає за екстрасистолою, називається компенсаторною паузою і є значно довшою від звичайної. Екстрасистолії можуть бути по­одинокими й груповими. При деяких захворюваннях виникають напади екстрасистолічної тахікардії, які можуть тривати від де­кількох секунд до кількох діб.

2. Миготлива аритмія характеризується відсутністю за­кономірності ритму та наповнення пульсу. Вона характерна для тяжкого ураження міокарда.

Дуже часто в умовах миготливої аритмії розвивається дефіцит пульсу, при якому не всі серцеві скорочення виштовхують в арте­рії достатню кількість крові. Іноді пульсова хвиля не досягає пе­риферійних артерій і не визначається під час пальпації. У цьому випадку недостатньо порахувати пульс на променевій артерії, а обов'язково треба порахувати кількість серцевих скорочень.

Судини, які найчастіше використовують для пальпації пульсу

Найчастіше пульс визначають на променевій артерії (на долон­ній поверхні передпліччя хворого біля основи великого пальця).

Визначають пульс на сонній артерії, яка розташована на шиї — по передньому краю груднинно-ключично-соскоподібного м'яза, приблизно на його середині.

На скроневій артерії пульс досліджують на рівні брів, відступивши від зовнішнього кута ока на 1—1,5 пальця в бік вуха.

Пульсацію стегнової артерії визначають нижче від пах­винної складки, приблизно на її середині.

Пульс на ліктьовій артерії визначають на 1 см медіальніше від ямки ліктьового згину.

Перелік питань для самостійного опрацювання:

1. Ділянки, які найчастіше використовують для визначення пульсу.

2. Характеристика основних параметрів пульсу.

3. Види аритмій.

4. Занесення даних пульсу в температурний листок.

Методичні рекомендації

по організації самостійної роботи з предмету

«Основи медсестринства»

Для студентів ІІ курсу відділення: «Сестринська справа»

Тема № 3: Спірометрія.

План

1. Діагностичне значення спірометрії.

2. Нормальні показники ЖЄЛ.

3. Правила проведення спірометрії.

Рекомендована література

п. Шевчук М.Г. „Сестринська справа” Київ «Здоров’я» ст.298

Методичні рекомендації.

Спірометрі́я (лат. spiro — дую, дихаю, грец. μέτέω - вимірюю) — визначення життєвого об'єму легень за допомогою спірометра. Спірометрію застосовують при профілактичних дослідженнях і з метою діагностики захворювань легень і серцево-судинної системи.

Спірометр.Визначення ряду функціональних показників дихальної системи методом спірометрії здійснюється за допомогою спеціальних приладів - спірометрів (повітряних або водних). Перші спірометри, вимірювали об'єм легенів з використанням закритого контура. Пацієнт в положенні сидячи дихає в камеру, яка є рухливим циліндром, зануреним в ємність з водою. Зміни об'єму легенів реєструються як по зміні об'єму циліндра, сполученого з відкаліброваним барабаном, що обертається. У прикладі, представленому на малюнку зліва, вдих реєструється відхиленням запису на барабані догори, а видих - донизу.

Більшість спірометрів записують аналогічну діаграму, як в описаному вище спірометрі, яку називають спірограмою. Сучасні спірометри стали портативними і зручними.

Процедура.

Дослідження проводиться в положенні хворого сидячи. Висота ротової трубки або висота сидіння регулюються так, щоб обстежуваному не доводилося нахиляти голову або надмірно витягати шию. Слід уникати нахилів тулуба вперед при виконанні видиху. Одяг не повинен утрудняти екскурсії грудної клітки. Оскільки вимірювання засновані на аналізі ротового потоку повітря, необхідне використання носового затискача та контроль за тим, щоб губи обстежуваного щільно охоплювали спеціальний загубник і не було витоку повітря повз загубника протягом всього дослідження. Якщо у хворого є зубні протези, то перед дослідженням їх не можна знімати, оскільки вони є опорою для губ і щік і тим самим перешкоджають витоку повітря. Перед кожним дослідженням пацієнта детально інструктують, а у ряді випадків наочно демонструють процедуру виконання даного тесту.

Метод дозволяє визначити цілий ряд функціональних показників дихальної системи, такі як:

Життєва ємність легенів (ЖЄЛ, в л.) — кількість повітря, яку реципієнт здатний видихнути після максимального вдиху.

Дихальний об'єм (ДО, в л.) — кількість повітря, яку реципієнт вдихає і видихає з кожним диханням.

Резервний об’єм вдиху або об’єм додаткового вдиху (РОвд, в л.) — кількість повітря, яку реципієнт може додатково вдихнути після спокійного вдиху.

Резервний об’єм видиху або об’єм додаткового видиху (залишковий об'єм) (РОвид, в л.) — кількість повітря, яку реципієнт може додатково видихнути після спокійного видиху.

Максимальна вентиляція легенів (МВЛ, в л/хв) — кількість повітря, яка може пройти через дихальну систему за одну хвилину при максимально частому і максимально глибокому диханні.

Вимірюють ЖЄЛ за допомогою водного чи сухого спірометра до і після тренування. Середніми показниками для юнаків у віці 16-18 років є величини в межах 4000-4500 см³, а для дівчат цього ж віку – 3000-35000 см³. У спортцменів (гребців, плавців, лижників) ці показники можуть досягати 7000 см³.

Перелік питань для самостійного опрацювання:

1. Визначення та оцінювання результатів життєвої ємкості легень.

2. Дезинфекція оснащення після його використання.

Методичні рекомендації

по організації самостійної роботи з предмету

«Основи медсестринства»

Для студентів ІІ курсу відділення: «Сестринська справа»

Тема №4: Надання невідкладної допомоги при кровохарканні, легеневій кровотечі, задишці, кашлю.

План:

1. Надання невідкладної допомоги при:

• кровохарканні;

• легеневій кровотечі;

• задишці;

• кашлю.

Рекомендована література:

п.ЛитвиненкоВ.І. «Сестринська справа»: Київ: «Медицина», 2008 ст.

п. Касевич Н.М. «Основи медсестринства в модулях» : Київ: «Медицина»2009р. ,ст. п. Касевич Н.М. «Практикум сестринської справи» : Київ: «Здоров’я»2005р. ,ст.

Методичні рекомендації

Задишка інспіраторна, експіраторна, змішана. Розлад часто­ти, глибини та ритму дихання спостерігається при задишці, яка су­проводжується відчуттям нестачі повітря та утрудненням дихання.

За своїм характером задишка поділяється на інспіраторну, змі­шану та експіраторну.

При інспіраторній (на вдиху) задишці утруднений вдих унаслідок наявності перешкоди для проходження повітря у верхніх дихальних шляхах (спазм голосових зв'язок, пухлина, стороннє тіло, запальні процеси в горлі, трахеї). Дихання при та­кій задишці глибоке та сповільнене, супроводжується шумом, свистом та хрипінням.

При експіраторній (на видиху) задишці вдих корот­кий, а видих утруднений і тривалий; хворий на встигає зробити повного видиху, як настає вже наступний вдих. Така форма зади­шки спостерігається при бронхіальній астмі. Дихання в цьому ви­падку може бути свистячим.

Найчастіше спостерігається змішана задишка. Вона вини­кає внаслідок зменшення дихальної поверхні легень при пневмо­нії, туберкульозі легень.

Патологічні типи ядухи. Різко виражена задишка називаєть­ся ядухою. Якщо ядуха має характер нападу, вона називається астмою.

Унаслідок порушення діяльності дихального центру виника­ють патологічні типи ядухи, дихання Куссмауля, Чейна—Стокса, Біота.

Дуже сповільнене та глибоке дихання називають диханням Куссмауля. Воно супроводжується звучним шумним вдихом і посиленим видихом, після якого настає пауза. Таке дихання ха­рактерне для азотемічної уремії та діабетичної коми.

При диханні Чейна —Стокса спостерігається зміна рит­му дихання. При цьому хвилеподібне збільшується та зменшу­ється амплітуда дихання з паузами між хвилями 40— 50 с. Після паузи виникають рідкі дихальні рухи, спочатку поверхневі, а по­тім більш глибокі й часті. Надалі дихальні рухи знову стають по­верхневими та рідкими, що триває до нової паузи. Таке дихання свідчить про тяжке захворювання мозку, розлад мозкового крово­обігу і має погане прогностичне значення.

Дихання Біота характеризується рівномірним за глибиною диханням із періодичним виникненням тривалих пауз (до ЗО с). Такий тип дихання часто спостерігається в агональному стані хворого.

У разі появи у хворого патологічного дихання сестра повинна негайно повідомити лікаря.

Надання допомоги хворому під час виникнення ядухи У всіх випадках виникнення ядухи:

1) надайте хворому положення напівсидячи;

2) звільніть грудну клітку від тісного одягу;

3) забезпечте подачу свіжого повітря та кисню;

4) прикладіть грілки до нижніх кінцівок.

Подальші дії залежать від того, з якої причини виникла ядуха. Надання допомоги хворому узгодьте з лікарем.

Кровохаркання – це виділення окрнмих плювків крові (до 5мл), або її прожилки в мокротинні. При невеликих кровотечах виділяється від 10 до 100 мл крові, середніх – до 450 мл, великих або профузних – більше 500 мл. Утрата 10% (усередньому 500мл) від загального об’єму компенсується організмом, утрата 20 – 40% крові – критичною, а втрата більше 40% - смертельною. Хворому загрожуе в першу чегру асфіксія в наслідок заповнення повітряних шляхів кровью.

Клініка: зворий відчуває лоскіт у горлі,з’являються кашель,задуха.Кров виділяеться під час кашлю з домішками мокротиння (при кровохарканні) або чиста, яскраво-червоного кольору, повільно згортаеться. Відчуття страху, тривоги, блідість. Хворий намавгаеться лежати, боїться ворухнутись, намагаеться вгамувати кашель та не спльовувати кров з мокротинням. Пульс частий,слабкого наповнення,напружений, знижуеться АТ...

Невідкладна допомога: заспокоїти хворого, забезпечити йому положення Фаулера. Дати ковтнути шматочки льоду, або пити холодну воду невеликими порціями. Дати випити гіпертонічний розчин кухонної солі – одну чайну ложку на 1/3 склянки води. Накладають джгути на нижні кінціввки з умовою, що пульсація в підколінній ямці повинна бути збережена, а через кожні 30-40 хв. джгути розпускають на 5-10 хв.

Перелік питань для самостійного опрацювання:

1. Оксигенотерапія один з метод невідкладної допомоги при дихальній недостатності.

Методичні рекомендації

по організації самостійної роботи з предмету

«Основи медсестринства»

Для студентів ІІ курсу відділення: «Сестринська справа»

Тема № 5: Порівняльна характеристика набряків при серцево-судинній та нирковій недостатності.

План

1. Характер набряків при серцево-судинній недостатності.

2. Характер набряків при нирковій недостатності.

Рекомендована література:

п. Шевчук М.Г. „Сестринська справа” Київ «Здоров’я» ст.379

п. Пасєчко Н.В. «Основи сестринської справи» Тернопіль «Укрмедкнига 2002» ст. 240

Методичні рекомендації.

Хронічна серцева недостатність - характеризується повільним і відносно стабільним розвитком симптомів хвороби. У більшості випадків симптоми хронічної серцевої недостатності наростають в часі поступово, що говорить про повільної декомпенсації роботи серця, однак є випадки, коли хронічна серцева недостатність встановлюється після перенесеного нападу гострої серцевої недостатності (наприклад, після перенесеного нападу інфаркту міокарда).

Найбільш поширені симптоми хронічної серцевої недостатності це: набряки, задишка, хронічний сухий кашель, слабкість, серцебиття.

Набряки при хронічній серцевій недостатності найчастіше розташовуються на ногах. На початку хвороби набряки з'являються в області кісточок. Вони наростають до вечора і повністю проходять до ранку. При подальшому розвитку хвороби набряки захоплюють область гомілки і стегна, а також інші частини тіла, і посилюються до вечора. Нерідко крім набряків у хворих на хронічну серцеву недостатність можна відзначити і трофічні зміни шкіри та її придатків (пігментація шкіри, виразки, випадіння волосся, деформація нігтів та ін.)

Набряки з’являються на нижніх кінцівках під кінець дня, а до ранку зникають. Якщо хворий лежачий, то набряки слід шукати в ділянці крижів, сідниць. Пр натискуванні пучками двох, трьох пальців на передню поверхню великогомілкової кістки чи на крижову кістку при наявності набряків після віднімання пальців залишаються ямки, які зникають через одну – дві хвилини.

Типовим проявом хронічної серцевої недостатності, крім набряків є накопичення рідини в порожнинах тіла. Слід пам’ятати, що набряклості обличчя у хворих на серце не буває. Цей вид набряків свідчить про супутні захворювання нирок.

Хронічна ниркова недостатність – симптомокомплекс, що розвивається в результаті прогресуючого зменшення кількості функціонуючих нефронів, що приводить до виражених порушень гомеостазу: азотемії, дізелектролітемії, метаболічного ацидозу, анемії. Хронічна ниркова недостатність може бути парціальною, коли порушуються окремі, та глобальною, якщо страждають всі функції нирок.

Перелік питань для самостійного опрацювання:

1. Причини та характер виникнення набряків при серцево-судинній недостатності.

2. Причини та характер виникнення набряків при нирковій недостатності.

Методичні рекомендації

по організації самостійної роботи з предмету

«Основи медсестринства»

Для студентів ІІ курсу відділення: «Сестринська справа»

Тема №6: Надання першої медичної допомоги під час блювання і аспірації блювотними масами.

План:

1. Причини виникнення блювання;

2. Допомога хворому при блюванні в непритомному стані;

3. Допомога хворому при аспірації блювотними масами;

4. Правила транспортування матеріалу в лабораторію.

Рекомендована література:

Касевич Н.М. Загальний догляд за хворими і медична маніпуляцій на техніка : Підручник для студ. вищих медичних навч. закладів освіти І-ІІІ рівнів акредитац./ - Київ:» Медицина», 2008. – 227-228.

Загальний догляд за хворими і медична маніпуляцій на техніка : Підручник для студ. вищих медичних навч. закладів освіти І-ІІІ рівнів акредитац./За редакцією Л.М. Ковальчука, О.В. Кононова - Київ:» Медицина», 2009. – 288-292 c.

Лісовий В.М., Ольховська Л.П., Капустник В.А. Основи медсестринства: підручник. — К.: ВСВ “Медицина”, 2010. —496-497с..

Касевич Н.М. Практикум із сестринської справи: навч. посіб. — К.: Здоров’я, 2005. —205-208с.

Методичні рекомендації.

Клінічні ознаки при захворювання травної системи – біль, відрижка, печія, гикавка, блювання, кровотечі, пронос.

Блюва́ння — (з лат. vomitum) мимовільні товчкоподібні викиди вмісту шлунка через рот. Цей акт регулюється спеціальним блювотним центром, який координує злагоджене скорочення мускулатури шлунка, а також рухи дихальних м'язів та черевного преса.

Блювання є складним рефлекторним актом, що зумовлюється

• подразненням рецепторів різних органів (кореня язика, м'якого піднебіння, слизової шлунка, жовчного міхура, органу рівноваги та ін.), яке передається до т. з. блювотного центра довгастого мозку,

• безпосереднім його подразненням при ураженнях ЦНС (новоутворення, травма,менінгіт), при підвищеному внутрішньочерепному тиску, різних інтоксикаціях (передозування, токсикоз вагітності, уремія).

Блювання може бути захисним фізіологічним актом (якщо шлунок переповнений або в нього потрапили шкідливі речовини).

Блювання спостерігається при деяких інфекційних захворюваннях, хворобах, що перебігають з ураженням очеревини, при гастриті, виразковій хворобі тощо.

Іноді буває чисто психогенне блювання — при сильному хвилюванні, негативних емоціях. Блювота легко виникає у дітей, а також хворих неврастенією у зв'язку із підвищеною збудливістю блювотного центра.

Блювота є симптомом багатьох захворювань, тому блювання, що часто повторюється, вимагає уважного обстеження і лікування відповідно до причини. При кривавій та каловій блювоті потрібна негайна госпіталізація.

Причина блювання: загострення виразкової хвороби шлунка та дванадцятипалої кишки, гострий панкреатит, отруєння недобро­якісною їжею, інсульт, гіпертонічний криз, пухлина мозку.

Ознаки блювання залишками їжі: найчастіше блювотні ма­си відповідають характеру вжитої напередодні їжі, частки якої перебувають у різній стадії перетравлювання й мають кислий запах.

При тривалій затримці їжі в шлунку вміст його розкладається і з'являється гнилісний запах.

У разі блювання натще маси забарвлюються жовчю внаслідок попадання її з дванадцятипалої кишки.

Після блювання центрального походження, як правило, полег­шення не настає.

Блювання, яке часто повторюється, призводить до виснажен­ня та зневоднення організму.

Причина кривавого блювання: кровоточива виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки, рак шлунка, цироз печінки, варикозне розширення вен стравоходу, отруєння їдкими лугами.

Ознаки кривавого блювання. Домішки свіжої крові забарвлю­ють блювотні маси в рожевий колір. У разі затримки крові в шлунку під дією шлункового соку кров змінює свій колір і блю­вотні маси набувають кольору кавової гущі. Крім блювотних мас, через добу від початку кровотечі виділяється дьогтеподібний кал (мелена).

Загальні симптоми шлунково-кишкової кровотечі. У разі шлун­ково-кишкової кровотечі розвивається запаморочення, блідість

шкірних покривів, охолодження кінцівок, порушення зору, часто непритомний стан. Пульс слабкого наповнення, прискорений.

Тактика медичної сестри в разі виникнення блювання у хворо­го. Медична сестра повинна пам'ятати, що блювання — це симп­том не лише захворювання шлунка, а й багатьох інших хвороб. Про виникнення блювання у хворого потрібно негайно повідоми­ти лікаря, особливу увагу звернути па час виникнення блювання та характер блювотних мас.

Перелік питань для самостійного опрацювання:

1. Причини виникнення блювання;

2. Ознаки блювання залишками їжі

3. Причини та ознаки кривавого блювання

4. Допомога хворому при блюванні в непритомному стані;

5. Допомога хворому при блюванні в свідомому стані;

6. Допомога хворому при кривавому блюванні ;

7. Допомога хворому при аспірації блювотними масами;

8. Правила збирання та транспортування матеріалу в лабораторію.

Методичні рекомендації

по організації самостійної роботи з предмету

«Основи медсестринства»

Для студентів ІІ курсу відділення: «Сестринська справа»

Тема № 7 : Спостереження за хворими і догляд за ними. Клінічні симптоми захворювань органів кровообігу, дихальної системи і органів травлення

План

1. Клінічні ознаки та догляд за хворим при захворювання дихальної системи – задишка, ядуха, кашель, біль у грудній клітці, кровохаркання;

2. Клінічні ознаки та догляд за хворим при захворювання серцево-судинної системи – біль у серці, задишка, серцебиття, набряки.

3. Клінічні ознаки та догляд за хворим при захворювання травної системи – біль, відрижка, печія, гикавка, блювання, кровотечі, пронос.