21.Життя і вчення Мартіна Лютера.

Мартін Лютер (1483-1546) Один із видатних ідеологів Реформації в Німеччині, професор богослов'я Віттенберзького університету. Він увійшов в історію як засновник німецького протестантизму. У жовтні 1517 року на дверях віттенберзької замкової церкви М. Лютер вивісив 95 тез, спрямованих проти торгівлі індульгенціями та інших зловживань папства і католицького духівництва. Ці тези поклали початок лютеранству - новому релігійному вченню, що заперечувало основні догмати католицизму. Свої ідеї мислитель виклав у працях "До християнського дворянства німецької нації", "Про свободу християнства", "Про світську владу", "Про рабську волю".

Вчення про державу]

За вченням Лютера, Бог створив два царства: Боже і світське. Це він зробив через двоїсту природу людини, що є водночас і духовною, і тілесною. Існування двох царств, за вченням Лютера, детерміновано ще й тією обставиною, що світ складається в основному не зі справжніх християн. Якби в ньому переважали справжні християни, то не треба було б ні князів, ні панів, ні меча, ні права. Справжні християни не допускали б ніяких порушень закону, любили б один одного. Суперечливість людської природи, крайня недосконалість світу, в якому панує зло, виступають, на думку Лютера, причинами, які викликали до життя Божою волею світське царство. Під поняттям світського царства він розумів усю сферу відносин між людьми, що безпосередньо регулюється людськими законами, приписами. Нею охоплюються сукупності різних зв´язків: господарських, торгових, сімейних, а найголовніше — політичні.

Держава повинна піклуватися про зовнішні відносини і внутрішні порядки, вирішувати світські конфлікти, боротися з проявами зла. Особи, які здійснюють ці функції, володіють владою, їхня влада над оточенням основана на насильницькому штучному пануванні. Лютер закликав правителів дбати не про власну вигоду, славу тощо, а про добробут країни. Владарює ж доцільно, управляє розумно той князь (монарх), який використовує владу не як привілей, а здійснює її як повинність, покладену на нього Богом. Тобто християнський правитель має вважати себе слугою, а не паном народу.

Вчення про право

Мартін Лютер ставився досить критично до тогочасного права. Особливій критиці піддавав право канонічне. Причина тому — захист каноністами позицій і домаганьримо-католицької церкви.

Лютер висловлював ідею, що царства світу повинні управлятися за допомоги примусових законів. Світська влада інакше не може. Іншими способами не можна очистити землю від зла, навести порядок, зберігати спокій християн, карати злочинців. Але світська влада обмежена справами земними, людськими та безсила у справах віри,совісті. Свобода душі, галузь віри, внутрішній світ людини перебувають поза юрисдикцією держави, за межами дії її законів.

Класифікувавши усі закони, на перше місце він поставив божественний закон, однаковий для всіх. На друге — закон природний, властивий людям. На третьому місці опинився імператорський закон, який регламентує все світське управління. На четвертому місці розташовані закони міст і земель, обов´язкові лише для окремих місцевостей. Лютер визнавав, що всяке писане право випливає з природного розуму, природного права, яке, будучи похідним від волі Божої, являє собою якісно іншийфеномен, ніж право божественне. Світській владі, яка спирається на нього, природне право дозволяє управляти зовнішньою поведінкою людей, майном, речами.