Відмінності традиційної та сучасної моделей навчання.

Традиційна модель навчання	Сучасна модель навчання
Передавання новому поколінню знань і досвіду.	Оволодіння життєвими компетенціями, соціальними і життєвими ролями, розуміння знання як засобу розв'язання проблем.
Підготовка учнів до майбутнього життя	Навчання – простір, де реалізуються духовні потреби й інтереси, формується досвід, відбувається самовизначення.
Пріоритет соціального замовлення.	Пріоритет особистості, її замовлення на конкурентоспроможність, готовність жити в умовах постійних змін.
Репродуктивний, пасивно-споглядальний тип навчання; учень – об'єкт виховного впливу.	Учень – суб'єкт, партнер у навчально-виховному процесі, в якому перевагу надають інтерактивному спілкуванню.
Учні сприймають мету в готовому вигляді.	Формулювання суб'єктами спільних цілей і вибір способів їх досягнення.
Орієнтація на середньостатистичного учня.	Формування індивідуальної траєкторії розвитку та саморозвитку у процесі навчання.
Централізоване управління системою освіти і конкретним навчальним закладом.	Надання автономії учасникам навчально-виховного процесу, демократизація управління освітою, утвердження соціального партнерства.
Однотипність навчальних закладів.	Варіативність навчальних закладів.
Програма – нормативний документ.	Доповнення нормативного компонента програми варіативною складовою, створення авторських програм навчання.
Епізодичний характер нововведень.	Постійний інноваційний процес, науково-дослідний підхід до організації навчання.
Освітні результати (знання, вміння, навички) визначаються вчителем.	Ключові компетенції, готовність використовувати знання як засіб розв'язання життєвих проблем. Визначення результатів як учасниками процесу, так і незалежними експертами через діагностику та моніторинг.

перенесення акценту зі знань на готовність діяти з опорою на них;

розроблення змісту навчання, котрий є засобом отримання знань, а не самими

знаннями, якими необхідно оволодіти;

З міна підходу до організації позиціонування вчителя як фасилітатора (англ. – полегшувати, допомагати,

навчання висуває нові завдання: сприяти) та помічника, а не керівника та джерела знань;

зміщення відповідальності за процес навчання з учителя на учня;

підтримання процесу навчання шляхом ефективного оцінювання.

1.3. Документи, які впливають і регламентують діяльність вчених методистів і вчителів-практикантів.

1.3.1. Загальноєвропейські Рекомендації з мовної освіти: вивчення викладання, оцінювання (2003) мають на меті:

• координацію зусиль: викладачів, екзаменаторів, авторів підручників, методистів, освітніх адміністраторів різних країн;

• покращення вивчення, викладання, оцінювання та забезпеченість ефективного спілкування між європейцями, які мають різну мову та культуру.

Згідно з Рекомендаціями сучасні мови незалежно від їх статусу виконують суспільні функції:

• готують особистість до зростаючих потреб міжнародної мобільності і співпраці у галузі освіти, культури, науки, торгівлі та промисловості;

• полегшують спілкування та взаємодію (співпрацю) між народами, що розмовляють різними мовами;

• сприяють взаємному пізнанню, збагаченню та розумінню, а також вихованню терпимості і поваги до особистості та її культурних відмінностей;

• забезпечують доступ до світового відкритого інформаційного простору.

Рада заохочує усіх тих, чия діяльність пов'язана з організацією вивчення мови, базувати свою роботу на потребах, мотиваціях, характеристиці ресурсів учнів. Це означає необхідність дати відповіді на такі запитання:

• Що учні робитимуть з мовою?

• Що їм необхідно для того,щоб бути здатними використовувати мову для досягнення поставлених цілей?

• Що стимулює їх бажання вчитися?

• Які вони люди (вік, стать,соціальне та освітнє підґрунтя)?

• Якими знаннями,вміннями та досвідом володіють їхні викладачі?

• Який доступ вони мають до підручників, довідників (словників, граматик), аудіовізуальних засобів, бази даних комп'ютерів і програм тощо?

• Як багато часу вони можуть(або хочуть, або здатні) витратити на це?