Принцип сприйняття мовлення його характеристика.

С прийняття мовлення Психологічний процес, результатом якого є розуміння і подальша переробка

інформації. В основі сприйняття лежить впізнання, тобто співвідношення образу

предмета, що сприймається з еталоном, що зберігається у довготривалій пам’яті,

через блок звірення кори головного мозку.

1 – й – Це слухо-м’язові або зорово-м’язові відчуття, які викликані артикулемами і графемами,

які синтезуються в слова, і які організовані за певною структурною схемою речення.

Етапи формування

н авичок і умінь 2 – й – Слова співвідносяться з поняттями через їх значення, встановлюються зв’язки між

сприйняття на слух словами в реченні і визначаються їх функції.

і при читанні

3 – й етап – Виявляється зміст мовленнєвого повідомлення і розкривається задум відправника

мовлення.

3.6.4. Психолінгвістичні передумови взаємозв’язку і взаємообумовленості в навчанні видам мовленнєвої діяльності.

Канал усної комунікації

Говоріння Аудіювання

Продукція Рецепція Породження Сприйняття

П исьмо Читання

Канал письмової комунікації

3.6.5. Характеристика зовнішнього мовлення.

О звучення.

О сновні ознаки Адекватність структури ситуації спілкування.

зовнішнього мовлення Емоційне забарвлення.

Основні

х арактерні Генетичний розвиток зовнішнього мовлення.

риси

Оволодіння іншомовною діяльністю йде від зовнішнього мовлення до внутрішнього. Проходить

інтеріоризація мовлення. При говорінні і письмі – від внутрішнього мовлення до зовнішнього

спостерігається процес ектеріоризація мовлення.

3.6.6. Характеристика внутрішнього мовлення.

—  Цим видом мовлення людина користується, коли вона думає, втілює свої думки в мовленнєві формули

— Цей вид мовлення не супроводжується озвученням , не має своєї граматичної і стилістичної

   структури

— Внутрішнє мовлення характеризується еліптичністю, предикативністю, воно будується за типом

   контексту або навіть назви

В нутрішнє — Внутрішньому мовленню характерна згорнутість

Мовлення — Внутрішнє мовлення може приймати більш розгорнуті форми і супроводжуватися активністю

   мовленнєвих органів, діяльністю губ, язика, шепотом

— Така форма внутрішнього мовлення називається промовлянням

— Внутрішнє мовлення пов’язана з мисленням, але не тотожне йому

— Воно супроводжує всі види мовленнєвої діяльності, але структура і техніка змінюються в

   залежності від її функції в кожному вигляді мовленнєвої діяльності. Найбільш схематичне і

   згорнуте вона при аудіюванні і при швидкому читанні; більш розгорнуте при діалогічному

   спілкуванні, найбільш розгорнуте – у письмовому мовленні. Проміжне положення займає усний

   монолог, який характеризується організованістю і повнотою не тільки окремих його частин, а й

   всього монологу в цілому.

3.7. Методика викладання іноземних мов і лінгвокраєзнавства.

Лінгвокраєзнавство – лінгвістика країнознавчо орієнтована (автор терміну Є.М. Верещагін і В.Г. Костомаров в

роботі "Язык и культура").

синонімічні терміни

• у фр. мові "language et civilisation",

• в англ. мові "culure oriented of foreign language"

• у нім. мові "kultur kunde".

Лінгвістичного плану – аналіз лексичних одиниць з метою виявлення в них

національно-культурного знання, об'єктом вивчення є безеквівалентна лексика,

невербальні засоби спілкування(міміка,жести,відмінні від вживання у рідній мові),

фонові знання характерні для того,хто говорить рідною мовою, які забезпечують

мовленнєве спілкування цією мовою, афоризми і фразеологізми,які містять в своєму змісті національно-психологічні особливості носіїв мови.

Проблеми лінгвокраїнознавства,

я кі враховуються у МНІМ.

Методичного плану - це стосується вибору прийомів введення,закріплення і

активізації лексичних одиниць національно-культурного змісту,які зустрічаються в

текстах.

Прийоми розуміння цієї лексики - одна із задач навчання. Для позначення

одиниць ("Кулікова битва", "Іл'я Муромець" використовується термін

"логоепісистема". В лінгвістиці вживається і інший термін"концепт"-згусток

культури у свідомості людини, який відображений у слові. Для занятть з

використанням лінгвокраїнознавчої тематики видаються спеціальні

лінгвокраїнознавчі словники (вони є на всіх мовах, які вивчаються як І.М.)

Л інгвокультурологія – наука, яка вивчає мову як феномен культури,

який відображає особливу національну ментальність.

С оціолінгвістика – наука про причинні зв'язки мови і мовлення,

функціонування мови в різних соціальних і професійних сферах її використання,

а також зв'язок мовлення і екстралінгвістичних факторів,характерних для носіїв мови.