Тексти художнього стилю

Функціональні особливості кольоративів у межах художнього стилю виявляються обумовленими естетичною спрямованістю таких текстів: на перший план виступають емотивно-естетична, напр.: " Ліс горів у осінньому багрянці..." (П.Загребельний), " Ясні карі очі глибоко запали йому в душу..." (О.Кобилянська) та символічна, напр.: "І сивий день вклонився житу..." (А.Малишко) функції. Кольоративи у межах художніх текстів вживаються як у прямому, переносному, так і в символічному значенні. Це зумовлено естетичною спрямованістю художніх текстів:вони покликані не так інформувати людину про щось, як викликати у неї переживання та почуття. Найбільш повно естетичну функцію реалізують кольоративи у текстах поетичних - їхня частка, за підрахунками дослідників, складає тут близько 14% усієї лексики. Для поетичних текстів найхарактернішими є вживання кольоропозначень у функції символу, причому трансформація кольору в символ може відбутися двома шляхами - вживанням кольоратива в закріпленому народно-поетичною традицією значенні або ж надання йому власне авторських конотацій. Національна традиція кольору-символу - надзвичайно потужна у поетичному мовленні:"Простугоніло смутком вечоровим,/Хитнуло тиші синій оксамит./І тільки вершник за полтавським ровом/Десь даленіє цокотом копит..." (Л. Костенко). Лексичне оточення синього - смуток, тиша, оксамит - дозволяє говорити, що Л.Костенко дотримується народно-поетичної символіки синього - символу довіри, безкінченості, вічної, божественної істини; у есмоційній оцінці - легкого, сумного, спокійного, фоегматичного.

Разом із тим символічне наповнення змісту кольоративів у поезії часто зазнає впливу індивідуально-авторського образного мислення; у значеннях кольороназв з'являються нові семи: У неї котик був,як чортеня,/І чорна доля з чорними очима./ Цілюще зілля, отруї, дання - /Все знала баба.І мене навчила (Л. Костенко). Негативні конотації чорного у наведеному уривку відступають на задній план. Тут "чорна доля з чорними очима" символізує незвичайне, небуденне, непересічне людське життя, пов'язане зі світом магії, з демонічними істотами ("чортеня"), із сакральним знанням. У художньому тексті найповніше проявляється семантичне багатство українських кольороназв, варіативність їхніх значень, особливості сполучуваності та символіки.

Запах і слово (Власюк в.В.)

Сенсорна лексика, зокрема запахова, є надзвичайно багатим та малодослідженим засобом вираження художнього образу. Запах – конкретна

властивість тієї чи іншої реалії, яка в сучасній свідомості віддзеркалюється через

нюхове відчуття. Існує безліч запахів, які сприймає людина. Уплив цих запахів,

різноманітність відчуттів відбивається в мові [1, 36]. Прикро, але мова не надто

щедра на засоби вираження палітри запахів, які існують у природі. Це

компенсується багатством асоціативних образів, уявлень, форм вираження.

В. Дятчук визначила три архісеми: виділення запаху,розповсюдження запаху та сприймання запаху.

Значний вклад у вивчення потенціалу запахової лексики зробила О. Волошина,

яка основний акцент робить на якості сенсорних відчуттів, зокрема й запаху.

Російська дослідниця Н. Павлова виділяє п’ятнадцять диференційних сем

“характеристика запаху”. Проте вона вважає, що найбільш частотними є такі: “оцінка

запаху”, “інтенсивність запаху”, “вплив запаху на людину”, “якість запаху”

Асоціативні запахи. До цієї групи належать:

1) запахи почуттів (кохання, ненависть, пристрасть тощо);

2) запахи абстрактних категорій (справедливість, чесність, відданість);

3) запахи, які віддзеркалюють етапи життя людини (дитинство, юність,

старість, смерть);

4) запахи, пов’язані з ментальністю (Україна, Батьківщина, місто тощо);

5) запахи явищ природи (вітер, сонце, місяць тощо).