Дещо про соцiєтальнi властивостi.

         Метод описування мiфологiчних i соцiальних структур в термiнах бiнарних опозицiй був широко представлений роботами французських етнологiв Р.Ерца i М.Гранса (1909, 1934), розвинутий вiтчизняними вченими А.М.Золотаревим та М.М.Бахтiним, але пов"язується в основному з iм"ям К.Левi-Строса, в роботах якого ми зустрiчаємось з людиною "зими" i людиною "лiта", з "холодними" i "гарячими" суспiльствами i т.i. Бiнарнi опозицiї, за допомогою яких описується соцiєтальна психiка, також спроможнi вiдобразити особливостi iсторичного i сучасного розвитку соцiуму, в якому живе особистiсть.

     Кожна структурна одиниця соцiєтальної психiки за своєю природою є деяке вiдношення, зформоване в надрах вiкiв i тiсно пов"язане з культурно-єтнографiчним контекстом соцiуму, тобто своєрiдна установка, вивченню якої присвятила себе грузинська школа Д.Узнадзе. Але суть соцiєтальної психiки визначається не окремими структурними одиницями, а тим засобом, яким цi одиницi комбiнуються мiж собою, з певним домiнуючим станом, а також з найбiльш поширеними алаптивними процесами в соцiумi.

     В свою чергу, засiб, за допомогою якого комбiнуються мiж собою структурнi елементи моделi, залежить вiд того, якi саме психосоцiальнi властивостi домiнують в соцiєтальнiй психiцi даного соцiуму: екстраверсiя чи iнтроверсiя, рацiональнiсть або iррацiональнiсть тощо.

     Бiнарна опозицiя "екстраверсiя-iнтроверсiя" характеризує певну установку  соцiуму: або на вiдносини в оточуючому свiтi, свiтi зовнiшнiх об"єктiв, в тому числi iнших соцiумiв (екстравертивна установка), або на внутрiшнi проблеми соцiуму, явища i процеси, що вiдбуваються всерединi суспiльства (iнтровертивна установка).

     Екстравертоване суспiльство бiльш вiдкрите зовнiшнiм впливам, менш традицiйне, асимiлює в собi багато рiзних тенденцiй свiтової культури, економiки, полiтики тощо (Америка, Росiя, Францiя тощо). Такому соцiуму притаманна динамiчнiсть, здатнiсть i потреба в привласненнi великих територiй; любов до себе i зовнiшньому самовиразу; певний нахил до ризику i вiдваги; полегшене вiдношення до драматичних подiй всерединi країни; висока контактнiсть i культура спiлкування. Дух народу в таких соцiумах бентежний, але не дуже заглиблений у свої проблеми. Так, у Францiї "людину береже соцiальний рондель, товариськiсть, екстравертнiсть по вiдношенню до iнших людей, їх взаємна орiєнтованiсть..."_.

     Iнтровертованi соцiуми бiльш закритi (Японiя, Iндiя, Україна тощо), орiєнтованi на внутрiшнi тенденцiї i традицiї, потреби i iнтереси, можливостi i цiлi. Вони бiльш здатнi навчатися на власному досвiдi i досвiдi iнших, їм притаманне пристрасне вiдношення до своїх iдей, своєї культури i її представникiв, що iнодi стає чинником певного вiдставання вiд iсторичної реальностi.

Народ в такиї соцiумах спокiйний, терплячий, не агресивний, миролюбний: "нехай буде гречка, аби не суперечка", "терпи душа - в раю будеш" i т.i. Реформи в таких суспiльствах iдуть повiльно, поступово. Превалює тенденцiя на саморозвиток, а не на розвиток вiдносин з оточуючими соцiумами. Нарештi, iнтроверсiя поведiнкових установок соцiуму передбачає наявнiсть такої риси, як iндивiдуалiзм. "Сам собi хазяїн" - життєве кредо українця, якому завжди мрiялося мати свiй шматок землi, хату, свою справу.

      К.Г.Юнг вважав, що взаємопроникнення екстравертованих i iнтровертованих культур - шлях розвитку цивiлiзацiї. Цiкаво, що Захiдний свiт вiн тлумачив як екстравертований, а Схiдний - як iнтровертований.

     Бiнарна опозицiя "рацiональнiсть - iррацiональнiсть" характеризує соцiум з точки зору його здатностi до того чи iншого засобу сприймання оточуючого свiту, проблем, явищ i процесiв у цьому свiтi. Як вiдомо, структура всякої практичної дiї знаходиться в певнiй залежностi вiд структури i особливостей процесу сприймання, який завжди передує дiї. Саме домiнуюча установка сприймання є одним з механiзмiв формування певної картини свiту в цiлому, на фонi якої вiдбуваються тi чи iншi соцiальнi процеси, в тому числi процес соцiалiзацiї особистостi.

     В рацiональних соцiумах домiнує установка на детальне, точне, послiдовне i завершене сприймання будь-яких явищ, процесiв, проблем, iдей тощо. Як тiльки будь-який предмет (проблема, iдея) потрапляє в поле уваги рацiонального соцiуму, вiн пiдлягає суворому поелементному аналiзу. Просто iдеї чи проблеми в їх абстрактному цiлiсному виразi рацiональний соцiум не сприймає зовсiм. Iдея повинна бути розкрита, технологiчно розщеплена, надiлена чiткими характеристиками, забезпечена засобами її реалiзацiї, баченням шляхiв i вiрогiдних пiдходiв її втiлення у життя. Рацiональнi соцiуми прагнуть до безперервного теоретичного i практичного розвертання iдеї, процесу чи задуму. Тому такi соцiуми характернi смисловою стабiльнiстю i передбаченiстю соцiальної динамiки. Вони вимагають планомiрностi, послiдовностi i поступовостi. Україну, як i бiльшiсть европейських країн, можна вiднести до рацiональних соцiумiв.

     Iррацiональнi соцiуми сприймають будь-яку iдею цiлiсно, гештальтом, нерозкладним єдиним образом. Таким соцiумам легше повiрити в iдею-гештальт, нiж рацiональним. На вiдмiну вiд рацiональних  (Германiї, Англiї, України тощо) iррацiональним соцiумам (наприклад, Росiя, Японiя та iн.) важче пристосуватися до конкретних вимог епохи. Вони являють собою немов би "застиглу" форму, нагадують "оранжерейне дитинство", знаходяться ближче до мiфологiчного свiтосприймання. Але, якщо Японiї, наприклад, разом з iррацiональнiстю притаманнi також властивостi прагматичностi та сенсорностi, якi "погашають" вади цiлiсного свiтосприймання, то Росiя з її iнтуiтивнiстю та емоцiйнiстю важче пристосовується до практичних вимог часу. Вона направлена в основному на iнтуiтивне передбачення змiн в просторi i часi, тобто на духовну культуру.

     Отож, iнтегральний тип соцiуму збагачується такими властивостями, як прагматичнiсть i емоцiйнiсть.

     Прагматичним соцiумам притаманнi слiдуючi риси: виразна нормативнiсть етичної поведiнки населяючих його людей ( англiйцiв саме з цього приводу називають "сухарями"); домiнуюче використання в процесi вирiшення життєвих проблем таких критерiєв як "логiчно-нелогiчно", "правильно-неправильно", "розумно-нерозумно", "вигiдно-невигiдно" i т.i.; прагнення усi свої проблеми вирiшувати власними силами; свою значущiсть i правоту пiдвищують своїми справами, а не розмовами про них; рiдко когось про щось попросять;              

"дистанцiйне" вiдношення до оточуючого свiту, що створює iмiдж "самодостатностi" соцiуму; їх обiцянки бiльш надiйнi, а їх вiдношення до правди викликає повагу: правда для них -це закон, за яким живуть люди тощо. До таких соцiумiв можна вiднести США, Японiю, Германiю, Англiю та iн.

     В емоцiйних соцiумах, на жаль, зовсiм iнша функцiональна сила логiки. Вона займає тут пiдлегле мiсце. Головнi критерiї правди для таких соцiумiв - "Добре - пагано", "потрiбно - не потрiбно людям", "гуманно - не гуманно", "чесно - нечесно" i т.i. Абстрактнi теорiї без достатьої наповненостi емоцiями та почуттями, не спроможнi задовольнити такi соцiуми. Тому правда i неправда тут мають вiдносний смисл: добре те, що приємно людям.  В таких суспiльствах, як правило, не утворюються новi логiчнi вiдносини i новi методи дiї. Слабо навчаються такi соцiуми i на досвiдi свого минулого. Iнстинкт самозбереження в них знижений. Страх i iншi  сильнi емоцiї не лякають людей в таких суцiумах. Iнодi складається враження, що вони намагаються їх знову i знову пережити. Вони бiльш пiддаються так званому "дистресовому досвiду", тобто негативному непереосмисленому досвiду, що весь час зазнає повторення (див. нижче). Людина в таких соцiумах менш вiльна вiд обставин i самої себе. Неписанi колективнi правила i "табу" визначають тут життя бiльшостi людей. Вiзантiйське християнство, прийняте Володимиром, який вибрав Константинополь, а не Рим, вiдрiзнялося вiд Римського християнства саме своєю емоцiйнiстю, етичнiстю, наближенiстю до менталiтету Сходу, а не Заходу. Виявлення менталiтету почуттiв, емоцiйностi ми бачимо як в Росiї, так i в Українi.

     Диспозицiя iнтуiтивностi - сенсорностi доповнює попереднi властивостi соцiумiв.

     Iнтуiтивним соцiумам притаманна пiдвищена рефлексивнiсть, що обумовлює розвиток глибокої духовної культури. Але ця культура функцiонує нерiвномiрно, "спалахами", перiодами вiдродження та спаду, процеси змiни соцiальних станiв тут нерiвновеликi i їм притаманнi кризи. Прагнення досягання нового домiнує над прагненням спокою. Реформи i соцiальнi нововведення прямують у життя методом "спроб i помилок". Розумiння ситуацiї превалює над можливiстю її подолання (Росiя, США тощо).

     Сенсорнi психокультури прихильнi до стандартних, вже знайомих засобiв вирiшення соцiальних проблем. Момент творчостi успiшно замiнюється кропiткою роботою, будiвництвом технологiї життя (в Японiї - це технологiя економiї життєвого простору, у Францiї - це технологiя кохання, творчостi, це розвинута система смакових вiдчуттiв, в Українi - це технологiя взаємовiдносин тощо). Практичнiсть i установка братися за реальнi справи, здiбнiсть i потреба захищати цi справи i всю культуру вцiлому, взагалi захищати щось "своє". В сенсорних соцiумах бiльше цiнується матерiальний продукт, а в iнтуiтивних - духовний; в сенсорних бiльше виражене прагнення до комфорту i безконфлiктностi тощо. В емоцiйно - сенсорних соцiумах бiльш, нiж в будь-яких, провадиться полiтика почуття, а не здорового глузду. Рефлексивнiсть в сенсорних соцiумах особлива, з вiдтiнком переживання приємних вiдчуттiв. Нарештi, сенсорнi соцiуми не претендують на демонстративну оригiнальнiсть, а розвиваються у вiдповiдностi iз своїми головними тенденцiями.

     Бiнарнi опозицiї екстернальностi-iнтернальностi вiдображують здатнiсть соцiуму до соцiальної вiдповiдальностi.

     Екстернальнi соцiуми у своїх невдачах i кризах винуватять когось iншого, вони завжди знаходяться в пошуках "ворогiв". Вони бiльш конформнi i залежать вiд iнших культур i соцiумiв. Для них дуже важливими є будь-якi авторитети, в тому числi iмiджи, iдеологеми i мiфологеми. Такi соцiуми не вiдрiзняються яскравою толерантнiстю в мiжнацiональних вiдносинах, а також в мiжособових конфлiктах (Росiя). Бажання звiльнитися вiд власної вiдповiдальностi обертається потребою в директивних формах правлiння.

     Iнтернальнi соцiуми можна назвати сильними. Домiнуюча iнтернальна установка - це своєрiдна сила етосу, його глибинної структури, яка є негласним регулятором суспiльного життя. Iнтернальнi соцiуми вiдрiзняються бiльшою активнiстю, послiдовнiстю, вiдповiдальнiстю. У складних обставинах вони шукають не "ворогiв", а об"єктивнi чинники, в тому числi iсторичну логiку фактiв i процесiв. Таким соцiумам притаманнi висока задоволенiсть життям i працею, що пов"язане з розвинутим почуттям активної суб"єктивностi (немає звичок перекладати своє на чужу голову, звинувачувати когось в тому, що залежить тiльки вiд тебе).

Такi соцiуми самодостатнi i нонконформнi. Там домiнують емоцiйна стабiльнiсть i рiшучiсть, високий самоконтроль (Японiя, Германiя, Англiя, Україна). Але Україна, асимiльована з Росiєю, придбала так званий "дистресовий архетип" екстернальностi, якого позбутися можна лише разом з кропiтким аналiзом власних iсторичних помилок.

     Нарештi, iнтегральний портрет соцiуму доповнюється такою бiнарною опозицiєю, як iнтенцiональнiсть - екзекутивнiсть (або чоловiче - жiноче). 

     В древньокитайськiй фiлософiї цим властивостям присвячений текст "Хуайнаньцзи", в якому чоловiче - це розумна родова суть, а жiноче - начало, яке управляє генетичним циклом пор року, а також орудiйно-будiвною дiяльнiстю з метою створення домiвки. Жiночi первопредки пiдпорядкованi чоловiчим. Саме це визначає суть даної опозицiї: iнтенцiональнiсть (визначення мети) i екзекутивнiсть (виконання, реалiзацiя мети).

     Iнтенцiональнi, сильнi, вольовi соцiуми - Спарта, Рим, а сьогоднi - Китай, Германiя, Англiя тощо. Вони вiдрiзняються насамперед сильним вольовим характером, прагненням до самовиразу i самоактуалiзацiї, деякою аскетичнiстю. Вони самодостатнi i самототожнi. Там панують чiткiсть в дiях, порядок, виконання законiв, якi переходять в стiйкi традицiї.

     Екзекутивнi соцiуми, такi, як Росiя, Україна, Iндiя тощо вiдрiзняються певною незахищенiстю, апатичнiстю, сугестивнiстю, наївнiстю, потребою в союзниковi, внутрiшньою конфлiктнiстю, перевагою цiнностi споживання над цiннiстю будiвництва нового, помiрнiстю в дiях, потребою в зовнiшнiх прикрасах (згадаємо храми цих країн) тощо.

     Людина, життєвий шлях якої проходить в певному соцiумi, який має той чи iнший "портрет", засвоює багато чого з полотнища цього портрету. Не дивно, що кожна країна має свiй "тип" людини, який яскравiше "проявляється" в iнших соцiумах, нiж у власному. Це немов би другий, загальний, тип, який надбудовується над iндивiдуальним, неповторним в кожнiй людинi. Завдяки цьому "загальному типу" людина у своєму соцiумi не помiчає те, що вражає гостей i iнодi не дає їм змоги оселитися тут надовго.

     Так, Росiя та Україна багатьом цiкавї, а багатьох вражають своєю неподоланною кризою, яка, здається, не має кiнця. Це - прояв специфiчностi динамiки соцiуму, яка складається з перевтiлень i взаємозв"язку трьох соцiєтальних станiв.